Інтерв'ю Любомира Кузьмяка для "Футбол 24" із екс-форвардом львівських Карпат, кар'єру якого зламав один промах.
У житті кожного бувають шанси, за які потрібно чіплятися. Проґавиш момент – і все, щастя вислизає з рук. Не кожному до снаги відверто визнавати свої помилки. Сергій Чабан саме та людина, яка речі називає своїми іменами.
З другої ліги він здійснив стрибок у вищу. Однак згодом слідував за майже аналогічним маршрутом. Екс-нападник "Карпат" початку 2000-их дуже добре знає трясовину українського футболу. Зізнається щиро – на своєму шляху бачив сотні різних футболістів. Він пам’ятає перші кроки в "Карпатах" львівського Нголо Канте, Самсона Годвіна, справедливість Сергія Мізіна і потужність Олексія Сучкова. А ще з гумором розповідає про оглядини у Кварцяного, легіонерський хліб у Придністров’ї з гравцем Серії А і прогулянку по дамбі Бурштинського озера, яка завершилася листом про недовіру тренеру і відрахуванням з команди.
"Замість випускного у школі поїхав на матч з "Чорноморцем"
– Сергію, тобі лише 33, однак з великим футболом ти попрощався ще раніше. Це рішення далося тобі важко?
– Зараз навіть трохи шкодую. На той момент рішення приймав легко – не було інших варіантів. Плавно перейшов на аматорський рівень. У фізичному плані я почував себе нормально. Просто в якийсь момент зникло бажання виходити на поле.
– Зараз до футболу не маєш жодного стосунку?
– Працюю у сфері торгівлі – займаюся продажем будівельних матеріалів. У мене є тренерська ліцензія С, курси закінчив. Однозначно хочу повернутися у футбол. Хтось з товаришів очолить команду – з радістю допомагатиму (посміхається).
– На початку свого футбольного шляху ти собі уявляв саме таку кар’єру?
– Якщо чесно, то зовсім навпаки.
– Були рішення, які б змінив?
– Думаю, що так. Зі мною постійно траплялися дивні ситуації і непорозуміння. Не знаю, хто в цьому винен – мій характер чи певні форс-мажори.
– Ключова дивна ситуація?
– Дебютний матч у вищій лізі "Карпати" – "Іллічівець". Йде 82 хвилина, я виходжу сам на сам з Андрієм Нікітіним і не забиваю. Якби забив – все пішло б по-іншому. Ще кілька епізодів – запрошення у "Волинь", в Маріуполь. Клуб не відпустив. Було навіть запрошення на перегляд в "Динамо". Шансів було чимало.
– Ти народився у таджицькому місті Куляб, однак перші футбольні кроки робив у Івано-Франківську.
– Батько був військовим і наша сім’я мандрувала по Європі і Азії. Тато родом з Полтавщини, мама – з Львівської області. Брат народився у Потсдамі, в Німеччині. Життя у Таджикистані я взагалі не пам’ятаю. Взагалі я встиг пожити у Москві, Хмельницькому, Львові. Але нарешті оселилися в Івано-Франківську.
– З чого почався інтерес до футболу?
– Одного дня пацани зі школи прийшли і кажуть: "Ми йдемо на футбол. Йдеш з нами?" То був третій клас. Вчився я нормально, батьки не були проти. Тим більше, батько був футбольним вболівальником. Я потрапив до Ярослав Івановича Притули, а згодом до Степана Рибака. Останній, до речі, має зараз серйозні проблеми зі здоров’ям. Знаю, що в Івано-Франківську відбувається збір коштів.
– У першій лізі ти дебютував у 17-річному віці.
– У другій лізі – ще раніше. Здається, у 15 чи 16. У "Прикарпатті" почався безлад, фінансові проблеми. Старші хлопці почали страйкувати і відмовилися їхати на матч з "Чорноморцем". Тому Микола Пристай вирішив латати дірки молоддю – мене і ще кількох молодих повезли в Одесу. Дебют запам’ятався на все життя – замість випускного у школі поїхав на матч з "Чорноморцем". Згодом ще один поєдинок у такому складі зіграли з "Дніпром-2".
