Сергій Мельник, колишній учасник телешоу "Холостяк", а наразі футболіст молдавського "Мілсамі", в ексклюзивному інтерв'ю для "Футбол 24" поділився подробицями своєї професійної кар'єри і планами на майбутнє.
Сергій Мельник - чи не єдиний український футболіст, якому вдалося гармонійно поєднати професійний спорт з участю у популярному телевізійному проекті, та ще й в ролі головного героя.
Сергій підкорив серця жіночої телеаудиторії у проекті "Холостяк", а в ексклюзивному інтерв'ю для "Футбол 24" розповів про те, як завойовував визнання серед футбольних уболівальників України, Білорусі та Молдови. Вихованець одеського "Чорноморця" відверто розповів про непрості періоди в кар'єрі, амбіції зіграти в Лізі чемпіонів і можливе повернення в Одесу в майбутньому.
"Як і в будь-якому чоловічому колективі, зрідка згадують, жартують, я до цього нормально ставлюся"
- У країнах СНД, в Україні ви асоціюєтеся більше з шоу "Холостяк", ніж з футболом. Зараз це відчувається у вашому житті?
- Зараз це менше відчувається, тому що, в першу чергу, я спортсмен і всі свої сили витрачаю на тренуваннях, всі цілі пов'язані у мене зі спортом, тому менше піднімаються у мене ці теми.
У тих країнах, де я грав останнім часом, менше знайомі з телевізійним проектом, але час від часу, як і в будь-якому чоловічому колективі, згадують, жартують, це нормальні речі, я до цього нормально ставлюся. Ці речі, щодо телебачення, більше в соцмережах мене стосуються, а у моїй професійній прямій діяльності - дуже-дуже мало.
- Чи часто вам телефонують журналісти нефутбольних видань стосовно коментаря про ваше особисте життя?
- Досить часто раніше дзвонили, і зараз продовжують дзвонити з різних країн, не лише з України, з абсолютно різними запитаннями, не лише пов'язаними зі спортом, багато про особисте життя, багато про телепроект, пишуть в соцмережах. Я від незнайомих людей рідко відкриваю повідомлення, іноді просто ігнорую, якщо не бачу якоїсь там, не те що офіційності, швидше, серйозності. Часто пишуть просто так, задають запитання без подання, хто і що, чи без попередження. Тому я мало розпорошуюсь на такого роду запитання, що стосуються особистого життя.
"Я зараз сам, і всі мої думки пов'язані тільки з футболом і моїми прямими професійними обов'язками"
- У грудні була новина, вона розійшлася серед ЗМІ (які пишуть більше про шоубіз), про те, що у вас не склалися стосунки з дівчиною-переможницею проекту - Мариною. Якщо не секрет, чи дійсно ви розійшлися, і що у вас зараз відбувається в особистому житті?
- Якщо коротко про це все, то це правда, про що написали. Ми дійсно з переможницею проекту не разом, ми в хороших дружніх стосунках. Підтримуємо зв'язок, іноді спілкуємося по-дружньому з учасниками та керівниками проекту, залишилися дружні стосунки. Я зараз сам, і всі мої думки пов'язані тільки з футболом і моїми прямими професійними обов'язками. Мене нічого не тримає вдома, тому я спокійно розглядав і приймав різні варіанти подальшого працевлаштування.
Сергій Мельник і переможниця проекту "Холостяк" Марина Кіщук залишилися друзями
- Ви оселилися у Кишиневі, граєте в клубі "Мілс". Це якось пов'язано з тим, що Кишинів знаходиться недалеко від вашої батьківщини - Одеси?
- Досить оперативно з'явився варіант з чемпіоном Молдови, минулорічним учасником Ліги чемпіонів. В принципі, Україну з самого початку не розглядали як варіант для продовження кар'єри.
