Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з 28-річним Леваном Арвеладзе, півзахисником чернігівської Десни.
У неділю ввечері Десна та Маріуполь видали феєричний поєдинок з шістьма голами. Дебютний м'яч господарів поля забив Леван Арвеладзе. Для українця грузинського походження він став першим з березня 2020-го.
В інтерв’ю Футбол 24 Арвеладзе розповів про свій результативний удар, пригадав важкий шлях з Грузії в Україну та поділився планами після завершення кар’єри.
"Перед грою домовлялися з хлопцями, що "заколишемо дитину"
– Матчі на кшталт Десна – Маріуполь – справжня окраса чемпіонату. Перебуваючи у вирі подій, теж отримали задоволення?
– Так, було дуже цікаво. Поєдинки з такою напругою подобаються і публіці, і футболістам. Ми пережили неймовірні емоції, камбекнули з 0:2. І не просто зрівняли рахунок, а й вишли вперед. Наприкінці пропустили, але нічого не вдієш. Як на мене, заслужена нічия.
– Ваш гол став своєрідним прологом видовищності матчу у Чернігові. Складно було спіймати м’яч на льоту?
– Зовсім ні. Юрченко зробив хорошу передачу – залишалося тільки ногу підставити. Ну і у ворота влучити.
– Ви належите до тих футболістів, які однаково вдало грають і правою, і лівою ногами.
– Це правда, б’ю і віддаю передачі обома. Хоча правою все-таки краще.
– Ви не забивали з березня 2020-го. Деякі футболісти проявляють скромність і кажуть, що голи значення не мають. Для вас це було важливо?
– Я давно не відзначався, тому дуже хотів це зробити. До того ж напередодні пообіцяв дружині, що заб’ю гол. 20 листопада вона подарувала мені дитину, тому я був шалено мотивованим. Коли побачив м’яч у сітці, то побіг до камери святкувати. Ми з хлопцями перед грою домовлялися, що у випадку взяття воріт символічно разом "заколишемо дитину". Я дуже щасливий!
– Вас можна вітати з хлопчиком чи дівчинкою?
– У мене дівчинка. Назвали її Мішель. Мішель Арвеладзе.
"Я не просто так пообіцяв поголити бороду"
– Ще кілька сезонів тому ви забивали більше. Теперішнє гольове затишшя можна пояснити зміною позиції?
– Однозначно, це передусім впливає. Раніше я діяв більше попереду, а зараз маю нові завдання. Фактично виконую функції другого опорника і зрідка підключаюся до атак. Мабуть, відсотків 70 ігрового часу проводжу ближче до захисників.
– Грудневі матчі на українських полях ідеально ілюструють зимовий футбол. Про комфорт мова йти не може?
– Звичайно, погода сильно дається взнаки. Крім того, наш матч розпочався о 19:30. Пізно, холодно, газон замерз. Думаю, в останньому турі буде ще холодніше.
– Нещодавно ви заявили, що поголите свою бороду у випадку виходу Десни в єврокубки. Поки команда йде сьомою, шанси непогані. Борода для вас має велике значення?
– (Сміється) О так, вона дуже дорога для мене. У барбер-шоп ходжу, доглядаю за нею, стрижу, використовую спеціальні креми. Я не просто так пообіцяв, це важливе рішення.
– Ваш контракт з чернігівським клубом завершується 31 грудня. Обставини можуть так скластися, що далі за єврокубки Десна боротиметься вже без вас?
– Я ще не задумувався про це, побачимо. Варіанти різні є, про все дізнаємося вже у 2022 році.
– У пресі багато пишуть про фінансові проблеми в клубі. Десні зараз справді непросто?
– Певні проблеми фінансового характеру присутні. Вболівальникам треба зрозуміти, що футболістам непросто грати в таких умовах. Зрештою, ми не звертаємо на це уваги і намагаємося битися за клуб і дарувати радість тим, хто нас підтримує.
– Якщо говорити про місячні еквіваленти – наскільки великою є заборгованість?
– Не буду про це розповідати. Нехай краще про це керівництво розкаже.
"Україна – мій другий дім"
– Ваша сім’я переїхала в Україну з Грузії, коли вам виповнилося 13 років. Чому зважилися на цей крок?
– Виключно заради мене. Я робив певні успіхи у футболі, а подальший розвиток був можливим у нових, більш якісних умовах. Такі можливості та умови я знайшов у академії Дніпра. Тут я отримав нагоду прогресувати і зростати.
– Саме тому на першу зарплату зробили хороший подарунок батькам?
– Так, я вирішив придбати телевізор. Ми і зараз дуже близькі, вони мене сильно підтримують, вони тут, зі мною в Україні.