– Гра в Одесі видалася жахливою – "Прикарпаття" поступилося з рахунком 0:6.
– В "моряків" була потужна команда. Три голи нам забив Костянтин Балабанов, Віталій Колесніченко ще раз відзначився... Капітаном "Прикарпаття" тоді був Зіновій Василів, який зараз працює у тренерському штабі Володимира Ковалюка. Фактично, крім Василіва, з досвідчених ще був Ігор Кріль. "Чорноморець" готувався до повернення у вищу лігу і вони нам "насипали".
– Як працювалося з Миколою Пристаєм?
– З Миколою Семеновичем у нас непрості стосунки. Відносини у "Прикарпатті" – одна справа. Там молоді отримували можливість вийти на кілька хвилин на заміну. Згодом ми зустрілися у Бурштині.
– За "Енергетик" у 2006-му ти зіграв лише 5 матчів.
– Вся справа у командному конфлікті. Поїхали ми у Сімферополь на матч з "Динамо-ІгроСервіс" і програли 1:7. Повернення додому було непростим – їхали всю ніч в автобусі і на ранок прибули в Бурштин. Виходимо з автобуса, а Пристай каже: "Хлопці, у нас зараз заняття – маємо пробіжку по дамбі Бурштинського озера". Приїхали до ТЕС на дамбу, вийшли з автобуса. Хтось з хлопців посміхнувся, я також засміявся... Програли розгромно, але треба жити далі.
– Тренеру це не сподобалося?
– Пристай запитав: "Чабан, тобі весело?" Я ж вийшов на заміну на 72-й хвилині. Ми "летіли" 1:5. Єдиний гол Павло Худзік забив. Я ж не міг за 18 хвилин 5 разів відзначитися... Але то був не кінець. Кількох гравців, зокрема, екс-гравців "Карпат" Шукатку і Рацького звинуватили у здачі гри.
– Їх відрахували з команди?
– Я сказав, що так не можна залишати цю справу. Колектив зібрав підписи – висловили недовіру тренеру. В "Енергетику" тоді ще Андрій Запорожан грав, нинішній капітан "Олександрії". В підсумку з команди відрахували і мене, і ще кількох гравців. З того часу наші відносини з Пристаєм є особливими.
"Безуб’як сказав: "Не вірю, що це були ви"
– Після дебюту у "Прикарпатті" ти став гравцем "Чорногори", яка виступала у другій лізі. У першому сезоні став одним з кращих бомбардирів турніру.
– Ще до потрапляння в "Чорногору" мене на збори з основою "Прикарпаття" взяв Олександр Іщенко. Закріпитися у команді з дорослими дядьками було важко, тому мене відправили у фарм-клуб. Загалом "Чорногора" не виблискувала і в першому колі ми більшість матчів програли.
– Очолював "Чорногору" Віктор Климюк, відомий у минулому футболіст і батько екс-гравця "Карпат-2" Андрія Климюка.
– Віктор Васильович – прекрасна людина і чудовий тренер. Дуже шкода, що він так рано пішов з життя. Після першого кола Климюка звільнили, а "Чорногору" очолив Юрій Шулятицький, представник відомої футбольної династії.
– У вересні 2005-го ще у команді Климюка ти стаєш свідком історичного моменту – у професійному футболі дебютує 16-річний Ігор Худоб’як.
– Ігор тоді вийшов на заміну, пам’ятаю той момент. Ми навчалися у різних школах: він у "Галичині", а я – у "Прикарпатті". На дитячому рівні не раз грали один проти одного, разом виступали у збірній Івано-Франківської області. Було достатньо більш перспективних хлопців, але на такому високому рівні грав лише Худік. У той час казали, що був Юрій Пилип’юк, шалено талановитий хлопчина. Бачиш, не розкрився і у великому футболі не проявив себе.
– Після "Чорногори" ти потрапляєш у "Карпати". Як відбувся трансфер з другої ліги у вищу?
