"Футбол 24" розповідає історію особливого голеадора збірної Аргентини 90-х.
"Я люблю його як брата" (Дієго Марадона)
Стати товаришем Дієго Марадони зовсім просто. Потрібно лише дві речі. По-перше, мати до нього доступ. По-друге, бути щирим і готовим відстоювати свої принципи. Чаклувати на футбольному полі – не обов’язково. Але Клаудіо Каніджа вмів і це. Удвох вони утворили неймовірний ударний тандем на Мундіалях в Італії та США. А ще пошаманили у "Бока Хуніорс", коли Ель Дієго повернувся догравати. Спільно пережиті епохальні моменти надзвичайно зблизили обох аргентинців. Зблизили настільки, що вони, святкуючи забиті голи, могли міцно поцілуватися у губи (десь у цей момент заплакав спортивний директор одного футбольного клубу).
Вершиною творчої співпраці Марадони і Каніджі став матч Аргентини проти Бразилії в 1/8 фіналу ЧС-1990. Дієго зосередив на собі основну увагу оборонців, а тоді розрізним пасом вивів Клаудіо на вбивчу позицію. Той ефектно реалізував момент, забивши єдиний гол у зустрічі і подарувавши "альбіселестес" тікет у чвертьфінал. А у півфіналі Каніджа перевів гру проти Італії в овертайм і серію пенальті, де у південноамериканців нерви виявилися міцнішими.
Злі язики навіть висували версію, що міцну дружбу Марадона і Каніджа скріпили кокаїном. У 1989 році, виступаючи за "Верону", Клаудіо вперше піймався на наркоті. Вдруге це сталося через 4 роки. Після березневого матчу, в якому його "Рома" розписала нічию із "Наполі" (1:1), у допінг-пробі форварда виявили кокаїн. Його усунули від футболу на довгих 13 місяців. Марадона, як ніхто інший, розумів Клаудіо – сам пройшов сім кіл пекла і ганьби через слабкість до білого порошку. Дієго підтримував товариша у скрутний час. Каніджа проніс вдячність до Марадони крізь десятиліття. Коли три роки тому його запитали, хто є best of the best в історії футболу, Клаудіо не роздумував ні секунди:
"На даний момент Мессі – номер один у світі, але з Марадоною йому не зрівнятися. Те, що Дієго робив у "Наполі", не зможе повторити ніхто. У них була хороша команда, але вони не були чемпіонами, поки він практично самотужки не витягнув їх на перше місце. Марадона був, є і буде найкращим гравцем в історії футболу".
Вичерпно.
*******
Птах. Людина-блискавка. Син вітру. Це все – про Клаудіо Каніджу. Такі прізвиська він отримав не за красиву зачіску. Технічний, непередбачуваний і дуже швидкий. У юні роки Каніджа займався легкою атлетикою (як Блохін) – його коронними дистанціями були 100 та 200 метрів. Розпочавши професіональну футбольну кар’єру, Клаудіо практично завжди мав у своїх командах реноме найпрудкішого гравця. Стометрівку долав за 11 секунд. На полі це приносило йому колосальні дивіденди. Отримуючи м’яч у вільну зону, Каніджа завиграшки відривався від переслідувачів і технічно реалізовував цей футбольний буліт.
Його життя і кар’єра – це постійна боротьба. Він часто падав, але щоразу знаходив у собі сили підвестися і повернутися на високий рівень.
На європейський континент Каніджа приїхав у статусі дуже перспективного форварда "Рівер Плейт". До 21 року йому вже підкорилися три визначні трофеї – Копа Лібертадорес, Міжконтинентальний кубок і титул чемпіона Аргентини. Проте у "Вероні" адаптація затягнулася – Клаудіо забивав вкрай рідко + підсів на заборонені препарати.
Перехід в "Аталанту" став 100-відсотковим влучанням. Тут до аргентинця повернулася впевненість, він забивав практично в кожному другому матчі своєї команди і після трьох насичених років пішов на підвищення – у "Рому", де знову потрапив у глибоку психологічну та ігрову яму. До всього додалися проблеми із законом – кокаїн і понад річна дискваліфікація.
Дно? Не дочекаєтеся! Опальний Каніджа руками і ногами вчепився за рятівну соломинку, простягнуту "Бенфікою". "Орли" в тому сезоні здобули лише "бронзу", програвши "Порту" чемпіонські перегони в одні ворота, зате Клаудіо показав себе в усій красі: 33 матчі, 16 голів. Показав і… дременув додому, в Аргентину. Хоча б у "Рівер Плейт"? А от і ні. Каніджа підсилив історичних суперників "Рівера" – "Бока Хуніорс". Щоб наважитися на такий крок, потрібно було мати сталеві яйця, або ж не товаришувати із головою. У випадку з Каніджею це, скоріше, якась суміш обох варіантів. У сміливості йому не відмовиш, як і у схильності до спонтанних, іноді необдуманих вчинків.
"Який із клубів мені ближчий? Фіфті-фіфті, – відповідав Син вітру на провокативні запитання журналістів. – "Рівер Плейт" має кращу школу, а у "Бока Хуніорс" є прекрасні фанати, які підтримують команду, навіть якщо вона програє".
Поки Каніджа феєрив на "Бомбонері" разом із Марадоною, його дружина Маріана Нанніс продовжувала мешкати на іншому континенті. "Коханий, повертайся у Європу", – благала вона. Зрештою, форвард не витримав розлуки і таки пристав на пропозицію жінки. У 1999-му він повернувся в "Аталанту", де колись провів один із найпрекрасніших періодів своєї кар’єри.
