Молодий голкіпер "Зорі" розповів "Футболу 24" про зіркову хворобу, розгромлений Луганськ і знання творчості Великого Кобзаря.
Микита Шевченко не стукав у двері основного складу луганського клубу, а відкрив їх, висловлюючись метафорично, з ноги. Тут він закріпився у квітні-травні, а вже у серпні змусив заговорити про себе всю Україну, парирувавши два пенальті в матчі Ліги Європи проти «Мольде». Тож логічно, що свою рубрику «Нові імена», яка покликана розповісти аудиторії «Футболу 24» про всі найяскравіші молоді таланти нашого футболу, ми розпочали із Микити Шевченка.
"Ніхто з "Шахтаря" не підходив"
- Микито, після феєричного поєдинку з «Мольде» вже минуло трохи часу. Що для вас змінилося? Можливо, люди частіше впізнають на вулиці?
- Я б не сказав, що щось змінилося. Все так, як і було. В житті нічого не відбулося, або я, в крайньому випадку, цього не помічаю. Про зіркову хворобу не може бути й мови. Так, зараз мене хвалять. Але люди в нас такі, що сьогодні гладять по голівці, а завтра, після якоїсь помилки, змінять своє ставлення на негативне. Тому я намагаюся не звертати увагу.
- Ви є вихованцем «Шахтаря», проти якого нещодавно відстояли «на нуль». Можливо, керівники донецького клубу вже розглядають питання вашого повернення? Вам ніхто не телефонував після цього матчу?
- Ні, нічого такого не було. Ніхто з «Шахтаря» не підходив, не звертався. Я, зрештою, хочу грати у "Зорі". Мене тут усе влаштовує - і колектив, і тренерський штаб, абсолютно все.
- Якось ви зізналися, що чимало почерпнули для себе з гри Шовковського. А як же знаменитий кіпер «Шахтаря» Юрій Вірт?
- Я тоді ще був маленьким, тож за грою Вірта не мав можливості стежити. Та й у випадку з Шовковським не було такого, щоб я щось спеціально в його грі шукав чи намагався побачити. Просто подобалися дії в "рамці".
- В якому компоненті воротарського ремесла вважаєте, що потрібно вдосконалитися?
- Та в усіх без винятку компонентах (Сміється). І на виходах, і в грі ногами. Є в чому вдосконалюватися. Я вважаю, що вік живи - вік учись.
"Найнеприємніший удар - у Кости і Ярмоленка"
- Наставник «Карпат» Ігор Йовічевіч розповів, що в його колективі гроші зі штрафів йдуть на шашлики. Чим цікава внутрішня кухня «Зорі»? Чи трапляються подібні речі?
- Є таке, звісно, є. Якщо хтось проштрафився, то гроші йдуть медичному персоналу, або ж на якісь події в команді. За цим наглядає капітан (Микита Каменюка, - О.Б.). Допомагаємо один одному, якщо не дай Боже щось трапилося. У нас команда дуже весела і згуртована. Кожен травить жарти, тому тут не занудьгуєш. З радістю їдемо на кожне тренування - так, наче сто років не бачилися. В нас немає поняття "старший", "не старший". Основою всього є взаємоповага.
- Юрій Вернидуб – вміру емоційний, вміру суворий. А який він у роздягальні? В чому обмежує команду?
- Вернидуб, як ви кажете, вміру суворий. Він дуже добре відчуває кожного гравця, і те, що відбувається в колективі. Знає, коли можна дати послаблення, а коли необхідно зібрати команду. Але такого, щоб Вернидуб щось категорично забороняв, я не бачив.
- Ви вже зіграли у новому сезоні і з «Динамо», і з «Шахтарем». З ким було важче?
- З обома командами було дуже важко. Адже ми налаштовуались серйозно і прагнули довести, що недарма грали в Лізі Європи і хочемо знову туди потрапити. А для цього потрібно набирати очки - проти грандів також.
- Хто з гравців УПЛ завдав вам, як голкіперу, найбільше клопотів?
- Та в кожній команді є гравці, які завдають труднощів (Сміється). В кого найнеприємніший удар? У Дугласа Кости зі "Шахтаря". У Ярмоленка також. Дуже класно він виконує удари. Думаю, в мене ще буде багато роботи, а тому з часом я поповню цей список (Сміється).
"Можливо, Ванга щось писала про Луганськ"
- «Зоря» - команда у вигнанні. У чому полягає дискомфорт особисто для вас?
- Звісно, хочеться грати у Луганську, перед своїми вболівальниками, які нас підтримують і женуть вперед. Дім є дім, я вважаю. Потихеньку звикаємо до суворої реальності. Нас дуже добре прийняли у Запоріжжі, за що ми безмежно вдячні. Вболівальники тут підтримують "Зорю". І навіть у Києві, де ми грали зі "Шахтарем", відчувалася підтримка.
- Через скільки років «Зоря» зможе повернутися додому, враховуючи теперішню політичну ситуацію і те, що стадіон «Авангард» повністю розгромлений?
- Важко відповісти (Зітхає). Я сам увесь час ставлю собі це запитання. Але відповідь не знає ніхто. Хіба до ворожки сходити. Можливо, Ванга щось писала з цього приводу. А якщо серйозно, то хочеться додому якомога скоріше. І щоб все було добре та спокійно.
- Скільки часу затрачаєте на інтернет?
- Я активний інтернет-користувач. І перед тренуванням, і після. Словом, багато часу проводжу в інтернеті. А ось у соцмережах зараз знизив активність. В основному, це футбольні і спортивні сайти. На політичні ресурси намагаюся заходити якомога менше.
"Пам'ятаю "Реве та стогне Дніпр широкий"
- Яка музика у вашому плеєрі?
- Реп. Російський реп. Зокрема, слухаю "Басту". Вважаю себе меломаном, хоча реп - на першому місці.
- Якої марки у вас автомобіль? У кого з партнерів по команді - найдорожча тачка?
- У мене "Хонда". Про партнерів я відповідати не буду (Сміється). Не поділяю їх на тих, у кого дорогі машини, а в кого ні.
- Хто для вас є беззаперечним моральним авторитетом?
- В житті - це мої батьки. А у світі футболу таких авторитетів, напевно, немає. Я не маю ні кумирів, ні ідолів. Можливо, це не зовсім правильно, але я таким не заморочуюся.
- У вас дуже знамените прізвище. Можливо, маєте відношення до Великого Кобзаря?
- Ні, я не вивчав це питання. Не знаю, звідки походить моє прізвище. Це, напевно, потрібно піднімати багато документів, дуже глибоко копнути належить.
- Скільки віршів Тараса Григоровича знаєте напам’ять?
- О, в школі вчив, але зараз пригадати складно. Пам'ятаю "Реве та стогне Дніпр широкий", "Як умру, то поховайте". Напам'ять не розкажу, але як тільки прочитаю - згадаю одразу.
- Що читаєте?
- Інтернет (Сміється). Якщо є час, то можу і книгу взяти до рук, але не скажу, що я такий вже аж читач.
- До речі, з Андрієм Шевченком ніколи не перетиналися?
- Одного разу. Був на заміні в матчі "Іллічівця" з "Динамо" і бачив Шеву вживу. Але не підходив, не знайомився. Не бачив у цьому сенсу. Навіщо? Аби сказати, що я також Шевченко? У нас на кожному кроці шевченки.
Олег Бабій, Футбол 24