Друга частина інтерв'ю "Футбол 24" із легендарним голкіпером київського Динамо та одеського Чорноморця 70-80-х, який згодом став помічником Блохіна у національній збірній України, а також у рідному столичному клубі.
"Блохін сказав: Хто сумнівається – ідіть, грайте за клуби, я ображатися не буду. Але в збірній буде по-нашому"
– Ви після завершення кар’єри гравця на тривалий час зникли з поля зору.
– Коли закінчив грати, відразу захотілося відпочити від зборів, поїздок, трохи побути з сім’єю. Знайшов собі роботу в республіканському товаристві "Трудові резерви", де займав посаду куратора футболу. Пишаюся, що за три роки ми відкрили по Україні 63 футбольних спецкласи. До того у цьому напрямі спостерігався хаос, товариство дбало найперше про бокс і боротьбу. Коли ж побачив, що моя діяльність перестала бути потрібною, пішов. Точніше, якийсь час залишався на посаді майже формально, паралельно працюючи тренером-консультантом у рівненському "Вересі". Мене запросив туди Сергій Пандрак, член проводу УНА-УНСО, який тоді у Рівному мав казино й бажав підняти команду у Вищу лігу. Сергій – порядна людина. А ще Володя Бринзак, багаторічний президент Федерації біатлону України, з яким ми ще з тих часів дружили сім’ями, запропонував разом із ним займатися бізнесом. П’ять років був заступником спільного українсько-американського підприємства, підбирав квартири, займався інтер’єром, меблями. Це до 1998-го. Весь цей час, щосуботи, їздив грати за ветеранів.
Частина перша: Юрій Роменський: Лобановський вхопив пляшку мінералки і побіг за суддею. Таким його не бачив ніколи
У футбол повноцінно повернувся після того, як мені запропонували очолити команду поліцейської асоціації "Інтерпол". Привів туди Ігоря Бєланова, Гену Перепаденка. Ми тоді серед поліцейських виграли чемпіонат Європи, стали призерами чемпіонату світу в Барселоні. Я тоді навіть сам трохи пограв у воротах.
– Пізніше роботу вам запропонував уже Бєланов. Причому – в європейському чемпіонаті.
– Так, у швейцарському "Вілі". Правда, затримався недовго, бо не мав перспективи робочої візи. Я тоді допомагав Сашкові Заварову. Він до того грав і тренував у Франції, тому схожих проблем не мав. І мені казав: "О, ти мене кидаєш!" Олександр, до речі, теж мав проблеми. Він володів тільки французькою, а йому сказали: "У нас німецький кантон, пиши німецькою". Заваров обурювався, мовляв, у Швейцарії три офіційних мови. Але нікого це не цікавило. Може, так і правильно, але в Швейцарії місцевих фахівців шанують більше, ніж іноземців. Будь ти навіть Бєланов, володар "Золотого м’яча".
Можна сказати, нам навіть не дали шансу прижитися. Хоча загалом ставлення було добре. Я народився 1 серпня, у День заснування Конфедерації, для Швейцарії це – національне свято. Не знав, що в цей період у країні три дні вихідних. Добре, прихопив з собою в "дьюті-фрі" кілька плящин віскі і коньяку. А де купити поїсти – питання. Усі супермаркети, продуктові крамниці зачинені. Перекладачка підказала, що треба їхати на заправки. Це врятувало, бо команда підготувала подарунки. Посиділи тоді на пеньках, посмажили м’яса. Душевно вийшло. У "Вілі" мені були вдячні ще за те, що допоміг їм вибудувати систему підготовки гравців, починаючи від дитячих шкіл і закінчуючи головною командою. Я ці механізми засвоїв, працюючи у "Трудових резервах". У "Вілі" були команди різних вікових категорій, але спадкоємності, сталої вертикалі не існувало. Я цей процес започаткував, але завершити не встиг.
– Здивувалися, коли Олег Блохін у 2003-му запропонував вам стати помічником у національній збірній України?