З'явився варіант із сусідньої держави, столиця якого дуже близько розташовується від мого дому. Я давно не грав ні вдома, ні навіть близько до свого міста. Тому, можливо, цей факт зіграв в якийсь плюс при виборі клубу, кар'єри тут.
Поки мене тут все влаштовує. Оселилися в Кишиневі, живемо в столиці, звикаємо до нового міста. Вдома вже давненько не був, тому що тренувальні збори провели в Туреччині, не заїжджаючи додому, відразу прилетіли до Кишинева і вже почався чемпіонат. Тому поки без вихідних, і хоч Одеса близько знаходиться, але вона все так само далека, тому що ніяк туди не доберуся.
- Ваша колишня дівчина Марина в інтерв'ю говорила, що ви не могли визначитися між двома варіантами кар'єри, один з яких був у Києві, а другий в Білорусі. Що це був за клуб в Києві?
- У неї недостовірна інформація. Я не можу підписуватися під словами інших людей. Я думаю, що вона просто щось не так почула. Нічого спільного з реальними варіантами ця інформація не має.
"У Білорусі я провів останні два роки, і я вважаю їх досить успішними"
- Перед цим ви довгий час виступали в Білорусі. Чому ви там не залишилися - через футбольні чи через інші причини?
- У Білорусі я провів останні два роки, і я вважаю їх досить успішними. Був у "Торпедо", жив у Мінську, дуже гарне місто, столиця. Дуже хороша команда, ставили завдання, боролися за 3-е місце, і не вистачило буквально двох хвилин у паралельному матчі, щоб ми все-таки досягли мети і виграли медалі. Але ми брали участь в Лізі Європи, і я вважаю той час, проведений в Білорусі, дуже успішним.
У мене контракт закінчувався в серпні, були деякі заборгованості, а за законом, при розірванні контракту або його завершенні, клуб зобов'язаний розрахуватися з гравцем протягом трьох днів. Тому відтягувати вже було нікуди, і ми вирішили не продовжувати співпрацю.
Так як це вже був серпень, всі команди були доукомплектовані, всюди йшли чемпіонати, я просто вирішив, щоб не сидіти і не шукати щось, закінчити чемпіонат у Вітебську, допомогти їм залишитися у вищій лізі, і це завдання ми теж вирішили.
Після закінчення чемпіонату я вже повернувся додому. Зараз там (в Білорусі, - прим. "Футбол 24") економіка дуже залежить від Росії, російський рубль падає, тягне за собою і білоруський. Фінансові умови зараз на рівень, а то і на два, впали. Тому перебувати далеко від дому вже не має сенсу, тому так вирішив.
- Коли повернулися додому, відпочивали від футболу чи проводили час з користю, щоб отримати новий виклик, нову команду?
- Коли повернувся, був у відпустці. Мав рекомендації тренерського складу, в тому числі хорошого фахівця з Вітебська - тренера з фізпідготовки Мілютіна. Він працює з Кучуком в штабі, людина високої кваліфікації, напевно, один з найсильніших тренерів з фізпідготовки, з яким ми багато спілкувалися. Тож він говорив, що навіть після чемпіонату потрібно дати два тижні відпочинку, щоб відновитися від всіх мікротравм.
Після чемпіонату я відпочив кілька тижнів, помандрував і був частіше в Одесі, в Києві, вже тренувався, готувався. Програма того, як готуватися, що робити, була у мене з собою, постійно спілкувалися, підтримували зв'язок з тренерами, вони постійно як би вели мене, весь підготовчий процес.
Тренувався і в тренажерному залі, були всякі групові заняття, в Києві друг відкрив зал, теж готує футболістів. Тренувався, готувався до чемпіонату з футбольним клубом в Одесі в дворазовому режимі, підтримував форму, відвідував тренажерний зал.
- Періодично ваш агент Олександр Панков викладав фотографії з фітнес-залу в Києві, де тренуються багато відомих футболістів. З ким із них вам довелося поспілкуватися і потренуватися разом?
