"Футбол 24" пригадує останню чемпіонську команду римського Лаціо, яка у сезоні 1999/00 здобула Скудетто.
Розв’язка того сезону відбулася за всіма законами спортивної драми. Перед останнім туром лідирував Ювентус, який випереджав Лаціо на два очки. Проте виїзд "Старої синьйори" на поле середняка, Перуджі, закінчився трагічно – поразка 0:1. Натомість римляни в рідних стінах спокійно розгромили Реджину (3:0) і випередили конкурентів на один пункт.
Таким чином Лаціо здобув друге і поки що останнє Скудетто у своїй історії (вперше таке трапилося у 1974-му, коли атаку "орлів" запалювали Джорджо Кіналья та Ренцо Гарласкеллі). Отож, пригадуємо собі Саласа, Недведа, Верона та їхніх партнерів і плачемо від ностальгії. Адже це була унікальна епоха, завдяки якій багато хто із нас полюбив кальчо.
Лука Маркеджані
Досвідчений голкіпер, який у чемпіонському сезоні провів 28 матчів (27 пропущених голів), виступав у Лаціо до 2003-го. Згодом ще на два сезони перебрався у К'єво, де був першим номером. Кар'єру закінчив у віці 39 років і згодом перекваліфікувався на експерта телеканалу Sky Italia, а також озвучив PES-2012 і 2015. Його син Габріеле також став голкіпером.
Паоло Негро
Центральний оборонець "орлів" зіграв 26 матчів, забив 2 голи. Назагал у футболці Лаціо Негро виступав 12 років поспіль і вибився у трійку найкращих гвардійців за всю історію клубу – 376 матчів (більше зіграли тільки два Джузеппе – Фаваллі та Вілсон). У 2005-му поповнив склад Сієни, де провів два повноцінні сезони. Зараз 45-річний Паоло освоюється на посаді алленаторе. Очолював аматорські Черветері, Сараголо, Волунтас Сполето, працював із молодіжкою Латіни.
Сініша Міхайловіч
26 матчів, 6 голів – таким був підсумок чемпіонського сезону для сербського центрального оборонця, маестро штрафних ударів. У 2004-му він перейшов з Лаціо в Інтер, де поповнив трофейну колекцію двома Кубками та одним Суперкубком Італії, а також, звісно, взяв Скудетто-2006, після чого завершив кар’єру.
"Динамо"-1999, якого боялася Європа. Золотий склад Лобановського – де вони зараз
Спершу Міхайловіч входив у тренерський штаб "нерадзуррі", а через два роки самостійно очолив команду – і неабияку, а Болонью. Там надовго не затримався. Опісля ж працював із збірною Сербії, а також п’ятьма клубами – Катаньєю, Фіорентиною, Сампдорією, Міланом і Торіно. У перші дні нового, 2018 року, боси Торіно звільнили Сінішу після поразки в Туринському дербі. Станом на сьогодні він перебуває у статусі безробітного.
Алессандро Неста
Кар’єра центрбека чітко поділилася на два етапи: 9 років у Лаціо і 10 років – у Мілані, куди він перейшов у 2002-му. На "Сан-Сіро" Неста здобув те, чого йому не вистачало у Римі – одразу два Кубки чемпіонів. Паралельно став у складі збірної Італії чемпіоном світу-2006. Цвях для бутсів вбив у індійському Ченнай Титанс, за який провів кілька матчів у 2014-15 роках, а перед тим відбігав два сезончики за Монреаль Імпакт. Своє майбутнє Алессандро пов’язує із тренерською роботою. Він вже дебютував на “електричному стільці", попрацювавши у 2016-17 роках із футбольним клубом Маямі.
Роберто Сенсіні
Оборонець-ветеран знайшов у собі сили відіграти у чемпіонському сезоні 23 матчі і навіть забити 1 гол. І це у поважні для футболіста 33 роки! "Дідусь" (саме таке прізвисько йому дали партнери) покинув Лаціо невдовзі після здобуття Скудетто, щоб ще чотири роки регулярно виходити на поле у футболках Парми та Удінезе. Кар’єру закінчив у 2005-му, маючи неповних 39 років.
