Інтерв’ю "Футбол 24" з нападником Іллею Корнєвим, який не з чуток знає, що таке Боснія і Герцеговина.
Напередодні матчу року для збірної України стало цікаво зануритися у контекст боснійського футболу. Серед українських легіонерів ця балканська країна не користується популярністю, тому ось так одразу пригадати, хто з наших туди їздив, виявилося непросто.
Форварду Іллі Корнєву – 25. Проте він уже встиг пограти в УПЛ за Металіст і запорізький Металург, які через фінансовий крах розвалювалися на ходу, спробував сили в Олімпіку і з’їздив у заштатний грецький Айолікос. А на початку 2020-го підписав контракт із ГОШК – клубом другого за силою дивізіону Боснії та Герцеговини.
"Про Срну розповідав сам президент клубу"
– Ілля, мабуть, ви єдиний українець, який останніми роками їздив у чемпіонат Боснії і Герцеговини? Як там опинилися?
– Не я один. Разом зі мною їздив інший українець – Олександр Ловинюк. Спершу я перебував у Греції. Агент знайшов через соцмережі вихід на боснійський клуб ГОШК. Сказав, що тренер цієї команди 5 років виступав за російський Амкар: "Мову він знає, менталітет – як у нас, тобі буде неважко". Я подумав: чому б не спробувати? Приїхав у січні – за тиждень до початку зборів. Мав трохи часу, щоб освоїтися. Місто розташовувалося практично на кордоні з Хорватією – якихось 30 кілометрів. Понти!
– А що вас не влаштовувало у Греції?
– Рівень футболу. То була команда третього дивізіону, а тут – рангом вище, як наша Перша ліга. Та й Боснія чи Сербія мені ближчі за менталітетом.
– Населення боснійської Габели – близько 3 тисяч осіб. Хіба це місто?
– Так, повноцінне місто. Просто невелике. Населення всієї Боснії – як наш Київ приблизно. Для них компактні міста – норма. Приватного сектора я там практично не бачив. В основному – багатоповерхівки, кафешки, люди каву п’ють. Все розмірено, ніхто нікуди не поспішає.
– Відомо, що в ГОШКу розпочинав Нікіца Єлавіч – форвард, якого пам’ятаємо за виступами в Евертоні.
– Я вам більше скажу – тут розпочинав навіть Даріо Срна. Це ж, як я вже згадував, на боснійсько-хорватському кордоні. Про Срну розповідав сам президент клубу.
– Якими були умови в боснійському клубі?
– Команда мала все необхідне. Президент клубу – хорват, він вкладав чималі ресурси. Багато років ГОШК виступав у Вищій лізі, виліт у нижчий дивізіон сприймався, як тимчасові труднощі. Стадіон, екіпірування, медикаменти, харчування, фінансові моменти – все чудово. Хорошими були й поля – клімат дозволяв. Зимові збори проводили в межах Боснії. Тренувалися по два рази на день – сонечко, 15 градусів тепла, триразове харчування. Нічого поганого не можу згадати – тільки позитив.
"Коли дербі між Железнічаром і Сараєво, на секторах стає спекотно"
– Як оціните рівень тамтешнього другого дивізіону?
– Це приблизно, для розуміння, рівень останніх клубів Першої ліги і лідерів Другої ліги України. З липня по серпень, під час літніх зборів, ми тренувалися на заході країни – там гори, як у нас Карпати. Грали спаринги із клубами Вележ, Зрінскі, Сараєво та ще одним представником Вищої ліги Боснії. Поступилися їм лише в одному матчі. Думаю, ці наші суперники могли б розраховувати на середину таблиці УПЛ. Боснійці намагаються грати через пас, довіряють молодим. Кричать на них, але потім ці хлопці вистрілюють.
– Арбітри судять нормально? Зашкварів не помітили?
– Думаю, з цим уже всюди закінчили. З вулиці арбітрів вже не беруть. Плюс-мінус професіональний рівень.
Стадіон Періца Перо Павловіч у Габелі
– Боснійці – що це за люди? Чим вони відрізняються від українців?
– Розумієте, вони, грубо кажучи, поділені на три нації. Є католики-хорвати, є частина православних, і є мусульмани. Я раніше ніколи не стикався із мусульманами, але виявилося, що це хороші, абсолютно адекватні хлопці. У кожної із релігій – свої свята. Головний тренер вникав у нюанси і йшов нам назустріч. Я отримав задоволення від часу, проведеного в цій країні.