– Відносно, бо попередньо ми не домовлялися. Хоча стосунки підтримували – грали за ветеранів, зідзвонювалися. Поважаю Блохіна за те, що він є максималістом. Якщо береться за щось, то налаштовується лише на найвищий результат і робить все, щоб його досягти. Я притримуюся схожих принципів. Коли працював тренером воротарів, то залишав у команді лише амбіційних хлопців, а не тих, хто пливе за течією.
– Можна бути максималістом, але коли Блохін на першій прес-конференції, ще коли не було результатів жеребкування відбірного турніру, сказав, що виведе Україну на чемпіонат світу-2006 з першого місця, така заява виглядала авантюрною.
– Правильно сказав. Весь наш штаб розумів, що таке завдання – реальне. Як можна виходити на поле з думкою, що можна програти? Блохін у перший же день оголосив свої вимоги футболістам. І додав: "Хто сумнівається – ідіть, грайте за клуби, я ображатися не буду. Але в збірній буде по-нашому". Налаштування часто відіграє вирішальну роль. Збагнув це, коли поспілкувався під час зборів зі штангістами. Вони розповіли, як ставляться світові рекорди. Ваги ж додаються поступово. І в підсумку спортовець себе заводить до такої міри, що починає підкорювати рекордні ваги. При цьому він може відірвати голову, якщо в процесі налаштування його хтось відволіче. У цю мить людина сягає піку психологічного підйому. "Коли б’єш світовий рекорд, голову немов пронизує блискавка. Це унікальний стан, але до нього дуже важко підійти", – казали важкоатлети. Певен, що в такому стані можна робити дива у будь-якому виді діяльності. Але спробуй себе до такої кондиції підведи.
– У тій збірній практично без замін грав один воротар – Олександр Шовковський. Хоча до того в нього психологічні проблеми збігалися з травмами. У якийсь період він не грав навіть у "Динамо".
– Сашко до того часу вже мав безмежний досвід. До того ж, окрім сильних воротарських рис, Шовковський – лідер за своєю суттю. Він здатен керувати обороною, позитивно впливати на колектив. Це дуже важливо. Сашко, Андрій Шевченко, Толик Тимощук були лідерами не лише на полі, а й у житті. Такі особистості вкрай важливі, бо гра починається в їдальні, у роздягальні. У день матчу налаштовуватися вже пізно. До гри треба бути готовим заздалегідь. І роль людей, які змушують інших і показують, як треба працювати, своїм прикладом – важлива подвійно.
Звісно, Шовковський – жива людина. Він теж помилявся. Але за сукупністю рис Сашко був незамінним. До того ж я досі згадую в розмові з молодими футболістами, що Шовковський готувався до кожного тренування в тренажерці за півгодини до початку.
– Олександр увійшов в історію Мундіалів завдяки тому, що не пропустив жодного пенальті в післяматчевій серії зі швейцарцями в 1/8 фіналу. На ваш погляд, як йому це вдалося?
– Не буду складати легенд, як полюбляють робити у таких випадках. Бо вивчити наперед, як виконують 11-метрові гравці команди-суперниці, неможливо. Навіть коли футболіст завжди бив пенальті в один кут, це ні про що не говорить, бо сьогодні він може спрямувати м’яч в інший. Я сам, виконуючи удари з позначки на тренуваннях, розбігаюся, дивлюся на м’яч, але периферійним зором бачу ноги воротаря. Так, у мене є кут, в який бити зручніше. У нього б’ю, якщо воротар залишається стояти. Але коли голкіпер до удару робить крок – пробиваю в протилежний бік або валю з прямого підйому, як Бєланов. Ігор також спершу бив в один кут, але коли його почали "читати", розбігався і бив під поперечину по центру. А з Плоскиною ми іноді працювали над пенальті по годині-півтори після тренувань. Недарма він потім побив рекорд чемпіонатів СССР за кількістю реалізованих пенальті поспіль (23 влучних 11-метрових; у 1988-му цей рекорд побив Ігор Пономарьов з "Нефтчі" – 24 точних удари – авт.). Вадик завжди бив по різних кутах. Його спрогнозувати було неможливо. Це праця. І психологія, звісно.
