Головний тренер міланського Інтера Антоніо Конте святкує День народження. "Футбол 24" зібрав найголовніші цитати із виступів алленаторе.
Для мене поразка – це віртуальна смерть.
Девіз П’єра де Кубертена ("Головне не перемога, а участь") – не для мене.
Я дуже конкурентна людина, я не роблю щось просто заради того, щоб виконати це. Якщо я вирішив щось зробити, я хочу отримати максимум від себе та інших, тому що я – перфекціоніст.
Мене дратує відсутність пристрасті. Футбол – це спорт, який ви маєте любити, ви повинні мати багато пристрасті та ентузіазму. Якщо я бачу людей, які не мають цього, прогулюються по полю і виглядають втомленими на тренуваннях – це мене дратує.
Гравці можуть заслужити мою довіру вихованістю і повагою. Це найперша річ, яку я даю людям, і найперша річ, яку я чекаю від них. Я ніколи не довірятиму невихованій людині.
Для того, щоб вигравати, потрібні голова, серце і ноги. Не в зворотньому порядку.
Футбол – це спорт, спорт – це битва, а у битві має бути сильніший.
Тренер – це кравець, який має зробити найкращий одяг для команди.
Маркізіо – той, у кому я найбільше знаходжу своє відображення.
Я – тренер "Ювентуса" і його найперший тіфозі. Але перш за все, я професіонал. Якщо буде день, коли я тренуватиму "Мілан", "Рому" чи "Лаціо", я так само буду їхнім найбільшим вболівальником і робитиму все для перемоги. Можливо, хтось цього не зрозумів. Але я чітко розумію, що я професіонал.
Я хочу продовжувати рости, щоб дивувати себе та інших. "Ювентус" – це не кінцева зупинка. Для мене все – це відправна точка.
Очевидно, що чим більше у вас таланту, тим більше шансів у вас перемогти. Але я хочу, щоб талант використовувався для команди. Команда завжди була для мене пріорітетом, я ніколи не покладав усе на одного гравця, незалежно від того, наскільки хорошим він був.
Я щасливий, тому що бачив, як суперзірки поряд зі мною грали на команду. Я отримав цей досвід, і я знаю як це влаштовано, тому це те, що я хотів би втілити.
Всім важко сприймати критику, включно з тренерами, особливо якщо ви виклались на повну.
Ми були дітьми вулиць. Вулиця вчить тебе дивитись за своїм життям і використовувати можливості.
Існує багато футбольних шкіл, доглянутих полів, а ми грали на поляні дитячого майданчика церкви, де було повно ям, але для нас вона була, як "Сан-Сіро". Там був особливий дух, м’яча було достатньо.
Сьогодні рівень заможності суспільства вищий, але загубився той вуличний талант. На вулиці ми вчилися лазити по деревах, падати, ламати руки, давати "п’ять", ми були бешкетниками.
Я хотів би запитати, скільки з десяти дітей зараз знають, як лазити по деревах. Думаю, що жоден. Ми, навпаки, були, як білки. Тебе розважало збирання кришечок від пляшок, гра в "орла" чи "решку". Ми добре проводили час, маючи зовсім небагато, бо в нас майже нічого не було.
Коли ти повертався додому і говорив батькам, що вчитель сварився на тебе, тобі давали по потилиці. Сьогодні батьки самі будуть лаяти вчителя. Тому я завжди кажу, що роль батьків основоположна. Так, ми повинні захищати дітей, але також маємо показати їм, що життя може дати вам ляпаса.
Тренер повинен знати футболістів, на кого треба накричати, а на кого ні. Треба залізти їм в голову.
Ви повинні закінчити гру без докорів сумління. Ви можете виграти або програти, але ви ніколи не повинні йти в роздягальню і говорити: "Якщо б я зробив це, якщо б я зробив те".
Кожен тренер шукає те, що відповідає його філософії. Комусь подобається гравець, який сповільнює темп, володіючи м’ячем. Іншим потрібна інтенсивність та агресивність, хтось шукає більш технічних, але менш потужних фізично гравців.