– Запрошення було спонтанним і випадковим. Приїхав на перегляд, потренувався у Володимира Безуб’яка. У другій команді кращим по тестах вважався Віталік Романюк. Нас поставили у пару і він відстав від мене на "секундочку" (посміхається). Потім зіграв за Дубляни у спарингу, ми програли 0:4, але мені сказали: "Їдь додому, бери документи і ми тебе чекаємо у Львові".
Фото Євгена Кравса
– Так ти потрапив у "Карпати-3", які вражали своїм складом: Венчак, Паньків, Романюк, Петрівський, Шмаков, Бляхарський, Федорів, Платон, Тиркало, Фещук. Практично кожен з них згодом пограв на серйозному рівні.
– Нам всім було по 18 років, всі студенти. Склад хороший, але ми не боролися за високі місця. У нас не було лідера, всі рівні. Я конкурував з Тиркалом і Фещуком. Віталіка в головну команду взяли з приходом Івана Голаца. Щодо Максима, то у нас була здорова конкуренція.
– У тій команді грав ще Олег Івахнюк. Знаєш про його долю?
– Чув, що Олег воював у зоні АТО.
– У червні 2014-го він став членом добровольчого батальйону "Донбас" і брав участь у визволенні Попасної. Зрештою, над містом замайорів український прапор, однак у липні Івахнюк разом з бойовими побратимами потрапив у засідку, де отримав вогнепальне поранення.
– Так, я читав історію про його реабілітацію у Барселоні. Знаю, що Олег понад рік провів на лікарняному ліжку. Він родом з Калуша і якось "Карпати" поїхали на матч з місцевим ЛУКОРом, який йшов на першому місці. Ми виграли 4:3, а Івахнюк взявся виконувати пенальті, однак бажання забити землякам зіграло проти нього – пробив вище воріт. Тоді у Калуші чи день міста, чи день хіміка святкували. Словом, свято якесь. Тренер ЛУКОРа Ігор Юрченко був шокований. Я віддав три гольових передачі, а за нас хет-триком відзначився Руслан Платон і ще один м’яч забив Євген Шмаков. На розборі гри Безуб’як сказав: "Не вірю, що це були ви".
– Ще один гравець тієї команди, чий шлях трагічно обірвався – Василь Ковцун. На 24-му році життя наступного дня після операції на пахових кільцях в одеській клініці хлопця не стало.
– Василь – дуже хороша людина. Ми разом навчалися в інфізі в одній групі. Ковцун мав не лише хороші людські якості, а й класні футбольні навички.
"Думав, що у роздягальні старші хлопці розірвуть мене"
– Ти якось зізнавався – ще недавно брав автограф у Сергія Мізіна, а зараз тренуєшся з ним в одній команді. Коли тебе почали запрошувати в розташування основи "Карпат"?
– В "Карпатах-2" ми показували хорошу гру. Раптом телефонують: "У тебе заїзд на базу". А я ж тільки відіграв поєдинок за резервістів. Виявилося, що йшло мова про гру вищої ліги з "Ворсклою".
– Однак у заявку на той матч ти не потрапив.
– Причина банальна. Адміністратор розповів, що просто не встигли виготовити для мене футболку з номером і прізвищем. Через певний час знову запрошення на підготовку до гри з донецьким "Металургом". Полетів з командою в Донецьк, просидів весь матч на лавці. А вже згодом таки дебютував у двобої з "Іллічівцем".
– Ти знав, що гратимеш?
– Навіть не здогадувався. Мирон Маркевич занедужав, тренувальним процесом займався Юрій Дячук-Ставицький. Мені було приємно, що я вже у заявку потрапляю у такому віці. Керівництво перед тією грою нас суттєво преміювало – на установку принесли готівку зі словами: "Сподіваємося, що назад ці гроші забирати ніхто не буде".
– Додаткова мотивація?
– В другій команді у нас була зарплата 300 доларів. Тому незвично було таке бачити. Зранку перед грою покликав Дячук-Ставицький: "Ти готовий? Сьогодні виходиш у старті". Мандражу не було, просто відчув шалене щастя. Передзвонив рідним, запросив батьків на футбол.