Одразу ж розпочав тренерську діяльність. Сенсіні очолював Удінезе, а також ряд клубів у рідній Аргентині: Естудіантес, Ньюеллз Олд Бойз, Колон та Атлетіко Рафаела. З Естудіантесом став фіналістом Південноамериканського кубка КОНМЕБОЛ, де поступився бразильському Інтеру. Донедавна працював на посаді директора в Ньюеллз Олд Бойз.
Джузеппе Панкаро
28 матчів, 3 голи – солідний внесок у Скудетто-2000. Панкаро пробув у Римі до 2003-го, а потім перейшов у Мілан. У суперзірковій команді Шеви правий оборонець виконував роль дублера. Догравав у Фіорентині та Торіно.
У 2012-му Джузеппе Панкаро розпочав тренерську кар’єру у Модені. Згодом очолював клуби Юве Стабіа та Катанья. Зараз працює із Катандзаро, середняком Серії С.
Джузеппе Фаваллі
Упродовж 12 років у Лаціо Фаваллі став №1 гвардійського заліку в історії клубу – 401 матч. Фініш кар'єри Джузеппе видався ударним – він пограв за Інтер та Мілан. Із "нерадзуррі" взяв друге у своєму житті Скудетто, а з "россонері" – Кубок чемпіонів. Після закінчення кар’єри (2010 рік) лівий захисник остаточно відійшов від футболу. Чим займається зараз – історія замовчує.
Дієго Сімеоне
Жорсткий аргентинський опорник виграв Скудетто у своєму першому ж сезоні в Лаціо. У 2003-му повернувся в Атлетіко, де вже виступав у середині 90-х, перед своїм переїздом на Апенніни. Там трофейного щастя не знайшов і, відповідно, повернувся на батьківщину, щоб закінчити у Расінгу (Авельянеда).
Шахтар-2009. Тріумфатори останнього Кубка УЄФА – де вони зараз
У тому ж 2006-му він очолив цей клуб. Невдовзі пішов на підвищення – в Естудіантес, Рівер Плейт і Сан-Лоренсо. Двічі приводив свої клуби до чемпіонського титулу в Аргентині. Знайомство із європейською тренерською кухнею у Сімеоне відбулося в Катаньї, якою він керував упродовж 2011-го. Опісля – нетривале повернення у Расінг і запрошення в Атлетіко. З "матрацниками" Дієго працює вже сім років поспіль і виграв із ними 5 титулів, серед яких – чемпіонство Ла Ліги-2014, Ліга Європи і Суперкубок УЄФА.
Хуан Себастьян Верон
Ще один ас штрафних ударів у тодішньому Лаціо. Аргентинський плеймейкер зіграв 31 матч із 34, акуратно запакувавши у ворота суперників 8 голів. У 2001-му суперзірку Лаціо придбав МЮ, проте упродовж двох років Відьмаку не вдалося продемонструвати бодай половину своєї майстерності. Трансфер у Челсі взагалі став провальним – Верон полірував лаву запасних на "Стемфорд Брідж". Поміж тим були оренди в Інтер та Естудіантес, де ми мали змогу бачити "колишнього" Хуана Себастьяна.
Зрештою, Естудіантес викупив його контракт – упродовж 7 років Верон феєрив у чемпіонаті Аргентини, де й закінчив кар’єру. Минулоріч хавбек на якусь мить повернувся на поле, зігравши за Естудіантес в Копа Лібертадорес, і встановив два рекорди. По-перше, Верон став першим аргентинцем, який зіграв на цьому турнірі у віці 42 років. По-друге, він виявився єдиним президентом-футболістом.
Сержіу Консейсау
Правий хавбек покинув Лаціо одразу після святкування здобутого Скудетто – він перейшов у Парму, а через рік взяв курс на Інтер. Проблеми почалися після того, як у 2003-му Консейсау повернувся у Лаціо. Тут він практично не грав, а плачевна форма екс-півзахисника збірної Португалії не давала підстав сподіватися на ще один топ-трансфер. Він переїхав у бельгійський Стандард, де став головною зіркою команди. Догравав у кувейтській Аль-Кадісії та ПАОКу.