Бергамаски проходили чистилище Серії Б. За підсумками сезону вони вибороли путівку в еліту, проте Каніджі з ними не по дорозі. Він провалив чемпіонат – лише 1 гол у 17 матчах, і подумки лаяв дружину на всі заставки: "Навіщо я пристав на цю дурнувату ідею?!"
Після паузи, яка тривала упродовж чотирьох місяців, Клаудіо зненацька випірнув у Шотландії. "Данді", середняк місцевої Прем’єр-ліги, запросив зіркового нападника, виписавши йому найвищу зарплату серед усіх гравців своєї команди. Виступаючи під керівництвом граючого тренера – італійця Івана Бонетті – Каніджа отримував 15 тисяч фунтів на тиждень і знову відродився із попелища. Сім голів у 21 матчі – і в чергу на аргентинця стали шотландські гранди "Селтік" та "Рейнджерс", а також кілька представників АПЛ.
Спекотне літо-2001 закінчилося для Каніджі підписанням контракту із "рейнджерами". Туре Андре Фло, Баррі Фергюсон, Шота Арвеладзе – на "Айброкс" підібралася неймовірно зіркова компанія, у яку гармонійно вписався ще й Клаудіо. За два сезони Каніджа забив понад 20 голів. Але Дік Адвокаат невдовзі покинув тренерський пост, а в плани Алекса Макліша, нового наставника "Рейнджерс", аргентинський ветеран, якому на той момент було за 35, не входив.
"Макліш мене переконував: якщо ми станемо чемпіонами, я залишаюся в клубі ще на сезон, проте потім він раптом оголосив, що я повинен піти. Сказав, що це ініціатива керівництва команди, але тоді не треба було давати нездійсненних обіцянок. Шотландія – ось справжній рівень Макліша. Він випередив "Селтік" лише тому, що той витратив багато сил у Кубку УЄФА".
Догравати поїхав у Катар: "Я нудьгував там. Цей досвід не приніс моїй кар’єрі жодних дивідендів окрім грошей". У 2004-му Каніджа зачохлив свої бутси.
*******
Впертий, як альпака. Через свої принципи Каніджа пропустив чемпіонат світу-1998, хоча мав усі шанси туди поїхати, якби не конфлікт із новим наставником національної команди Даніелем Пасареллою. Тренеру не подобався Каніджа. Скоріш за все – через тісну дружбу із Марадоною, з яким у Пасарелли були одвічні конфлікти. Щоб відчепити Клаудіо від складу команди, Даніель додумався до геніального ходу. "У нашому колективі – не рок-фест, патлатим тут не місце, – видав Пасарелла. – Хочеш грати, вкороти собі зачіску, Клаудіо". "Та пішов ти", – відрубав Каніджа, який завжди (завжди!) носив розкішні пасма аж по плечі, що не завадило йому забивати доленосні голи на двох Кубках світу.
Здавалося, роман із збірною Аргентини закінчився назавжди. Але переконлива гра Каніджі у чемпіонаті Шотландії впевнила Марсело Б’єлсу, наступника Пасарелли, взяти Клаудіо на чемпіонат світу-2002. У якості резервного форварда, звісно. Та все ж Син вітру знайшов спосіб відзначитися, хоча не провів на полі жодної хвилини. У матчі третього туру проти Швеції, який "альбіселестес" зобов’язані були вигравати, щоб вийти у плей-офф, Каніджа нахамив головному арбітру із ОАЕ, за що отримав вилучення. Матч закінчився нічиєю 1:1.
Цікаво, що невгамовний герой цієї повісті мав рішучі наміри поїхати на четвертий Мундіаль у своїй кар’єрі. "Я ще не награвся, – заявив Каніджа через місяць після того, як "зав’язав". – Я грунтовно скучив за футболом і вирішив повернутися. Ще не знаю, де виступатиму, швидше за все у Шотландії. Я повернуся не для того, щоб догравати, а щоб грати. Зокрема, я планую виступити на чемпіонаті світу 2006 року. Через рік мені буде 39. Лотар Маттеус у такому віці грав, а чим я гірший?"
"Наполеонівські плани у растамана. Швидко спалахують, мить – і вони згасають..."
*******
Камбек Каніджі, зрештою, відбувся, щоправда, став не таким гучним, як він собі мріяв. У 2012-му, на 46-му році свого життя, аргентинець зіграв у Кубку Англії. Розкішну шевелюру добряче прорідив час, але Клаудіо, як у свої найкращі роки, прийняв м’яч перед штрафним майданчиком, оцінив ситуацію і пробив повз голкіпера у дальній кут. Його гол допоміг заштатному клубу "Вемблі" перемогти свого суперника – "Ленгфорд" – із рахунком 3:2. Компанію Каніджі склали інші легендарні гравці – Грем Ле Со, Рей Парлор, Мартін Кіоун, Браян Макбрайд. Голкіперів "Вемблі" тренував сам Девід Сімен, а функції технічного консультанта виконував Террі Венейблс, улюблений тренер Пола Гаскойна.
Зараз Каніджа осів в іспанській Марбельї. "Це тихе, спокійне місце, де ви можете повноцінно жити разом із своєю сім’єю", – переконаний Клаудіо. У нього троє дітей – два сини та донька. Причому, доня виросла у топову модель. Її мікроблоги переповнені відвертими фото, тож Шарлотта Каніджа широко відома не лише завдяки прізвищу свого батька.
Тим часом Син вітру, споглядаючи, як сонце опускається за дахи старовинних споруд Марбельї, віддається роздумам про те, якою ж виявилася його кар’єра. Успішною її не назвеш. Із таким рівнем таланту Каніджа міг досягнути і більшого. Але все ж у його грі було щось невловимо прекрасне. "Він замінив мене у людських серцях", – написав у своїй автобіографії Дієго Марадона.