А природа яка красива! Велике враження справив Мостар – місто славиться своїм старовинним мостом. Боснійці варять дуже смачну каву. Та й кухня у них на рівні.
Від Габели до Сараєво курсував потяг. Коли збиралися з Ловинюком додому, на літню паузу, сіли в цей потяг – він долає маршрут між містами за три години. Від пейзажів за вікном неможливо було відірватися! Скелі, бірюзова вода, річки. Хоча б раз у житті це варто побачити власними очима.
Мостар
– Про Боснійську війну 90-х ще щось нагадує?
– Звичайно. Багатоповерхівки вкриті шрамами від куль та снарядів. Але люди намагаються замалювати такі ділянки графіті, рекламні щити повісити. Габела хоч і розташована на самому півдні, проте і в цьому місті бачив руїни. Боснія відбудовується, але певні наслідки відчутні дотепер.
– Боснійські фанати – активніші від наших?
– Ні. На трибуни здебільшого приходять люди старшого віку. Розповідають, як грати, кому куди бігти (Усміхається). Звичайно, коли відбувається дербі між Железнічаром і Сараєво, тоді на секторах стає спекотно. В інших випадках уболівальники хочуть розслабитися і отримати задоволення від футболу. Таких фаєр-шоу, як у нас, немає.
– Збірна України зіграє свій вирішальний поєдинок у місті Зеніца. Ви там побували?
– Ні, не довелося. Але чув, що в 90-х це місто охопили трагічні події – відбулася різанина.
– У чемпіонаті Боснії ви провели менше року. Чому не затрималися?
– Ми приїхали у січні, а вже у березні Європу накрив коронавірус. До червня я просидів, грубо кажучи, у закритому приміщенні, в квартирі. Потім нас відпустили в Україну на два тижні. Основний бізнес президента нашого клубу – кафе, забігайлівки. Під час локдауну це все зачинилося. Він був чесним: "Оскільки ви, хлопці, не місцеві, нам зараз утримувати легіонерів стало важко". По-людськи я його повністю зрозумів, ніякої образи не маю. Це футбол, це життя. Однаково я вдячний, що так склалася доля – пізнав цю країну, цих людей і їхній футбол.
"Навколо мільйонери, мільярдери… Дайте нам дограти друге коло!"
– У 2016-му ви забили Шахтарю в матчі УПЛ. Часто згадуєте той момент?
– Іноді згадую. Можу навіть відео переглянути, коли є настрій.
– Це поки що пік вашої кар’єри?
– Напевно, так. Але думаю, що головні піки у мене ще попереду. Час є. Останнього слова у футболі я не сказав.
– Той Металіст після "господарювання" Курченка розвалювався на очах.
– Я прийшов у березні. Хлопці на той момент встигли вихопити половину зарплати – за лютий чи за якийсь із попередніх місяців. І все – більше зарплат ніхто не бачив. Підписав контракт до червня – і не отримав ні копійки. Важко довелося. Як то кажуть, словами ситий не будеш. Севідов казав "давайте-давайте", але в підсумку це закінчилося рахунком 1:8 від Шахтаря. Гра була в одні ворота. Важкий період пережили всі хлопці. Такий великий клуб загубили…
Або запорізький Металург також розвалювався. Велике індустріальне місто – і ніхто не міг взяти команду, щоб дограти друге коло?! Для мене це досі залишається загадкою. Навколо мільйонери, мільярдери – заможних людей неміряно. Дайте нам дограти друге коло. Хтозна, як склалася б ситуація – попереду ще стільки ігор було!
– Недавно ви стали гравцем ФК Ужгород. Як вам тут?
– Нормально. Згуртована команда – давно у такому колективі не бував. Хороші гравці і тренерський штаб. Навіть попри те, що ми наразі на останньому місці, настрій – бойовий. Залишається три тури – хочемо максимально покращити турнірне становище до зимової перерви.
– Особисті амбіції повернутися в УПЛ ще є?
– Усе залежить тільки від мене – як буду проявляти себе. Зараз Боженько подарував шанс в Ужгороді. Я вдячний за це, тому що довго не грав. Почну забивати – прогрес не змусить на себе чекати.