У 2012-му Консейсау розпочинає тренерську кар'єру – Ольяненсе, Академіка, Брага, Гімарайнш, Нант. Від минулого року Сержіу очолює Порту і робить це не так вже й кепсько. "Дракони" пробилися у плей-офф Ліги чемпіонів, а в національному чемпіонаті впевнено лідирують, ще не зазнавши жодної поразки.
Павел Недвед
Чеський хавбек відпахав у чемпіонському сезоні 28 матчів, забив 5 голів. Через рік він перейде в Ювентус і стане для Турина справжньою іконою. Тут здобуде 4 Скудетто (2 з них потім анулюють через грандіозний корупційний скандал) і тут отримає "Золотий м'яч-2003".
Упродовж кількох останніх років "Чеська Фурія", як прозвали Недведа тіфозі, обіймає посаду віце-президента Ювентуса. Із Лаціо його поєднують лише старі спогади.
Деян Станковіч
Другий сезон молодого сербського центрхава у Лаціо приніс йому чемпіонську медаль. 16 матчів і 3 голи – не найвидатніший показник, але потрібно враховувати, що Станковічу на той момент був лише 21 рік і він ще не до кінця адаптувався у кальчо. Незабаром Деян стане для італійського футболу незамінною постаттю – у 2004-му перейшов в Інтер, де виступав аж до закінчення кар’єри у 2013-му. Із "нерадзуррі" Станковіч ще 5 разів перемагав у чемпіонаті Італії, здобув Кубок чемпіонів-2010, а також чимало дрібніших трофеїв. Упродовж двох років серб працював асистентом у тренерських штабах рідного Інтера та Удінезе. Зараз взяв творчу паузу.
Матіас Алмейда
Добра від добра не шукають, але Матіас Алмейда вважав інакше і проміняв чемпіонську команду на Парму. Там довго не затримався і став гравцем Інтера. Після "Джузеппе Меацца" Алмейда пустився "во все тяжкие" – Брешіа, аргентинський Кільмес, норвезький Люн і маловідомий аргентинський Фенікс. Звідти, як не дивно, хавбека запросили у Рівер Плейт, де Матіас закінчив кар'єру у 2011-му.
Зараз реалізовує себе на тренерському поприщі: очолював Рівер, Банфілд, а з 2015-го – мексиканську Гвадалахару, яку привів до чемпіонства у Клаусурі-2017.
Марсело Салас
28 матчів, 12 голів – чилійський форвард став найкращим бомбардиром своєї команди у чемпіонському сезоні. Через рік після Скудетто Саласа запросили в Ювентус, однак там він розгубив свій голеадорський талант. У середині "нульових" реанімувати 30-річного форварда взявся Рівер Плейт, проте й там справи у Марсело йшли не надто добре. І лише повернення на батьківщину – у рідний Універсідад де Чілі – повернув Саласу його силу. Перед закінченням кар'єри Ель Матадор ще трохи пофеєрив, забивши 4 десятки м’ячів.
У 2013-му Марсело Салас обійняв посаду президента чилійського клубу Депортес Темуко. Паралельно дає експертні коментарі, регулярно відгукуючись на запрошення журналістів.
Роберто Манчіні
Це був третій і останній сезон 35-річного форварда у Лаціо. Він виходив на поле у 20 матчах чемпіонату, проте не забив ні разу – невтішний контраст із сезоном 1998/99, коли Манчіні оформив за римлян 10 голів. Тим не менше, Роберто разом із командою отримав чемпіонську медаль – другу і останню у своїй кар'єрі.
Сезон 2000/01 він провів на Туманному Альбіоні, де зіграв кілька матчів за Лестер, і попрощався із футболом. Попрощався на якусь мить, адже практично одразу очолив Фіорентину, згодом повернувся у Лаціо, тренував Інтер (двічі), Ман Сіті та Галатасарай. Досягнув серйозних висот, зліпивши з "нерадзуррі" та "містян" чемпіонів Італії та Англії. Зараз намагається зробити щось путнє із пітерського Зеніта.
