Максим Розенко – про команди, які залишили свій слід в історії українського футболу. Згадуємо трагічні долі Темпа, Кременя, Торпедо і СК Одеса.
Сьогодні далеко не всі пам'ятають перші українські чемпіонати. У роки ранньої футбольної Незалежності навіть педантичні літописці були охоплені ейфорією з приводу народження української Вищої ліги, про можливість і навіть необхідність створення якої довго та наполегливо твердили патріотично налаштовані вболівальники.
Аналог кооперативного руху
Тож не дивно, що багато хто прагнув долучитися до процесу створення ліги, якій обіцяли процвітання і благополуччя у найближчій перспективі. Адже членство у ФІФА та УЄФА – лише питання часу, а вкладений вже сьогодні капітал повинен був повернутися сторицею років через п'ять. Чимало бізнесменів, які мали достатній капітал, а також промислові гіганти, які впевнено стояли в ті роки на ногах, поспішали обзавестися власною командою.
Футбол перетворився на такий собі аналог кооперативного руху, де запах майбутніх надприбутків гасив природний інстинкт обережності. Тоді мало хто замислювався над тим, що гра мільйонів не може жити і розвиватися за своїми власними законами – окремо від соціально-економічних реалій самої країни. А реалії ці оптимізму не додавали...
Таврія – перший чемпіон Незалежної України
Але процес пішов, і футбольні клуби росли на карті України, як гриби після дощу. Причому в назвах цих клубів фігурувала не тільки географія країни, а й численні фірми, про існування яких раніше ніхто не знав. Для звітності за масовістю і популяризацією футболу це годилося, а за внутрішнім змістом мало хто стежив. Для самих же власників наявність футбольного клубу була ще й питанням престижу.
При цьому варто зауважити: футбольне господарство – справа вельми клопітка і за рентабельністю поступається багатьом іншим видам бізнесу, тож чого було не відібрати у новоспечених президентів, то це щирої любові до футболу. Любові, за яку, як у голлівудських фільмах і численних мексиканських серіалах, довелося платити сповна.
Темп батоно Джумбера
Джумберу Нішніанідзе, грузинському підприємцю з районного центру Шепетівка, пощастило. Що знають про це місто? Напевно лише те, що воно розташоване у Хмельницькій області. Ну ще відомий літературний герой Остап Бендер згадував Шепетівку. А тут клуб із цього провінційного містечка щасливим жеребом одразу потрапляє в еліту українського футболу, в одну компанію з київським Динамо, Шахтарем і Дніпром. Хіба це – не подарунок долі?
І не біда, що футболісти цього елітного клубу готуються до матчів у піонерському таборі, який слугує заміською базою, а вранці вмиваються крижаною водою з-під крана на вулиці. Все це з надлишком компенсується фантастичними на ті часи сумами контрактів (як ще можна було затягнути класних футболістів і такого тренера, як Ткаченко, у таку глухомань?) і шаленою любов'ю місцевої торсиди, для якої кожен матч Темпа нагадував карнавал у Ріо-де-Жанейро.
Реваз Дзодзуашвілі: У Шепетівці Маркевич мене "кинув". "Блатні" йому за це ледь не відрізали вух
Звичайно, розпещені Київ, Дніпропетровськ, Донецьк чи Харків спочатку зневажливо ставилися до команди з Шепетівки, ледь збираючи (або й зовсім не збираючи) тисячну аудиторію на трибунах. Проте вже незабаром змушені були змінити своє ставлення до Темпу. Той же Металіст "завдяки" безкомпромісності шепетівців, які обіграли харків'ян, розпрощався з Вищою лігою.
І раптом казка обірвалася, а причина виявилася аж непристойно банальною. У 1996 році Нішніанідзе, який взяв величезний кредит, потрапив у смугу комерційних невдач. Темп зникає з футбольної карти країни, а сам бізнесмен ледь не потрапляє за грати. Навіть після закінчення своєї футбольної Одіссеї батоно Джумбер ще довго розплачувався з боргами. Але його дітище встигло увійти в історію.
Джумбер Нішніанідзе (ліворуч)
Були спроби створити об'єднаний клуб під крилом обласного центру, але новоспечений Темп-Адвіс виявився трестом, який луснув. Мабуть, влада Хмельницького так до кінця і не перейнялася питаннями футбольного престижу регіону. Історія з заміною збанкрутілого Темпа командою із аматорської ліги, кам'янець-подільською Ратушею (до заснування ПФЛ було можливим і таке), нічим хорошим все одно не закінчилася. Про Ратушу після цього ніхто не чув.