- Я більше часу проводив в Одесі, в Київ коли приїжджав, встиг потренуватися в залі з Женею Луценко (ми ще разом були в "Чорноморці") і Постранським. Думаю, створили дуже гарну ідею, щоб у відпустці готувати футболістів функціонально, підтримувати форму. Ми там тренувалися з одним із моїх найкращих друзів - Олексієм Шлякотіним. Молодий Олександр Чорноморець був з "Динамо", Саша Єрмаченко, були і інші хлопці, з якими я знайомий, з кимось менше, з кимось більше.
"Через 5 місяців відновлення я вийшов у стартовому складі і відіграв весь чемпіонат "від дзвінка до дзвінка"
- У Білорусі у вас була серйозна травма хрестоподібних зв'язок. Наскільки вдалося її позбутися, чи непокоїть зараз ця травма?
- Коли я приїхав до Білорусі, підписав контракт з "Торпедо", три дні потренувався, відразу ж виступив у стартовому складі проти гранда - "Динамо" Мінськ, і обіграли їх на виїзді 2:1. Тоді це був хороший результат, потім була ще гра проти БАТЕ. І ось у третій грі проти солігорського "Шахтаря" отримав удар в коліно, відіграв ще хвилин 10, після чого отримав повторний удар і вже зміг покинути поле тільки на носилках.
Робили операцію там само, не хотів відтягувати цей процес, тому що багато часу було б витрачено на те, щоб домовитися (у разі операції за кордоном - прим. "Футбол 24"), та й дорожче. Тому вирішили проводити операцію на місці.
Напевно, тут вже більше залежить від процесу реабілітації, роботи після операції. Я відразу після цього приїхав в Одесу, футбольний клуб повів себе досить професійно, підтримав мене. Буває таке, що якщо отримуєш травму, відразу розривають контракт (я про таке вже чув). В "Торпедо" проблем не було, вони сказали, що чекають мого відновлення.
Потім з Одеси я поїхав до Дніпропетровська, в "Дніпрі" Сергій Політило, з яким ми грали ще в "Чорноморці", домовився з лікарями. Вони мене зустріли, показали, що треба робити, як, який курс роботи виконати, все показали і вже за їхньою методикою я готувався в Одесі.
Сергій Політило (зліва) допоміг Сергію Мельнику відновитися після травми
Непростий був час - 8 годин у тренажерному залі (зранку - 4, ввечері - 4), плюс басейн, масажі. Я намагався підняти себе на ноги, проходило 2, 3, 4 місяці, результату все не було, але вже через 4 місяці я поїхав з "Торпедо" на збори і вже там потихеньку працював. І ось через 5 місяців відновлення я вже вийшов у стартовому складі і відіграв весь чемпіонат "від дзвінка до дзвінка", без єдиної заміни. У цьому чемпіонаті ми зайняли місце, яке дозволило нам зіграти в Лізі Європи.
Зрозуміло, вже минуло 2 роки, я про це забув, зараз розумію, що здоров'я для футболіста - найцінніше, потрібно додатково стежити за собою, працювати, зміцнювати здоров'я. Так що про цю травму я вже забув, залишився лише шрам від операції на пам'ять. Ніяких наслідків я не відчуваю.
"При Балі і Блохіну був постійно з першою командою, виходив на заміну Владиславу Ващуку і Сергію Федорову"
- Розпочинали у рідному місті, проте там не вдалося побудувати тривалу кар'єру, грати в Прем'єр-лізі саме в Одесі. Як ви вважаєте, чому?
- Я думаю, всі причини потрібно шукати в собі. Так, я вихованець "Чорноморця", був спочатку в школі "Чорноморця", потім в школі Бєланова, потім вже в дублі "Чорноморця", перші контракти. Три роки був капітаном молодіжного складу "Чорноморця", вже тренувався довгий час з першою командою. Працював з різними тренерами - з Альтманом, Гришком, Наконечним, Телесненком, Шевченком, Фроловим, Зубковим, можна довго перераховувати.
