Людина, без якої я міг би й не полюбити футбол.
Я не буду писати про Пасадену. Не хочу. І не тому, що вважаю це попсовим. Писати про Роберто Баджо в контексті Пасадени нормально. Фінал ЧС-1994 – найбільша трагедія в історії цього геніального футболіста. «У снах цей удар я бив ще десятки разів. І кожного разу забивав». 20 років тому я єдиний наразі раз плакав через футбол. Не плакав навіть після Словенії. Бо в 1994-му мені було 11. А в 1999-му я вже вчився в універі.
Я не буду писати про пенальті, бо цей епізод в історії Баджо дуже сумний. А Роберто дарував людям радість. Якщо Кузьма співав про польське радіо, яке відкривало новий світ меломанам, то нам, хлопчакам із Прикарпаття, більше до смаку було польське телебачення. Новесенькі фільми, цікаві програми і, звичайно, футбол. Саме там і тоді я дізнався про Роберто Баджо – кумира мого дитинства, який сьогодні святкує свій 48-ий День народження.
Тоді Баджо грав у «Ювентусі», був найдорожчим футболістом планети і грав просто фантастично. Здавалося, він умів усе. Удар, швидкість, дриблінг, неймовірні стандарти і ще більш вражаючі паси… У 1993-му році я відсвяткував свій перший ювілей, Вітні Х’юстон співала «I Will Always Love You», Чехословаччина розпалася на дві країни, а найкращим футболістом у всесвіті був Роберто Баджо. Це зараз «Золотий м’яч» став нагородою для найпопулярнішого гравця планети. Поки «бальондор» не підігнула під себе ФІФА, його вручали найкращому.
Він покинув «Юве» у 28. Він мандрував командами, не досягаючи захмарних висот, але всюди вкладаючи у гру душу. За що його й люблять тепер по всій Італії. Серед футболістів є лідери, вроджені для капітанської пов’язки. Інші – завжди в центрі уваги, улюбленці партнерів по команді та фанів. «Божественний Хвостик» завжди був сам по собі. Можливо через це й виникали проблеми. Найчастіше з тренерами. Але хіба він мусів когось пускати в свою душу? Вистачить того, що він впустив туди Гру. І віддався їй повністю.
Його називають «останньою справжньою десяткою італійського футболу». А й справді, жоден із цих «триквартіста» і близько не стояв до «артісти», вільного художника із волоссям, зав’язаним у хвостик. Колись Роберто, який тоді виступав за «Інтер», запитали – кого саме він бачить своїм наступником в італійському футболі. Відкинувши купу очевидних варіантів, Баджо назвав юного одноклубника – Андреа Пірло. Згодом вони зустрінуться вже в «Брешії». Зустрінуться, щоби творити шедеври.
Ця історія була би неповною без «Брешії». У 33 роки (а хто й значно раніше) футболісти йдуть ще не на пенсію, а в передпенсійну команду. Десь де можна багато заробити. Так і сприймали перехід Роббі, з його ж то медичними проблемами. А він влаштував феєрверк. Чотири сезони в тій команді примусили мене, вже студента, прикипати до телеекранів тепер українського телеканалу, який на той час віддавав перевагу Серії А, а не різноманітним телешоу. На той час Мессі вже грав за основу «Барси». Кріштіану захищав кольори «Ман. Юнайтед». Але це не мало ніякого значення. В особі Баджо відходила епоха. Їй на зміну прийдуть нові, та жодна з них уже не буде здатна зачепити мене за живе НАСТІЛЬКИ.
Якось перед Мундіалем у Південній Африці телебачення транслювало матчі чемпіонатів світу сивої давнини. Розуміючи, що це – класика, я чесно намагався дивитися. Не зачепило. Я цілком усвідомлюю, що для сучасної молоді і гра мого кумира залишиться чимось дивним та незрозумілим. Нічого страшного. Кажуть, що дерева твоєї юності завжди будуть зеленішими, ніж сучасні. От і для мене мій Баджо назавжди залишиться найкращим та улюбленим футболістом в історії. І не треба починати про статистику, титули та колекції золотих м’ячів. Якщо Ви дізнаєтесь, виконавець А виграв надцять Греммі, а виконавець Б продав мільярд платівок, то хіба зміниться Ваша улюблена музика? Отож бо. Зі святом, Божественний! Твоє здоров'я!