– Дебютом, очевидно, не можеш бути задоволений.
– Було неприємно, що не забив. Думав, що у роздягальні старші хлопці розірвуть мене. Підійшли Мізін і Беньо: "Малий, все нормально". Тепер думаю – можливо, нам тих трьох очок і не вистачило, щоб потім залишитися у "вишці".
– "Дідівщини" в команді не було?
– Пригадую лише один момент – на тренуванні "підсік" м’яч над Тлумаком. Ми ж з Андрієм потім товаришували за полем. А тоді наш воротар почав бігти за мною (сміється). За мене вступився Мізін: "Андрію, що ти робиш? Хто завтра голи забиватиме?" Колектив у нас був класний і дружний, мене прийняли дуже добре.
– Маркевич не часто довіряв молоді у "Металісті". Однак в "Карпатах" 20-річний Чабан виходив у стартовому складі.
– Маркевич – це гуру. Що тут скажеш? Знав, як підтримати, як завести. Якось я дозволив собі позіхнути у роздягальні. "Ей, молодий, ти чого позіхаєш? Тобі вже на поле час виходити", – випалив Богданович. Такі слова миттєво заряджали. Харизматичний чоловік, який знає свою справу.
"Я – українець до мозку кісток". Правила життя Мирона Маркевича
– У той час в команді розпочиналося засилля легіонерів різної якості. Румун Августін Кіріце відомий не стільки своєю грою, як тим, що допоміг Ігорю Худоб’яку перебратися до Львова з Івано-Франківська.
– А ще знаю точно, що Кіріце ноги голив. Завжди був гладкий (посміхається). Коли я вже збирався залишати "Карпати", то йшла мова про мій обмін. У зворотному напрямку з Івано-Франківська мав вирушити саме Худоб’як.
– Однак ти не погодився...
– Мені здалося, що я дуже сильний футболіст і мене захоче купити будь-яка команда. Тому наполіг, щоб мені віддали мій контракт і зі Львова я їхав вільним агентом. Це була моя помилка.
– Були варіанти оренди?
– Так, тоді я б належав "Карпатам". Після того у моїй кар’єрі все пішло не так. Виходили на мене люди з Маріуполя, йшла мова про варіант з Бельгією. Тоді ж агентів не було. Це згодом я почав співпрацювати з Шандором Варгою.
"Тіло в Аньямке було, як у 50-річного чоловіка"
– Ти спілкувався тет-а-тет з Петром Димінським?
– Якось після гри з "Динамо-2" у складі "Карпат-2" Петро Петрович в роздягальню зайшов. Матч відбувався напередодні мого дня народження. У складі киян приїхали Хацкевич, Алієв, Мілевський. Наприкінці гри я забив переможний гол і ми виграли 2:1. "Ви сьогодні перемогли завдяки майстерності Сергія Чабана", – сказав президент. Було приємно. Навіть більш приємно, ніж те, що отримали преміальні за гру по 200 доларів. Це при тому, що у нас тоді премій взагалі не було. Я виставив за день народження і поїхав додому (посміхається).
– Єрко Мікуліч розповідав, що головним жартівником у колективі був Мацей Налєпа.
– Мацек – шалений пацан. Якось ми програли "Поділлю" 1:3 в першій лізі, я у склад не потрапив, вийшов на заміну, а ще посварився з дівчиною. Після установки Дячука-Ставицького взяв телефон і говорив з коханою. Тренер накричав: "Чабан, я попереджую!" Потім Налєпа постійно "травив" мене на польський манер: "Чабан, я попереджую" (посміхається). До речі, щодо Мікуліча – теж дуже хороший хлопець. І важливо, що футболіст сильний.
– У той час якісного легіонера було непросто знайти.
– Ти собі не уявляєш, що у нас на зборах творилося. Привозили таких пасажирів… Хоча відгадали з Батістою. Начебто нічого особливого, але добре, що додому не відправили. Згодом став ключовим гравцем.
– Відгадали "Карпати" і з Самсоном.
