Усі ми були впевнені, що новий керманич "Інтера" Ерік Тохір дасть Вальтеру Маццаррі трохи більше часу.
Не тому, що ми, справді, вірили, ніби тренеру найближчим часом вдасться кардинально щось змінити, а тому що футбольного досвіду індонезійському бізнесмену очевидно не вистачало, щоб приймати радикальні рішення. Але тут на сцену знову вийшов Массімо Моратті: зустріч, нарада, порада. Невдовзі після плідної розмови прийшло повідомлення про відставку тренера, на місце якого було два головні претенденти – Вальтер Дзенга та Роберто Манчіні. Людина Пеллегріні (хто не пам’ятає: президент "Інтера" з 1984 по 1995 роки) проти людини Моратті: зрозуміло, кому надавалася перевага з самого початку.
Проблема Маццаррі була не тільки у безідейній грі та негативних результатах, хоча факт красномовний: за увесь час жодного разу тренер не одержав три перемоги поспіль (!!!). Куди сильніший ефект справляло неприйняття алленаторе її вболівальниками, зокрема і через такі ситуації, як прощальний матч Хав’єра Дзанетті, коли капітан залишився на лаві запасних… І тіфозі активно виражали своє ставлення як свистом, так і присутністю. На останній матч прийшли 27 000, а це фактично означає, що не тільки ніхто не купив додаткових квитків на гру, а ще й що 3 000 вирішили залишитися вдома – адже у "нерадзуррі" 30 000 власників абонементів. І, що найстрашніше, жалкувати у них не було причин… Краще навіть по ТВ не дивитись, щоб не слухати виправдання пана Вальтера, який почав говорити про гарну гру підопічних, але не втримався і сів-таки на улюбленого коника: "А ще розпочався дощ…"
Дощ – це свого роду метафора кар’єри тосканського тренера, який вперше був звільнений, а не залишив клуб з власної ініціативи. Так, Маццаррі – маніакальний трудоголік, але водночас плакса, яких мало… Виправдання на рівні першого класу або навіть дитячого садка регулярно звучали з його уст, що, можливо, допустимо для тренера середняків та клубів, які лише збираються влитися у топ, але зовсім не личить гранду. Тим паче, гранду з замахом на міжнародний імідж, а Тохір нічого не прагне більше, ніж цього. Манчіні з його досвідом англійської Прем’єр ліги та вмінням спілкуватися з пресою на папері виглядає непоганою кандидатурою для такої роботи.
Ще однією з причин, чому тренера змінили саме зараз – майбутнє дербі. Викид адреналіну, що супроводжує вихід футболістів з зони комфорту звичного для них тренерського розкладу, часто сприяє досягненню позитивних результатів. Принаймні, у перших матчах, бо потім знову повертається рутина, яка або функціонує, або ні. Футболісти "Інтера" також заслуговують на серйозну критику і тепер не буде неприємного Маццаррі, на якого спускатимуть усіх собак.
Маццаррі був самим високооплачуваним тренером Серії А, а тепер його змінить Манчіні з його зарплатнею у розмірі 2,6 мільйонів євро до червня та 4 плюс бонуси з наступного сезону. Виходить, "Інтер" як мінімум до літа оплачуватиме найбільші тренерські контракти у кальчо, сподіваючись, що хоча б на наступний рік пан Вальтер знайде для себе нове робоче місце. Для Моратті звична практика утримувати по 2-3 спеціалістів одночасно, але не думаю, що Тохір в захваті від такої перспективи, особливо з погляду фінансового фейр-плей.
Чого чекати від Манчіні? Уже перші тренування показали, що новий тренер однозначно повертається до обороно в чотири, причому Неманья Відіч серйозно ризикує втратити місце в основі у конкуренції з Ранокк’єю та Жуаном Жезусом. Також передбачається гра з треквартистою, головним претендентом на роль якого є Ковачіч, а в атаці діятиме дует Ікарді та Паласіо. Отже, базова схема 4-3-1-2. І більше ніякого статичного володіння м’ячем з повільним обміном передачами, які, в решті решт, впираються у непробивну стіну організованих опонентів. Замість цього – швидкий перехід з оборону в атаку, мінімум дотиків до м’яча, вертикальна спрямованість гри. Така ідеальна картинка, якщо у Манчо усе вийде.
Новий "Інтер" (4-3-1-2) у день дербі може виглядати так: Ханданович – Нагатомо, Ранокк'я, Жуан Жезус, Додо – Гуарін, М’Віла, Обі – Ковачіч – Ікарді, Паласіо
Під кінець повернемось до початку. Заголовок з італійської перекладається як "Велике повернення", а знак питання – символ інтернаціональний і тому зрозумілий для всіх. Колишній герой трьох скудетто (у якого, проте, з європейською мрією не склалося…) повертається не зовсім в ту команду, яка перебувала у стані останньої готовності до "Золотого триплету", а Жозе Моуріньо залишалося лише натиснути гачок стартового пістолету… Зараз для "нерадзуррі" скудетто – це третє місце, але навіть його здобути буде неймовірно важко. Далеко не факт, що у Манчіні усе вийде. Як кажуть, двічі в одну річку...