Сергій Мельник (зліва) з легендою українського тренерського цеху Семеном Альтманом (в центрі)
Я років в 19 зіграв у Прем'єр-лізі, а потім вже при Балі і Блохіну був постійно з першою командою, був на заміну Владиславу Ващуку і Сергію Федорову.
З Федоровим разом і в кімнаті жили, з Ващуком постійно спілкувалися в "Чорноморці", грали разом центральних захисників, все було досить добре, але потім була зміна тренерського складу, приїхали інші люди, яких тренерський штаб бачив в основі.
Коли прийшов Григорчук, вже особливо не дивилися, я поїхав в оренду. Разом з тренером приїхали нові футболісти, які грали. Коли закінчувався контракт, мені натякнули, що потрібно шукати команду. Там були такі трохи навколофутбольні ситуації, коли агент (попередній) посварився з керівництвом клубу, був небажаний для керівництва. Багато я наслухався від різних людей.
Ми також поїздили по різних командах, це і донецький "Металург", і "Крилья Совєтов", куди ми тільки не їздили, але все це було таке... ми їздили туди, де не особливо потребували гравця мого амплуа. Потім вже доводилося шукати команду самому, доводилося трохи набиратися досвіду, граючи в командах Першої ліги, ну а потім я вже поїхав у вищу лігу Білорусі, де провів більш зрілий чемпіонат, зрілий час там.
"Григорчук, в принципі, мене і не бачив, було одне тренування, після якого мені сказали, що на збори їдуть інші люди"
- Хотів би уточнити - ви маєте на увазі, що зміни відбулися з приходом Романа Григорчука, який прийшов в команду зі своїми гравцями?
- Я пішов з "Чорноморця" в той час, як Григорчук прийшов. В принципі, він мене і не бачив, було одне тренування. З першою командою я не поїхав, там було одне тренування, після якого з керівництва мені сказали, що на збори поїдуть інші люди, а мені поки запропоновано пограти в оренді у першоліговому ФК "Одеса". Там, звичайно, теж зібрався склад божевільний, зібралися легенди: Косирін, Балабанов, Полтавець, Опря, Лавренцов, Пархоменко та інші. Не шкодую, що був там, багато чому навчився в індивідуальному плані. Значить, так треба було.
Свого часу Сергій капітанив у дублі "Чорноморця"
"Баль був дуже порядним чоловіком і дуже хорошим фахівцем, з почуттям гумору"
- Як би ви охарактеризували той період, коли з "Чорноморцем" працювали Баль і Блохін? Зокрема, яку б ви дали характеристику Олегу Володимировичу Блохіну як футбольному фахівцеві, з вашої точки зору, який він тренер?
- Офіційно на той час головним тренером був Баль, а Олег Володимирович був спортивним директором, тому в тренувальний процес він особливо не втручався. В основному з ним спілкувалися хлопці, які були старші. Не мені судити про кваліфікацію тренера. Він дуже хороший футболіст, але мені більше імпонувала поведінка покійного Баля, він дуже добре до мене ставився. Він суто за людським якостям був дуже порядним чоловіком, до того ж дуже хороший фахівець. Мав почуття гумору, вмів і завести, і вчасно розслабити хлопців, десь пожартувати.
Також розповідав свої історії з Олегом Володимировичем, яких було повно за час, коли вони разом виступали і в збірній СРСР, і в "Динамо". Наприклад, одна з них. Коли за збірну Союзу вони грали, Баль розповідає: "Я веду м'яч, забігає Блохін, весь стадіон кричить - "Блохін біжить, віддай йому пас", а я завдяки йому - в центр, діагональку, і ми забиваємо гол. А Блохін мені "піхає". Було багато таких історій. Баль, звичайно, велика людина, і світла пам'ять йому...