Швейцарія-2006: вони програли смертельну лотерею Шовковському і Ко – як склалися їхні долі?
Якщо гравець знає, що воротар вигравав серії пенальті, то підсвідомо реагує на будь-який рух. Шовковський під час пенальті не притримувався шаблонів, а діяв залежно від ситуації. Головне для голкіпера під час 11-метрових – не відгадувати. Бо той, хто б’є, дивиться на ноги воротаря. Втім, переконаний, що при пенальті більше залежить від гравця, який його виконує. Якщо вдариш з певною швидкістю і точно в кут, то голкіпер не зможе дістати м’яча за жодних обставин навіть фізично. Разом з тим, воротар своїми рухами здатен спантеличити опонента. Шовковський у серії зі швейцарцями так і робив. Він не витягував м’ячів із дев’яток чи з-під стійок. Але Сашко змушував суперників бити саме так.
"Крайніми виявилися я, Михайличенко і Баль"
– Вважаєте, Шовковський допоміг би збірній на Євро-2012?
– Немає сумніву, що такий досвідчений футболіст був би корисним. Але тоді в нас травмувався і Сашко, і Андрій Дикань. Поряд із тим, я завжди вірив у Андрія Пятова. Він мені подобався з юних років. Вже тоді розумів, що він буде в Україні найкращим. Бо Андрій володіє людськими і воротарськими рисами, якими більшість колег за амплуа обділені. Ці риси впливають не лише на його гру, а й на якість гри команди в обороні загалом. Пятов – дуже надійний, він не підведе.
– Згодні, що Андрій не ламається психологічно, навіть коли допускає серйозні помилки?
– Таке впливає на кожного воротаря. Пятов – не виняток, але він цього не проявляє. Якось із "Чорноморцем" були на зборі в Туреччині. Віталик Руденко подивився там контрольний спаринг московського ЦСКА, постежив за грою Ігоря Акінфеєва. "Він відморожений", – каже мені. "Віталику, ти не правий, – відповів. – Це зовнішньо. Всередині таким не може бути жоден воротар". Лев теж ходить м’яко, розслаблено, мов кішка. Але в будь-яку секунду він зривається і стрибає. Так само і воротарі. Навіть фізіологічно будь-який м’яз перш, ніж напружитися, повинен розслабитися. Розжатися, а потім скоротитися.
Стосовно Пятова. Маю власну програму підрахунків. Зокрема лічу, скільки разів вводить м’яч у гру воротар. Фіксую середні, короткі і довгі передачі, точні і неточні. Атака ж розпочинається від воротаря. Важливо не лише віддати, а своєчасно побачити, звідки розпочинається атака, передбачити її перспективу, а потім вирішити – вибивати м’яч ногою чи викинути рукою. Також треба вміти віддати зручно, м’яко, під ігрову ногу футболіста. У сучасному футболі нерідко гольові ситуації біля чужих воріт створюють воротарі.
– Перший тренер Пятова Вадим Бондар вважає, що вміння грати ногами Андрієві прищепив Мірча Луческу.
– Так і є. Луческу сповідує контроль м’яча і вимагав від Пятова не вибивати, а віддавати. Якщо Андрій вибивав м’яч, Мірча сварився. У Лобановського було так само. Тільки він вимагав від нас віддавати на фланги. Щоб відібрати м’яч, треба докласти чимало зусиль. Допустити втрату набагато легше. Тому м’ячем треба дорожити за будь-яких ситуацій. До того ж, володіючи м’ячем, маєш вищі перспективи для підготовки атаки, яка буде не спонтанною, а з сенсом. У цьому контексті безцінними були Даріо Срна, Слава Шевчук. У "Шахтарі" Луческу всі передачі були вперед, на атаку. Пятов із цієї системи не випадав. А притримати, обробити і загострити там вміли всі польові гравці. Особливо – бразильці, які загострювали ледь не з прийому.
– У "Динамо" Блохіна, де ви також працювали, теж практично всі гравці були технічними.
– Не знаю, чия це була ідея, але мене дивувало, що Шовковський вибивав м’яч, а не грав через пас.
