Півзахисник "Зорі" Желько Любеновіч в ексклюзивному інтерв'ю "Футбол 24" - про те, як жити далі, зупинившись за крок до мрії.
- Два дні минуло з моменту, коли був зафіксований програш у Варшаві - що відчуваєте ви прямо зараз?
- Зараз відійшов вже трохи ... А відразу після гри, напевно, перший раз в житті відчув, що просто хочеться розплакатися. Можливо, це був мій останній шанс - адже мені вже 34 роки. Навіть не знаю, чи з'явиться така можливість у мене в майбутньому.
Сильно переживав, що не вдалося забити той штрафний на другій хвилині - моя позиція була, улюблена. Але пробив вище. Хто знає - якби забив тоді, як би все пішло. Сьогодні ж я зрозумів, що життя продовжується, і треба думати про майбутнє.
- Рік тому, після поразки від "Фейєноорда", деякі гравці розплакалися прямо на газоні після фінального свистка. Зараз була та ж історія?
- Тоді ми вже бачили себе в групі Ліги Європи. Реакція, напевно, була через це бурхливішою. Було більш прикро. Хоча для мене саме матч проти "Легії" - найважливіший у кар'єрі.
- Назвіть три фактори, яких не вистачило "Зорі" для загального успіху?
- Перша річ - польські фанати у вчорашньому матчі. Теж саме було рік тому в Роттердамі, хоча вболівальники "Легії", як мені здається, ще крутіші, ніж голландські. Дуже голосно підтримували, всі 90 хвилин на ногах, вболіває весь стадіон. Вони реально гнали "Легію" вперед.
Другий фактор - досвід поляків. У нас команда в такому вигляді грає всього лише другий рік, у них же досвіду єврокубкових матчів більше, ніж у нас.
Третій - везіння. Не вистачило нам фарту у Варшаві - вважаю, по грі були не гірші, ніж "Легія".
- "Легія" сильніша, ніж "Фейєноорд"?
- Приблизно один рівень. Єдина відмінність ось у чому - "Фейєноорд" рік тому не був фізично готовий. Тобто їхнього рівня підготовки вистачало хвилин на 60. Потім втомлювалися, почали поступатися. У "Легії" ж проблем з фізикою ніяких - бігали всю гру.
- Скільки в середньому на тренуваннях "Зоря" приділяє часу стандартам і як вдалося довести їхні виконання до такого рівня?
- Трохи розкрию наші секрети: загалом, стандарти готуємо конкретно до кожного суперника. Тренерський штаб аналізує, готується, а дні за два-три до гри починаємо награвати стандартні положення конкретно під майбутнього опонента в залежності від того, в якому стилі вони обороняються.
- Ви говорили кілька хвилин тому про "можливо, останній шанс". За власними відчуттями, скільки ще ваш організм зможе витримати на такому рівні?
- Думаю, два-три роки зможу ще грати. А що стосується "останнього шансу", то це залежить від успіхів команди. Звичайно, вірю, що і через рік зуміємо кваліфікуватися в Лігу Європи. Взагалі, для мене особисто 2015 рік - найкращий у кар'єрі.
- Як ви думаєте, якби в "Зорі" була стабільна фінансова ситуація - зарплати вчасно, премії - команда мала б спочатку більше шансів на успішну кваліфікацію в групу Ліги Європи?
- Я так скажу: думки про зарплату під час матчів нас не відвідують і ніяк не позначаються на якості гри. На тренування, можливо, впливають: деякі футболісти приходять без належного настрою. Але наш тренер доносить і мотивує гравців. Я, як досвідчений футболіст, також намагаюся донести до молоді ці думки.
- Які наприклад?
- Грай добре, працюй на своє ім'я - тоді тебе обов'язково помітять. Молодий футболіст може провести один-два сильних сезони - і він вже отримує запрошення від топ-клубу, де зарплату платять, і вона набагато більше. Через гарні ігри вони можуть себе вдало продати.
- Футболістів завжди дуже надихає присутність в роздягальні президента клубу: коли востаннє надихаючарозмова була з Євгеном Геллером?
- Так прийнято, що з ним ми спілкуємося через генерального директора Сергія Рафаїлова. За останні два роки бачили президента буквально кілька разів. Всі зустрічі - після ігор у Києві. Він заходив у роздягальню, дякував, підбадьорював.
- За вашими суб'єктивними відчуттями, яке майбутнє чекає "Зорю"?
- Я не президент клубу і не спонсор. Не можу передбачити, що буде далі. Можу тільки сказати, що в плані гри ми будемо робити все, щоб продовжувати залишатися на тому ж рівні і через рік знову вийти в Лігу Європи.
Гліб Корнієнко