А щодо того, щоб охарактеризувати час, то є спеціалісти. На той час я, напевно, був ще не настільки зрілим футболістом, щоб оцінювати їх вимоги, специфіку підготовки. Виконував те, що їх методика давала мені, намагався виконувати сумлінно. Напевно, цим і заслужив матчі в основному складі "Чорноморця", у Вищій лізі.
"Мені імпонував Рінкон, ну і Шацьких, якому достатньо було напівмоменту"
- Був один з матчів, про який пишуть, згадуючи початок вашої кар'єри - проти "Динамо", коли ви грали за дубль. У "Динамо" компанія підібралася просто божевільна, були легенди, яких до цього ви могли бачити хіба що по телевізору. Що це був за матч?
- Я досить добре пам'ятаю той матч, це був мій дебют за дубль одеського "Чорноморця". Це був старт чемпіонату, приїхали до Києва, були всі молоді хлопці. З першої команди були тільки Діма Гришко (який зараз в "Олімпіку" грає), Паша Кирильчик і Женя Ширяєв, всі інші - гравці дубля.
Ми виходимо проти "Динамо" Київ, коли там всі футболісти "Динамо", які ще вчора грали в Лізі чемпіонів, і тут грають проти нас. Досить складний був матч.
Ми обіграли їх 1:0, наскільки я пам'ятаю, це була їхня перша поразка в Києві. І ми тоді зробили хороший старт, а той чемпіонат дублів ми завершили на 3-му місці, виграли бронзові медалі. Гарний час був.
Готувалися, як до звичайної гри, тоді ще не знали, хто проти нас вийде. Але хороший іменитий суперник, навпаки більше мотивує, а не лякає. Проти хорошої команди легше себе проявити. Якщо ти можеш домогтися результату проти хорошої команди, значить ти теж чогось вартий, щось вмієш.
- Ви з позиції (центральний захисник) у своїй зоні повинні були протистояти Максиму Шацьких і, можливо, Валентину Белькевичу і Діого Рінкону. Наскільки важко було грати проти них?
- Наскільки я пам'ятаю, в тому матчі я грав лівого захисника, проти мене грали Пеєв і Єщенко. Зрозуміло, що зміщуючись по ходу гри, вступаєш в контакт з усіма гравцями, звичайно, впадала в око майстерність. Коли ще після матчу ділилися враженнями, наскільки все швидко, на високому рівні. Мені тоді імпонував Рінкон, ну і Шацьких, якому достатньо було напівмоменту. Може десь нас недооцінили. Минуло вже більше 10-ти років, пам'ятаю, що важкий був матч, літо, спека, доводилося грати, долаючи себе. Але головне - результат, все забувається, а він залишається в пам'яті.
Шацьких завершив кар'єру і буде працювати в "Динамо"
- Згодом у вас був ще один матч, але вже на більш високому рівні, ви зіграли в основі проти першої команди "Динамо". Писали, що ви тоді опинилися в центрі епізоду, через який "Чорноморець" поступився. Що це був за момент, чи пам'ятаєте ви його?
- Ми грали в Одесі, тоді десь на 60-й хвилині вийшов на заміну, грав правого захисника, проти Ярмоленка, Шевченку довелося грати, досить безкомпромісний був матч, довгий час зберігався рахунок 0:0, без особливих моментів. Був у нас в кінці матчу момент, могли забити, залишалося буквально 2 хвилини до закінчення матчу, була подача після стандарту, я залишився з Юссуфом. Передача була від Гіоане, якщо не помиляюся, йшла прямо у ворота.
З лінії воріт, буквально з метра, ми з Руденком понадіялися один на одного, але не розібралися, а Юссуф нас випередив і забив нам на останніх хвилинах гол...