Фабріціо Раванеллі
Ще один дембель у чемпіонському складі Лаціо. На момент здобуття титулу Раванеллі виповнився 31 рік. 16 матчів, 2 голи – у кар'єрі голеадора збірної Італії були значно крутіші сезони, що там казати. Але далеко не всі вони приносили гравцеві трофеї, тим паче – такого масштабу, як Скудетто.
У 2001 році Фабріціо переїхав на Туманний Альбіон, підписавши контракт із Дербі Каунті. Згодом кілька матчів зіграв у шотландському Данді. Роззувся із бутсів після закінчення сезону 2004/05, який провів там, де й розпочинав – у Перуджі. Коло замкнулося.
Упродовж двох років Раванеллі тренував юнаків Ювентуса. У 2013-му очолив Аяччо, проте не протримався на Корсиці навіть 5-ти місяців. Обпікшись, Фабріціо наразі не ризикує повертатися на "електричний стілець". Він працює телекоментатором – у власне задоволення.
Cімоне Індзагі
22 матчі, 7 голів у чемпіонаті 1999/00. Сімоне ніколи не відзначався високою результативністю, навідміну від свого старшого брата Філіппо. У Лаціо він виступав упродовж 11 років – із невеликими паузами на оренду в Сампдорію та Аталанту. У 2010-му закінчив кар’єру гравця і одразу взявся до роботи із талановитою молоддю римського клубу.
Очолити топ йому випав шанс влітку 2016-го, коли Марсело Б’єлса дивовижним чином дав задню, хоча домовленість між Лаціо і тренером була практично завершена. Перший сезон – обережні компліменти. Лаціо фінішував п’ятим у чемпіонаті + пробився у фінал Кубка Італії, де капітулював перед всесильним Ювентусом, зате здобув Суперкубок країни. Зараз команда Індзагі бореться із Ромою та Інтером за останню путівку в Лігу чемпіонів, а також розігрує із Динамо перепустку в чвертьфінал Ліги Європи.
Ален Бокшич
Одразу після чемпіонського сезону потужний хорватський центрфорвард перейшов у Мідлсбро, де гучно грюкнув дверима перед завершенням кар'єри – назабивав близько трьох десятків м’ячів. У 2007-му Бокшич повернувся у великий футбол, ставши віце-президентом сплітського Хайдука. А у 2012-13 роках працював у тренерському штабі національної збірної Хорватії.
Свен-Йоран Еріксон
Надзвичайно титулований шведський тренер свої останні трофеї у якості наставника здобув саме із Лаціо. У 2001-му він очолив національну збірну Англії, залишивши свій римський трон для легендарного Діно Дзоффа. Проте за 5 років роботи із "Трьома левами" Еріксон так і не зумів наблизитися до фіналу чемпіонатів Європи та світу. Згодом очолював Ман Сіті, Лестер, збірні Мексики та Кот-д'Івуару, працював на адміністративних посадах у Ноттс Каунті, дубайському Аль-Насрі і навіть у нікому не відомому клубі з Таїланду. Зараз Еріксону – 70, проте він не збирається зупинятись. Останнім місцем роботи шведського спеціаліста був китайський Шеньджень.
*******
До історичного успіху Лаціо у 2000-му році доклалися ще три персони. Голкіпер Марко Баллотта зіграв 9 матчів, у яких пропустив 6 м'ячів. На професіональному рівні цей унікальний футболіст виступав до 2008-го, коли йому "стукнуло" 44. Згодом ще 6 років грав за аматорські колективи Італії, де не тільки стояв у воротах, а й при потребі діяв на позиції нападника. Португальський центрбек Фернанду Коуту провів 14 поєдинків. Після закінчення кар’єри упродовж двох років працював асистентом головного тренера Браги. А хавбек Аттіліо Ломбардо (10 матчів, 1 гол) у 2010-13 роках очолював резервістів Ман Сіті, входив у тренерський штаб першої команди "містян", працював на аналогічній посаді у Галатасараї та Шальке. Останнім місцем роботи Ломбардо був Торіно, з якого він пішов на початку 2018-го.