Україна і Марокко розійшлися бойовим миром у товариському поєдинку. Читайте огляд і розширений звіт матчу на "Футбол 24"
Чому матч може бути більше позитив, ніж негатив
Збірна України не програла Марокко. Це була гра на 3 результати. Як нам, так і їм могло десь більше пощастити. У цьому товариському матчі було немало моментів, коли Україна перебувала на межі першої поразки від африканської збірної у своїй історії. Однак українці довели, що вміють тримати удар та огризатись за найбільш несприятливих обставин. Марокко насправді показало вимогливий динамічний футбол, але підсумковий результат є з одного боку закономірний, з іншого оптимістичний. Усе ж команда Ренара має у своєму складі побільше технарів, здатних обіграти один в один. Плюс ця збірна готується до ЧС-2018, де цілком може стати тією вискочкою, яка завжди дивує на подібних турнірах своєю командною грою.
Марокко – Україна – 0:0 – відеоогляд матчу
На фоні такого суперника українці не виглядали як колектив зірок на валізах. Помітно старання та небайдужість. Нас косили грубощами, але ми вирівнювали боротьбу та створили на око десь таку саму кількість моментів. Коваленко та Марлос на межі пенальті, удари Селезньова і Коноплянки, атака, в якій той же Коно та Шапаренко могли забивати. Це був один з найважчих спаринг-партнерів України за дуже багато часу. При цьому в обох таймах у нас були шанси відзначитись, а в багатьох моментах матч мало нагадував товариський.
Хоча один момент насторожує: тактично марокканці багатші та сміливіші, ніж українці з їхньою консервативною та передбачливою схемою. Експерименти? Вони у збірній Шевченка, схоже, тільки кадрові та й то часте-густо вимушені. Та й той момент, що Марокко шукає свою найкращу версію, зіграло 2 тайми за різними схемами (спочатку у 3 центральних, а згодом без форвардів) і не побоялось ризикувати та давати шанси українцям, може створювати дещо помилкове враження, що все в нас йде добре і за планом.
Інтернаціональне Марокко
Лише 1 гравець зі стартового складу команди Ренара народився власне в Марокко. Це Хамза Менділ. Зієш, Ель Ахмаді, Буссуфа та Амрабат народилися в Нідерландах. Да Коста, Бенатія, Саїс, Беланда і Бутаїб – у Франції, воротар Мунір (не плутати з форвардом Барселони) – в Іспанії. За певних обставин вони цілком могли б представляти інші країни. Однак, що є добре для Марокко, то на рівень Нідерландів та Іспанії тягне рідко. Плюсом для африканців є те, що більшість гравців грають у топ-чемпіонатах. Хай не в грандах, зате на значно вимогливішому рівні, ніж УПЛ.
Беланда провалився
Наш старий знайомий за грою в Динамо провів відверто незрозумілий матч. Юнес Беланда ні в атаці не створював особливого креативу, ні в обороні не допомагав. За атаку в основному відповідали Зієш та Нордін Амрабат. Натомість фанати у соцмережах нещадно критикували "невидимого" екс-динамівця. Заслужено.
Пара Кривцов-Бурда в центрі це трагікомедія
Захист Шевченка, очевидно, найслабша позиція в цьому матчі. Крайні захисники регулярно давали розгулятись опонентам (утім щось дуже схоже ми бачили і біля воріт марокканців) при пасивності в атаці, центральний симбіоз Кривцова та Бурди виглядав чимсь дуже курйозним і натягнутим.
Часті дитячі обрізки та втрати позиції були б смішними, якби не такими гіркими і близькими до свого тіла. Зієш поцілив у стійку. Пятов сам помилився, сам і виправився. Вихід воротаря Шахтаря, який підчистив провал у центрі та не дав забити Амрабату. Андрій узагалі став героєм матчу. Міг бути Зієш, а став Пятов. Сейвів вистачало.
Жорсткість Марокко: від освистування гімну до грубощів
Спочатку марокканські фанати, яких було море (привіт організаторам, адже після зустрічі вони ще й на поле масово повибігали), у грубій формі освистали український гімн. Згодом їхні улюбленці ледь не відірвали ногу Ярмоленку та й інших наших не шкодували. Приємно, що до цього команда Шевченка виявилась морально та фізично готовою. Спочатку відбулась сутичка Ярмоленка і Саїса як наслідок грубої гри суперника
Українці теж були хороші. Зінченко жорстко наступив супернику на ногу, і це спричинило масову штовханину гравців обох команд. Утім відповідь на агресію дещо втихомирила запал учасника ЧС-2018.
Коноплянка, Марлос та Ярмоленко
Євген зіграв у своєму стилі минулого сезону в Шальке. Багато біганини, загострення на фланзі, але нестабільність при завершенні атак. Коноплянка став таким собі лідером цієї команди, однак не скажеш, що суперник вмирають від страху перед ним.
Останнє стосується і Ярмоленка. Андрій створив надто мало, але до нього постійно були прикріплені 2-3 гравці. Марлос ледь не заробив пенальті, однак це не УПЛ, крихітко. Лідер Шахтаря відіграв на рівні хвилин 10, а потім безпорадно бігав за м'ячем у марних спробах пресингу. Знову довів, що може міняти Ярмоленка, але тягнути команду до перемог не виходить.
Бєсєдін чи Селезньов, або Чи була спроба виграти матч
Різницю відчути було складно. Однак Євген був ближчим до мети форварда, тоді як Артем у своєму стилі "багато та корисно боровся". Можливо, варто було віддати Селезньову хоча б годину часу або спробувати ризикнути у 2 форварди. Шевченко ризикнув в іншому. Не опорники Зінченко, Маліновський та Шапаренко у центрі поля, напевно, мали б призвести до збільшення гостроти та креативу, а виявилось навпаки.
Товариський матч
Марокко – Україна – 0:0