Той самий фатальний гол Юссуфа
Я ще молодий, вийшов проти "Динамо" на рідному стадіоні, коли все місто, друзі, сусіди за тебе вболівають на стадіоні, переживають, підтримують... Для мене це був важкий момент, неприємний осад, хотілося тоді все кинути, і футбол.
Було дуже прикро, але партнери по команді підтримали: і Ващук, і Шандрук, і Руденко, інші хлопці старші - Бабич, ми ще разом грали, а зараз він вже головний тренер команди. Зараз вже розумієш, що це моменти, від яких ніхто не застрахований, вони бувають у кожному матчі. Це просто момент у футболі, але тоді для мене, молодого, це було складно пережити. Тим більше, я один з небагатьох одеситів, які були тоді на полі, думав взяти провину на себе, адже підвів хлопців, повинні були хоча б зачепитися за нічию вдома.
"Хотілося б пограти в Лізі чемпіонів і в рідному клубі - "Чорноморці", можливо, час ще прийде, повернуся"
- Були у вас ще такі моменти в кар'єрі, коли хотілося кинути футбол, але потім все-таки зважувались повернутися до своєї улюбленої справи?
- Напевно, як воротар, так і захисник - не благородне амплуа. І позиція і відповідальність, будь-яку помилку видно, як на долоні і за твоїм напівповоротом, напіврухом пильно стежать. У нас така позиція, що ніхто не застрахований від помилок.
Футбол - це, в першу чергу, психологія, а вже в другу - майстерність. Фізичний стан, майстерність - вони десь на другому плані, тим більше, для нашого амплуа, де потрібно мати холоднокровність, стримувати свої емоції.
Бувають різні ситуації, буває, і в свої ворота можуть забити і помилитися на останніх хвилинах, так само, як і нападники можуть не забити. Це футбол, зрозуміло, що ми піддаємося критиці, іноді обгрунтованою, іноді - ні.
Але якщо ти не вмієш з цим справлятися, тоді тобі не місце в спорті. Я думаю, такі хвилювання, переживання можуть тривати 3 дні або тиждень, але максимум - до наступного матчу. Починається новий матч, нове життя, починаєш все робити заново, у тебе з'являються якісь нові емоції, спогади. Все це складаєш щодня в скарбничку, і кожна помилка - це твій досвід. Звичайно, краще вчитися на чужих помилках, але свої помилки пояснюють більш зрозуміліше.
- Якою ви бачите вашу кар'єру в майбутньому, що хочете ще встигнути зробити за період своєї футбольної кар'єри?
- Це таке глобальне запитання. Будь-який спортсмен - максималіст, і я не виняток, ми хочемо досягати самих висот, все що, ми можемо витиснути з нашого поточного стану, місцезнаходження. Якщо я зараз тут, то хочу здобути чемпіонство, максимальні цілі з цією командою.
Після чемпіонства команда трохи просіла, були травми, як я розумію, внутрішні розбирання, але ми зараз можемо досягнути місця у Лізі Європи і наступного року ставити завдання щодо чемпіонства і добре виступити в Лізі Європи.
Але знову ж таки, я не можу говорити, де я буду далі. Зрозуміло, що індивідуальні амбіції зараз на другому плані, а на першому - командні цілі і завдання. Якщо команда проявить себе і ти, як частинка цієї команди, більше зробиш для себе в індивідуальному плані. Зможеш заявити про себе, коли команда проявить себе в Європі.
Можливо, Сергій ще порадує автографом юних уболівальників "Чорноморця"
Звичайно, хотілося б пограти в Лізі чемпіонів і в рідному клубі - "Чорноморці", може, час ще прийде, повернуся. У мене там багато друзів, тренер, з яким ще разом грали, знову ж таки, з керівництвом знайомий. Можливо, прийде ще час, повернуся додому. А наразі ставлю собі максимальні цілі і завдання в тому клубі, в якому зараз перебуваю.
Олександр Гапоненко, Олександр Москаленко, Футбол 24