Зараз футбольна команда потребує універсальних ("еклектичних") гравців. Я шукаю гравців, які можуть грати на 2 або 3 позиціях; флангових гравців, які можуть зіграти атакувальним півзахисником.
Сьогодні тренер повинен бути підготовленим у всіх аспектах: фізично, тактично, технічно і психологічно. Повинен багато читати, навчатися.
Конте з дружиною і донькою
Не так легко мати одну систему гри, і за день змінити її іншою.
Що я змінив у збірній Італії? Я думаю, що важливість футболки, яку ти одягаєш. Я хотів донести це послання: футболка збірної Італії має бути вашою другою шкірою.
Ті, хто говорять, що у футболі немає чого винаходити, говорять велику дурницю. Вони так кажуть, тому що не мають бажання щось робити.
Треба тримати матч під своїм контролем, щоб нав’язувати свою гру.
Для тих, хто грає проти "Юве" – це завжди матч всього життя. А для нас це звична справа.
Дель П'єро – це завжди рішення, а не проблема.
Той, хто фінішував другим, провів хороший чемпіонат, але не зробив історію.
Мені ніколи не подобалось говорити про індивідуальний успіх, я завжди полюбляю говорити про успіх команди. Адже якщо перемагає команда, то я перемагаю також.
Чемпіонство виграється на полі.
Моя історія у футболі чиста. Я завжди був принциповим і чесним, як гравець і тренер. Можете запитати у моїх партнерів по команді, моїх гравців і моїх опонентів. Без сумніву, я хочу перемагати, і завжди намагався робити це чесно.
На мене нападали і били палицями на очах моєї доньки через мою принциповість. Це я для тих, хто мене не знає.
Можливо, вам не подобається Джовінко, тому що він маленький і не спілкується з вами, журналістами?
Я ніколи не думав, що стану великим футболістом, але завжди знав, що буду тренером.
Давайте турбуватися про речі, які ми знаємо. Робити їх найкращим чином, з правильною інтенсивністю, правильним настроєм і бажанням наполегливо працювати. Це найголовніша річ.
Коли ви сидите в ресторані, де платять по 100 євро, не думайте, що вам вдасться поїсти на 10.
Що для моєї команди важливо, так це перемоги. Увійти в історію, якщо ви виграєте, і написати щось там. Вигравати завжди складно. Але хто виграє, той пише і творить історію. Інші ж здатні лише на якісь розмови.
Ви повинні жертвувати собою для команди.
Не може бути так, що ти прокидаєшся зранку і говориш: "Сьогодні я переможу". Є шлях, який треба поважати і який ніде не можна скоротити.
Те, що трапилось зі мною (дискваліфікація – прим.) – це абсурдна історія. Я вражений висловлюваннями члена комісії, який судив мене. Його заяви про мене вийшли на перших шпальтах. Але вони недоречні. Можливо, він має якісь особисті мотиви.
Неминуче, що коли ти проводиш стільки часу поза футбольним полем, це завдає біль, навіть якщо працюєш з командою на тренуваннях. Але я був змушений зіткнутися з цією ситуацією і сподіваюся, що вона хоча б зміцнила мій характер.
Виправдувальний вирок не може стерти з моєї пам'яті те, що сталось за останні роки: обшуки в моєму будинку о 5-й ранку, тележурналісти, що чекають зовні мого будинку вже о 6-й, заголовки в газетах на всю сторінку, люди, які поспішають до суду. Було багато ситуацій, які завдали болю мені і моїй родині, і я не можу їх забути. Це речі, які залишили великий шрам в моєму житті.
Важливо зберігати впевненість у своїх силах і вірити в свою роботу.
Вибачатися – це частина роботи тренера. Інакше з 25 гравців залишилось би 10.
Віра допомагає нам розрізняти добро і зло, щоб обрати правильний шлях у важкі часи.
*Матеріал вперше публікувався у 2016 році.