Головний тренер національної збірної України Михайло Фоменко попросив перенести матч "Динамо" - "Шахтар", аби команда могла краще підготуватися до відповідальних битв з Білорусією та Македонією. Йому відмовили усі - від боси клубів і до дирекції УПЛ. А своя ж ФФУ до цієї всієї історії поставилася якось на диво пасивно...
Для тих, хто не зовсім розуміє, про що йдеться, опишу ситуацію в двох словах. "Динамо" в четвер, 2 жовтня грає матч зі "Стяуа" Ліги Європи, потім, у неділю (тобто, через два дні на третій) 5 жовтня - із "Шахтарем". А ще через три дні солідна делегація від двох українських грандів ступить на газон у Борисові у матчі за національну збірну проти команди Білорусі. Всі поєдинки - надважливі, з великими фізичними і неймовірними психологічними затратами. Що стосується "Шахтаря" то тут графік дещо легший, оскільки між матчем із "Динамо" та грою Ліги чемпіонів із "Порту" є на два дні відпочинку більше. В цій ситуації головний тренер національної збірної Михайло Фоменко попросив цілком логічно, як зі свого боку, перенесення протистояння "Динамо" - "Шахтар" на пізніший термін. Аби при підготовці до білорусів і македонців була змога працювати з футболістами, а не те, що від них лишилося після надпринципового вітчизняного "дербі". Йому відмовили.
У всій цій ситуації начебто кожен правий: гендиректор "гірників" Сергій Палкін категорично проти перенесення матчу "Динамо" - "Шахтар" на грудень, та ж думка у президента "Динамо" Ігоря Суркіса. Звичайно, таку позицію босів найпотужніших українських клубів підтримала й дирекція УПЛ. Хоча керівництво Прем'єр-ліги, здається, підтримує всіх і вся, причому переважно завжди мовчки і за допомогою політики невтручання. Принаймні, це стосується президента УПЛ Віталія Данілова, який востаннє публічно на людях з'являвся під час нагородження суперкубку у Львові, а перед тим, боюся помилитися, під час звільнення Юлії Тимошенко з харківської Качанівської колонії.
Але дивуватися позиції Палкіна і Суркіса - нема чого, вони відстоюють інтереси своїх дітищ, і мають на це моральне і юридичне право. Хоча більшості в тому числі й вболівальникам їхніх клубів хотілося б більше лояльності по відношенню до національної збірної. Тут дивує якась надто пасивна позиція Федерації футболу України. Адже Федерація мала б найбільше захищати позицію собою ж найманого працівника - головного тренера збірної. Найбільше допомогло б роздмухування морального аспекту цієї ситуації, створення суспільного резонансу навколо події, бо з формальної точки зору боси "Шахтаря" і "Динамо" начебто праві. Мовляв, збірна грає архіважливі матчі проти Білорусі та Македонії, могли б і піти на поступки для головної команди країни, а очну зустріч провели б на початку грудня. Це б, до речі, не стало якоюсь надскладною проблемою ні для "Динамо", ні для "Шахтаря", бо для обох команд в цей же час триватиме сезон у єврокубках, і скорочувати відпустку для футболістів, тренерів і персоналу клубів не довелося б. Заодно перевірили б патріотами країни є і Палкін, і Суркіс, чим би вони готові були пожертвувати заради збірної (хоча, повторюся, особливо там жертвувати нічим). А так, Фоменко опинився у ролі такого собі Дон Кіхот - наодинці в битві з гігантськими вітряками.
Багато хто може дорікнути: мовляв, а в Європі ж грають через два дні на третій, і нічого, треба і нам так вчитися, а не шукати "відмазок" у щільному графіку! З цим можна погодитися на всі 100%, але... тільки не в цьому випадку. Ця ситуація є дуже тонкою, і тут не тільки у футболі справа. Наша країна опинилася на межі гуманітарної та психологічної катастрофи: війна з російськими найманцями, а тепер уже й нерівне по силах протистояння з російськими регулярними військами, окупація Криму і частини Донбасу, Небесня Сотня Революції Гідності і уже тисяча (і то тільки за офіційними даними) загиблих в зоні АТО, зруйновані міста і села, суттєве падіння економіки і погіршення рівня життя... В таких випадках кожна перемога, кожен позитив у житті пересічного українця - це як ковток свіжого повітря в цій задушливій атмосфері суцільного негативу. Уявіть собі, яке буде моральне піднесення, якщо головна команда країни завоює право виступів на Євро-2016! В протилежному випадку, про який вголос не дуже й хочеться говорити, все буде навпаки. А шлях до чемпіонату Європи уже розпочався, причому невдало для нас, і продовжується якраз ось цими матчами з білорусами та македонцями.
Дуже не хотілося б нагнітати ситуацію, тим паче що є великі сподівання і передумови, що й без поблажок наша збірна здобуде у цьому матчі максимум очок. Але це буде скоріше всупереч, а не завдяки. Кожна доросла людина розуміє, що на такому рівні, як кваліфікація Євро - дрібниць немає. Тим паче, це знає кожен українець, бо нашій збірній якраз дрібничок завжди й не вистачало, аби більше одного разу за 20 років проходити через груповий етап на престижний футбольний форум. І створення комфортних та якісних умов для нашої головної команди - це і є той фундамент, завдяки якому можна твердо стояти на ногах у своїй відбірній групі. А в цих умовах, в яких опинилася наша країна, питання національної збірної повинне стати ледь не справою державного значення. А проблеми клубів мали б відійти на друге місце.
А від цієї всієї ситуації - якось тривожно на душі. І не радує той факт, що білоруси зганьбилися нічиєю із Люксембургом, що македонців знищила Іспанія. Навпаки, в таких ситуаціях, коли падати уже нікуди, коли пройшов через найбільшу ганьбу, в гравців цих команд злітає велетенський тягар з плечей, а згодом з цих же плечей можуть почати рости й крила.