– Це взагалі найсильніший легіонер у моєму житті (посміхається). Вивчив українську мову, любив посміятися. Коли приїхав, то в футбольному плані виглядав не дуже добре – з 16-ти метрів бив "щічкою". Згодом почав прогресувати. Самсон – легенда "Карпат". Львівський Нголо Канте (сміється).
Годвін: Заперечував Солу Кемпбеллу: "В Україні нема расизму". Зараз мені соромно за свої слова
– Ще одним улюбленцем публіки був Олексій Сучков.
– Ми з ним товаришували, але позитивні речі про Сучкова скажу не тому. Об’єктивно, якби Олексія вчасно відпустили з "Карпат", то в умовній Бельгії він виглядав би на рівні.
– Тоді йшла мова про трансфер у німецький "Штутгарт".
– Елементарно міг там грати. Сильна ліва нога, здоровий "лось", два серця. Біжить, віддає, вирізає. Для "Карпат" Сучков зробив дуже багато.
– Твоїм номінальним конкурентом за позицією був нігерієць Едвард Аньямке.
– Граємо останню гру з "Дніпром", команда вже вилетіла. Едік не дуже добре розумів мову, тому не почув, що не потрапив у заявку на матч, виявився 19-м футболістом. Але це не завадило йому вийти на поле і з запасними і розминатися (посміхається). Не знаю, як він у "Карпати" потрапив. Напевно, керівництву клубу показали відео двох його забитих голів і його придбали у "Шерифа". Не розумію, коли гравців такого рівня запрошують. Тіло в Аньямке було, як у 50-річного чоловіка.
– Свій другий матч у вищій лізі ти зіграв у Києві з "Динамо". Не страшно було виходити на поле проти Шовковського, Рінкона, Дмитруліна, Белькевича, Гіоане?
– Після дебюту з "Іллічівцем" я боявся, що мене посадять на лавку. Гра у столиці була знаковою для мене – колись на цьому стадіоні перебував у якості вболівальника на поєдинках "Динамо" і збірної України. В дитинстві сказав собі: "Колись гратиму тут".
– Мрія дитинства здійснилася.
– Ми приїхали в Київ, а "Динамо" нас не пустило на тренування, відрядивши на якесь додаткове поле. Запам’яталася передматчева установка від Маркевича. "Дивися, молодий, там захисники "не біжать". Ні Дмитрулін, ні Гавранчіч..." Взяв до уваги і почав їх випробовувати на швидкість. Пробігся кілька разів. Аж раптом дивлюся – і Дмитрулін, і Гавранчіч встигають у контратаку втікати. "Оце так не біжать. От би всі так "не бігли", – подумав собі.
– Єдиний гол "Карпати" пропустили з пенальті від Діого Рінкона.
– В кінці матчу ми мали вбивчий момент. Фещук вийшов замість мене на заміну і міг зрівнювати рахунок. Не пощастило.
– У наступному турі проти "Оболоні" ти знову вийшов у старті, але найцікавіші моменти пропустив, адже тебе замінили у середині другого таймі. "Карпати", які вели відчайдушну боротьбу за збереження прописки у вищій лізі, забили переможний гол на 90-й хвилині зусиллями Сергія Мізіна. А ще багатьом запам’ятався епізод, коли Сергій безпосередньо на полі почав "виховувати" Руслана Платона.
– Здається, Мізін дав "копняка" партнеру. У програмі "Гол" з Олександром Гливінським потім той епізод крутили. Платон не забив з хорошої позиції, але це не означає, що відразу варто так чинити, як це зробив Сергій. До честі нашого лідера, у роздягальні він відразу вибачився. Мізін вибуховий чоловік. До речі, та гра запам’яталася ще й тому, що я нарешті забив. Ковальчук подав, я вискочив, але суддя запалив прапорець. Було образливо до сліз.
– Не менше образливо, мабуть, було і у драматичній грі з "Борисфеном".
– Фактично тоді вирішувалася доля "Карпат" у "вишці". Я вже навіть Юрія Вірта обіграв, пробив у порожні ворота, але там опинився Володимир Ковалюк, який вибив м’яч з лінії. Це була приреченість. В той момент в команді кожен був сам за себе.