– Разом з вами в Україну переїхав і брат.
– Так, Вато старший за мене на три роки. У нього хороша статура, він займався водним поло, але давно залишив цю справу і до спорту зараз не має жодного стосунку.
– На Батьківщині у вас родичі залишилися?
– Двоюрідні брати та сестри, бабуся, тітка. Намагаємося щоліта їздити до них.
– На момент переїзду в Україну ви були вже сформованим юнаком. Довго звикали до нових умов та менталітету?
– Звичайно, спершу почувався не дуже затишно, адже мало що розумів. Умовно кажучи, хтось лається чи говорить на нейтральну тему – ти не все правильно сприймаєш. Потрохи перебудувався. Полюбив українців та Україну – тепер це мій другий дім.
– У вас – культове прізвище. Тріо братів Арвеладзе було відомим і в Україні. А Шота свого часу взагалі вважався форвардом екстра-класу. Ви ж однофамільці?
– Так, ми не родичі. Але я одного разу зустрічався з Арчілом Арвеладзе, коли навчався у дитячій школі. А на матчі Шоти Арвеладзе я навіть ходив у якості вболівальника – пригадую, як зі стадіону спостерігав за грою збірної Грузії з Арвеладзе у складі. Певною мірою пишався, що у нас однакове прізвище.
"Спочатку не розумів Вернидуба"
– Після навчання в академії Дніпра ви поїхали у протилежний кінець країни, де виступали за моршинську Скалу.
– Я ніколи не шкодував, що здобував футбольну освіту у Дніпрі, це був класний, хоч і важкий період. У Скалу я вирушив за своїм тренером Володимиром Книшем, потім з ним працював у Нафтовику. Про Західну Україну маю, скоріше, нефутбольні спогади – подобалася місцева кухня.
– Слідом за Охтиркою ви вперше підписали контракт з Десною. Для багатьох гравців чернігівської команди футбольною трагедією став сезон 2016/17, коли Десна здобула право підвищитися у класі, однак не отримала атестату на участь в УПЛ. Як ви особисто це сприйняли?
– Було дуже образливо. Це шалений контраст емоцій. Пригадую, як шалено раділи коли фінішували другими, а потім це змінилося на шок і нерозуміння. У нас просто відібрали спортивне право грати у Прем’єр-лізі. Особисто я переходив у Десну з наміром якраз виступати в елітному дивізіоні. Здавалося б, здійснили мрію, якої нас потім позбавили. Керівництво тоді запевнило, що ніхто не збирається зупинятися і з другої спроби Десна таки вийшла в УПЛ.
– Влітку 2018-го ви приєдналися до луганської Зорі. Які спогади про роботу з Юрієм Вернидубом, який особисто хотів бачити вас у команді?
– Це дуже емоційний тренер. Чудовий мотиватор, з яким мені сподобалося працювати.
– Коли Вернидуб кричав, не ображалися на нього?
– Так, часто не розумів його. Тільки через певний період часу навчився його сприймати як належить. Юрій Миколайович сильно хвилювався і переживав за Зорю. Просто я зробив висновок, що не слід звертати увагу на такі речі, треба концентруватися на підказках і виконувати свою роботу.
– Існує стереотип про емоційних грузинів. Ви, скоріше, виняток з правил. Лише одне вилучення за кар’єру і доволі стриманий характер.
– Раніше я міг дати волю емоціям, зокрема, у дитинстві. З приїздом в Україну трохи перебудувався, певною мірою змінився. Взагалі сперечатися з кимось це некрасиво, особливо з тренерами.
"Хотілося б реалізувати себе у бізнесі"
– Ви замислювалися з дружиною про те, де хочете осісти після завершення кар’єри футболіста?
– Так, плануємо жити у Дніпрі. Саме звідти я починав знайомство з Україною.
– Спільно з дружиною ви займаєтеся розвитком власного бренду одягу. Жіноча лінія вже продається. Плануєте і чоловічу?
– У зв’язку з вагітністю дружини довелося трохи зробити паузу. З нового року плануємо активніше взятися за справу. Запланували пошиття і жіночого, і чоловічого одягу.
– Особливість вашого виробництва у тому, що ви самі шиєте одяг і робите його на власний смак?
– Так, все робимо самі. Я б хотів розвиватися у цій сфері. Щодо стилю одягу, то ми обираємо той, який подобається нам і ми б самі його з радістю носили. Ми часто радимося, спільно вирішуємо, як буде краще.
– Очевидно, через десятиліття ви не бачите себе у футболі?
– У всякому разі я не виключаю такого варіанту. Мені б хотілося реалізувати себе у ще якійсь галузі, зокрема, у бізнесі.