Одразу у кількох південноамериканських країнах пробилися до елітних дивізіонів клуби, які ще років 10-15 тому могли б про це лише мріяти. У кожного з них є своя скромна історія, гідна того, щоб згадати її напередодні нового сезону.
Barnechea
У прадавні футбольні часи клуби створювалися за схожою схемою. Друзі, колеги чи учні збиралися й давали життя інституціям, деякі з котрих стали всесвітньовідомими. Доля інших клубів склалася за простішим сценарієм. Їхнє скромне існування мало кого цікавило за межами майже родинного кола шанувальників.
Ще 1929 року на сході чилійської столиці, у районі Барнечеа, у клубі зі стрільби з лука «Санта Роса» з’явилося футбольне «відділення» — «Депортиво Санта Роса Барнечеа». І поки інші клуби Сантьяго-де-Чилі, створені чи то раніше, чи навіть пізніше, стали грандами не лише місцевого, а й континентального футболу, про «Барнечеа» ніхто особливо не згадував упродовж десятиліть.
Лише 1983 року клуб став одним із засновників четвертого дивізіону чемпіонату Чилі, а 1988-го піднявся до третього й залишався у ньому понад 20 років. За цей час у «Барнечеа» були іноді можливості зробити ще один крок вгору, та справді готову на серйозні досягнення команду вдалося зібрати десь чотири року тому. У листопаді 2011-го, у «віці» 82 років, «Барнечеа» нарешті пробився до компанії професіональних клубів країни. Символічно, що заснований любителями стрільби з лука клуб здобув це право того ж року, коли чемпіонкою світу стала чилійка Деніссе ван Ламун.
Злет «Барнечеа» був схожим на політ випущеної вправним майстром стріли. Команда стала претендентом на підвищення в класі. Поступилися по пенальті «Ньюблєнсе» 2012-го, а цього року у плей-оф обіграла спочатку «Сантьяго Морнінг», а потім у серії пенальті — «Сан-Луїс».
У районі Барнечеа повним ходом йде будівництво нового стадіону. Поки воно закінчиться, команда гратиме на «Сан-Карлос де Апокіндо», арені клубу «Універсидад Католіка». Але оренда стадіону у гранда вже не буде єдиним, що пов’язує маленький районний клуб з елітою чилійського футболу.
Universitario de Pando
Поява Кубка Лібертадорес стала для болівійської федерації сигналом до рішучих дій. Визначення представника країни у континентальному змаганні є справою вельми серйозною, тож саме 1960-го у Болівії організували справжній національний турнір. За шість років до цього до клубів з Ла-Пасу почали потроху приєднуватися представники з інших частин країни, проте лише створення Копа Сімон Болівар упорядкувало ці процеси й залучило більше міст до загальнонаціонального суперництва.
Щоправда через труднощі з переїздами на першому етапі, з лютого до серпня, проводили регіональні турніри, а вже потім, з серпня до грудня, визначали найкращу команду країни.
Федерація проводила ці змагання до 1977-го. Потім 16 клубів із семи департаментів Болівії вирішили створити ПФЛ. І цей процес й усі попередні оминув увагою два регіони країни. Таріху на півдні, й Пандо на півночі. І якщо у Тарісі клуб ПФЛ з’явився 1985 року, то вкритий амазонською сельвою, невтомно поливаний дощами (середня річна норма 1865 мм) департамент Пандо довгенько залишався осторонь бурхливого футбольного життя.
Навряд чи хтось очікував, що бодай один з двох тамтешніх клубів, представлених у другому дивізіоні, візьме у минулому сезоні на всі жили. Але перший регіональний етап клуб «Університаріо де Пандо» пройшов без втрат (4 перемоги, 4 нічиї), а на другому, вирішальному, програв лише раз. Хоча програли 0:6 прямому конкуренту. Невдача ця так і залишилася єдиною плямкою у бездоганному історичному сезоні. Відтепер у першому дивізіоні болівійського чемпіонату є й загадковий клуб з провінції, якої так довго не було на футбольній карті країни.
Atenas
У клубах із різних провінційних міст зареєстровано понад 100 тисяч футболістів. У двох професіональних дивізіонах виступає лише сім клубів з провінції. Цей парадокс уругвайського футболу завжди дивує кожного, хто не знає про існування Organizacion del Fútbol del Interior. З 1946-го ця організація об’єднує безліч клубів з усіх куточків Уругваю. Вона афілійована з тамтешньою Федерацією, але її члени не грають у турнірах під егідою AUF. Тож футбол професіональний здебільшого залишається долею столиці.
Свого часу футбол активно розвивався саме у Монтевідео й не поспішав виходити за межі головного міста країни. Коли ж нарешті створили OFI, про об’єднання говорили суто гіпотетично. З часом стала звичною саме така модель: професіональні клуби — здебільшого у столиці, аматорські — у провінції.
У місті Сан-Карлос є клуб «Атенас». Заснований 1928 року, він завоював 38 регіональних титулів і чотири рази вигравав головний загальнонаціональний турнір OFI, що має назву Copa El País. Після свого останнього тріумфу в цьому змаганні в «Атенас» вирішили перебратися під крило AUF. Один із найкращих та найвідоміших провінційних клубів почав виступати серед професіоналів. На відміну від деяких інших команд, що намагалися здійснити цей перехід, «Атенас» вдалося досягти стабільності результатів. З 2006-го він постійно серед учасників плей-оф за вихід до першого дивізіону. 2009 року «Атенас» потрапив до першого дивізіону, затримався там на сезон, а після вильоту знову вперто дряпався вгору. Минулого сезону не знадобився навіть плей-оф. Команда посіла друге місце й слідом за «Такуарембо» підвищилася у класі автоматично. Якщо, до речі, комусь здається, що плей-оф англійського Чемпіоншипа чи відтепер й іспанської Сегунди, занадто демократичні, бо дають шанс навіть шостій команді, то що ж сказати про Уругвай, де у другому дивізіоні у матчах на виліт беруть участь команди з третього до десятого місця?
«Атенас» щасливо проскочив повз це виснажливе випробування й ще раз спробує себе у матчах зі столичними клубами, з якими упродовж стількох років перетнутися ніяк не міг.
Дмитро Джулай