– У твоїй кар’єрі був ще один поєдинок проти "Динамо" в 1/8 фіналу Кубка України. У складі столичної команди зірок, як завжди вистачало: Рева, Гусін, Пєєв, Клебер...
– Перед матчем Дячук-Ставицький заспокоїв: "Динамо" приїде другим складом". Ми поступилися 0:1. Через 4 дні кияни розривали в Римі на "Стадіо Олімпіко" "Рому", але все закінчилося скандалом.
– Італійські вболівальники влучили монетою в голову шведському судді Андерсу Фріску.
– І "Ромі" зарахували технічну поразку. Уявляєш, який другий склад у "Динамо"! (у Римі Йожеф Сабо зробив лише дві зміни у порівнянні з львівським матчем: Реву на Шовковського і Пєєва замінив на Гусєва. У Львові Олег вийшов відразу після перерви).
"Кварцяний запитав: "У тебе що, шостий палець росте?"
– Що скажеш про львівських вболівальників?
– Бомба! Слова зайві – підтримують команду постійно, віддані "Карпатам". "Леви", одним словом (сміється).
– У першій лізі ви все одно не залишилися без підтримки. За такі "Карпати" хотілося вболівати.
– Це при тому, що у нас не все вдавалося. В атаці зі мною і Фещуком конкурував Олександр Голбан. Спогади про хлопців хороші, але у мене продовжувалися невдачі – ніяк не міг забити. У підсумку команда не змогла з першої спроби підвищитися у класі.
На фото: Сергій Чабан із Володимиром Безуб'яком та Ярославом Гринишиним, адміністратором Карпат
– Зате дебютувала молодь. На твоїх очах розпочинав молодий Богдан Шуст.
– Його викликали у збірні різного віку, згодом "Шахтар" побачив талант. Розумів, що Шуст матиме хороше майбутнє. Шкода, що той гол Палопа все зламав. Але хлопець Богдан – простий і хороший. Не знаю, як зараз, давно не бачив, але тоді був саме таким.
– Як ти залишав "Карпати"?
– З’їздив на оглядини в "Закарпаття", а потім виник варіант з "Волинню". Агент зателефонував Кварцяному: "До вас приїде на перегляд Сергій". Відповідь тренера вбила: "Який Сергій? Ребров?" (сміється). Трохи раніше Кварцяний хотів мене обміняти у "Карпат". Я з’їздив у розташування "Волині", потренувався з шинами і бронежилетами і поїхав звідти. Вже тоді розумів, що все пішло не у те русло.
– В тебе часто виникали проблеми з тренерами. Характер такий?
– Я вибуховий, хоча за 5 хвилин заспокоююся. Часто кажу в очі те, що думаю. З Кварцяним якраз все було гаразд. Запам’ятався епізод, коли Харісон Омоко у роздягальні показує тренеру на палець, мовляв болить, треба лікаря. Віталій Володимирович скептично запитує: "У тебе що, шостий палець росте?"
– Далі тебе затягнула українська трясовина: "Газовик-Скала", "Енергетик", івано-франківський "Спартак". Однак кожна з цих команд мала у своєму складі дуже якісних футболістів. У Стрию грали Годзюр, Піцур і Онисько, в Бурштині Запорожан і Худзік, а у Івано-Франківську Андрій Новак, Петро Ковальчук і Андрій Веретко.
– Годзюр згодом поїхав у "Динамо" і вже багато років грає у Росії. Онисько – чудовий хлопець, мій товариш. Запорожан підтверджує свій клас багато років у Шарана в "Олександрії". Щодо Худзіка, то шкода, що він пішов від нас так рано. Новак – мій кум і прекрасний воротар. Петро Ковальчук зараз грає на Мальдівах, а Веретко в Італії. Про кожного з них лише найкращі спогади.
– Веретко виглядав одним з найбільш технічних гравців першої ліги. Це той випадок, коли талант не розкрився?
– Веретко володів дуже сильним потенціалом. Навіть в "Карпати" їздив, здається, на оглядини. Зараз в Італії працює, а футболом займається на любительському рівні.