– Ви тоді були тренером.
– Цей компонент від мене не залежав. У Блохіна був великий штаб – Михайличенко, Баль, Ребров. Не знаю, від кого то залежало. Можу сказати, що раніше в збірній Шовковський і команда загалом грали по-іншому. Воротар мав віддати м’яч своєму, а не вибити. Окрім випадків, коли суперник пресингує і ризикуєш допустити втрату.
– Зі своїм тренерським штабом, зокрема з вами, Блохін попрощався за доволі дивних обставин. Що тоді сталося?
– То було не рішення Блохіна. Ситуація склалася так, що ми або мали піти всі, або мали знайтися крайні. Крайніми виявилися я, Михайличенко і Баль. Ми з цим погодилися. Ніхто не хотів, щоб Олег теж пішов. Тим паче, нас не вигнали на вулицю, а дали роботу в клубі. Інша річ, що ця робота була не дуже цікавою (Роменський був заступником спортивного директора – авт.). У будь-якому разі, засуджувати нікого не збираюся. Результату не було, тому хтось мав відповідати. Не ображаюся ні на кого. Навпаки – вдячний, що дали змогу попрацювати в клубі, який для мене дорогий. Мені комфортно працювалося і при підготовці воротарів з Михайлом Михайловим, і у співпраці з медперсоналом – покійним нині Павлом Швидким, Володимиром Євлантьєвим, Малютою. Ми повернулися додому. І до функцій на новій посаді, уже після відставки з тренерського штабу, я теж поступово прилаштовувався. Був куратором воротарів у клубі загалом, їздив на матчі команд усіх вікових груп. Але важко захворіла мама, їй потрібна була допомога і мені довелося повертатися в Одесу. Та й, правду кажучи, функції куратора воротарів ліпше підходять тренерові воротарів у головній команді. Ніхто йому згори вказувати не повинен.
"Витрачати роки свого життя треба лише на те, в чому є сенс"
– В українському футболі так повелося, що в збірній тривалий час були незамінні воротарі – згадувані нами Шовковський і Пятов. Нині Андрій вже не основний у клубі й у збірній. Хто, на ваш погляд, наразі є найсильнішим голкіпером України, якому Шевченко може довірити роль наступника Пятова?
– Основний воротар збірної – поняття доволі умовне. Так, у минулі роки нам щастило, що Шовковський і Пятов грали стабільно дуже довгий час. Але зазвичай воротарі залежні й від клубних обставин. У клубах, де тренери бачать гравців щодня, можна на когось орієнтуватися на тривалий час. А збірна збирається після тривалих пауз. Тренери щоразу стають заручниками ситуації. Тому однозначної відповіді на ваше питання немає. В один період справді найкраще виглядав динамівець Георгій Бущан. У попередньому матчі збірної проти казахів Шевченко довірив місце у воротах молодому Трубіну. Анатолій – перспективний. Але йому ще треба доводити свій клас.
Я взагалі вважаю, що Пятов свого останнього слова ще не сказав. Він втратив місце в основі "Шахтаря" не через те, що був слабший від Трубіна. Андрій захворів коронавірусом, а Анатолій у цей час проявив найкращі риси. Зрозуміло, що Луїш Каштру не став змінювати воротаря, який грає надійно. Проте не здивуюся, якщо Пятов ще повернеться до складу. Оборона почувається впевненіше, коли позаду такий досвідчений голкіпер.
– Юрію Михайловичу, після 2013-го, покинувши штаб Блохіна, в тренерській діяльності ви не помічені. Чим займаєтеся зараз?
– Я – пенсіонер. Маю змогу багато часу проводити з сім’єю, займатися своїм здоров’ям. Звісно, зустрічаємося з друзями-футболістами. А повертатися до тренерської роботи? Пропозиції були. Але мене вони не зацікавили. Не хочеться іти, щоб відбувати номер. Навіть заради грошей. Витрачати роки свого життя треба лише на те, в чому є сенс. Якщо його немає, то ліпше отримувати задоволення від життя і берегти своє здоров’я.