Торпедо: тягар для корейців
Автозаводський клуб відповідав усім вимогам міцного середняка. Команда грала у своє задоволення – перш за все, для власних уболівальників, переважна більшість яких з пелюшок були відданими підприємству АвтоЗАЗ. Наявність заводської команди гріла їм душу і вабила на трибуни. Протистояння двох запорізьких клубів дійсно нагадувало дербі, викликаючи заздрість у вболівальників з Донецька і Києва, де матчі земляків спрогнозувати було неважко.
Чи багато ви налічите команд, які не претендували на медалі, але представник яких ставав найкращим бомбардиром чемпіонату? Саме Торпедо дало путівку в життя нападнику Арсену Авакову (не плутати з українським міністром). Тож зараховувати Торпедо у статисти українського чемпіонату ніхто не насмілювався. Коли ж запорізький автозавод став налагоджувати тісну співпрацю з південнокорейською корпорацією "Деу-моторз", здавалося, що клуб стане настільки боєздатною одиницею, що замахнеться на участь в єврокубках.
Цвинтар українського футболу. Топ-12 клубів, які ми втратили
Але тут стався реверс, ситуація в клубі повернула в іншу площину. Спочатку Торпедо опинилося на краю прірви, коли не змогло вчасно заплатити внесок для участі в чемпіонаті – близько 30 тисяч доларів. На черговій конференції ПФЛ під головуванням її тодішнього президента Григорія Суркіса навіть підняли питання про переведення торпедівців у Першу лігу. Тоді ситуацію врятував емоційний виступ керівників клубу. Але вони лише відтермінували вирок, оскільки головний спонсор чітко дав зрозуміти, що утримувати на балансі такий тягар більше не має наміру.
Міцний як Кремінь
Упродовж тривалого часу втирав ніс обласному центру і кременчуцький Кремінь. Поки Полтава міркувала над доцільністю підкорення футбольних вершин, Кремінь стабільно виступав в еліті. Був навіть період, коли команда вважалася грозою авторитетів. Саме тоді через розбіжності в донецькому Шахтарі до Кременчука, прихопивши кількох гравців, вирушив екс-наставник "гірників" Валерій Яремченко. Це були золоті часи команди.
"Якщо це – АТО, то я тоді – китаєць". Чому Валерій Яремченко – головний політик українського футболу
Але в умовах економічної кризи, яка накрила Україну, промисловому місту було вже не під силу задовольняти естетичні запити уболівальників. Кремінь пережив Темп у Вищій лізі на два сезони, а у 2002 році припинив своє існування. Щоправда, три роки потому відродився з попелу і зараз навіть пробився у Першу лігу.
Окрема розмова – СК Одеса. Команда ніколи не обтяжувала себе амбіціями, і, достатньо випадково опинившись у Вищій лізі, гідно виконала роль цвіркуна, який знає свій припічок. Більше того, збоку здавалося, що одеситів обтяжує їхня роль, особливо на тлі Чорноморця. Місцеві вболівальники так і не дочекалися дербі, оскільки СК Одеса одразу ж покинув Вищу лігу, а згодом трансформувався у Чорноморець-2. Мабуть, це був найбільш безболісний відхід зі сцени серед усіх, які трапилися до сьогоднішнього дня.
Вони грали в еліті
Торпедо (Запоріжжя). Вибув з ПФЛ у 1999 році через фінансову кризу. У Вищій лізі – сезони 1992-97/98. Найкращий результат: 7-ме місце (1994/95, 1995/96).
Темп (Шепетівка). У Вищій лізі – сезони 1992, 1993/94 і 1994/95. Найкращий результат: 9-те місце (1993/94). Припинив існування взимку 1996 року через фінансову кризу.
Кремінь (Кременчук). У Вищій лізі – сезони 1992-1996/97. Найкращий результат: 9-те місце (1992/93, 1995/96). Вибув із ПФЛ влітку 2002 року через фінансову кризу. 3 серпня 2005 року МФК Кремінь отримав статус професіонального клубу, замінивши у Другій лізі Ворсклу-2.
СКА Одеса, пізніше – СК Одеса. У Вищій лізі – сезон 1992 (20-те місце). Припинив існування влітку 1999 року, об'єднавшись із Чорноморцем.
Максим Розенко, спеціально для Футбол 24