– Певний період часу ти провів у хмельницькому "Поділлі". Лідером тієї команди був Олександр Мандзюк?
– Коли він був у обоймі, з настроєм, то міг чотирьох захисників загнати. Згодом відчув власну незамінність і трохи здав. Хоча потім в "Оболоні" вкотре продемонстрував свій клас.
"Після 1:6 з "Вересом" біля телевізора плакати хотілося"
– У тебе був легіонерський досвід – виступи у придністровській заводській команді "Іскра-Сталь".
– О, то був непростий час. У Рибницю мене відправив агент Владислав Немешкало, який свого часу пограв у "Ворсклі", вінницькій "Ниві" і "Кремені". Обіцяли одне, однак сталося інакше. Якби знав, то не їхав би. Завдань особливих не було – лише дербі з "Шерифом". Однак ми двічі по 0:3 отримали. Ще проти "Зімбру" грали, який очолював Олександр Севідов, а у складі кишинівців виступав Кирило Ковальчук.
– Разом з тобою за "Іскру-Сталь" грав Артур Іоніце, який нещодавно виступав за "Верону", а нині є гравцем "Кальярі". Якось молдаванин зізнався, що всього досягнув лише завдяки власній праці.
– Йому було лише 17, а він вже тоді виділявся. Я зараз уважно слідкую за його виступами в Серії А. Пригадую, що у нього "вагон" здоров’я. На вигляд – шафа. Радий за Артура.
– Після Придністров’я у твоїй кар’єрі були аматорські "Карпати" з Яремче, далі невеликий відрізок часу у Вінниці і знову Яремче.
– При Богдану Блавацькому вінницька "Нива" йшла певний період часу на першому місці в лізі, а я знову почав стабільно забивати. Однак фінансова ситуація була жахливою і у першу лігу ми не вийшли. В яремчанських "Карпатах" був фантастичний колектив. Створив його Віктор Климюк, ми виграли Кубок аматорів. Згодом "Карпати" очолив Сергій Турянський, який колись за збірну України грав, а Климюк прийняв "Бескид" з Надвірної.
– У 2010-му Віктора Васильовича не стало…
– Трапилося це безпосередньо під час матчу молодіжної команди "Бескида". Схопило серце. Нам зателефонували перед грою – ми на поле виходити не хотіли. Турянський переконав, що варто зіграти.
– Яремчанські "Карпати" прославилися на всю Україну після зустрічі з "Волинню" в Кубку України у 2010-му. До перерви ви перемагали 3:0, але у підсумку програли 4:5. Турянський сказав відверто – певні гравці "Карпат" не були зацікавлені у перемозі. Магія Кварцяного?
– Кілька людей "злили" гру "Волині". Кажу про це відверто. Вигравали ж 3:0…
– Турянський зізнався, що навіть здогадується, хто саме грав нечесно. Ти нічого підозрілого не бачив?
– У перерві я не був у роздягальні. Розминався і вийшов на поле вже при 3:3. Хет-трик, до речі, оформив покійний Майкон.
– За "Карпати" трьома голами відповів Андрій Олійник.
– Андрій пізно розкрився. Я з ним в ще в "Спартаку" грав. Зараз, до речі, Олійник в Коломиї грає.
– Після матчу не намагалися з’ясувати, хто здав гру?
– Почали розбір ще у роздягальні. До сьогодні ніхто не знає, хто грав нечесно. Щоправда, всі здогадуються. Ще та гра запам’яталася тим, що після матчу екс-губернатор і депутат Михайло Палійчук вручив кожному по 100 доларів – за гарну гру. Приїхало багато людей з області, видовище було непогане.
– Тепер залишається лише згадувати про таке. Час на футбол зараз знаходиш?
– Лише з товаришами бігаю у футбол. Так просто не відмовлюся від справи всього життя. Та й дивлюся улюблену гру – вболіваю за "Прикарпаття", "Динамо" і "Карпати". Після гри 1:6 з "Вересом" біля телевізора плакати хотілося. Сподіваюся, що для Львова настануть кращі часи.