Катастрофічно провальний сезон закінчився. Та чи зроблять у клубі висновки?
Фух-х-х! Після фінального свистка в Одесі, де «Чорноморець» дуже символічно і великодушно для Львова здолав «Оболонь», видихнула армія прихильників «Карпат». «Шляк би трафив! Най їх качка копне! Вівці!» - це те, що чулося упродовж всього сезону, а надто – у новому році. Справді, усім – від фанатів до самих футболістів, довелося пережити круте піке. Падіння «левів» зупинили (бодай на два місяці) непримиренні ідеологічні вороги – «моряки». Годі собі й уявити, що б трапилося, якби вчора перемогли «пивовари»…
Автор цих рядків свідомо оминав тему «Карпат» у своїх блогах, давши їм спокій ще з часу відставки Олега Кононова. Навіщо розгойдувати корабель, коли йому й так дуже некомфортно на бурхливих хвилях? Однак ще відтоді не полишала, а з кожним днем міцніла думка, що Георгійовича звільнили надто поквапно, і надалі буде тільки гірше. Так воно, зрештою, і сталося.
У гарячкових конвульсіях керівництва команди в виборі керманича читалася безпорадність – Кучеров, Шаран, Дячук-Ставицький… Пачеко, Гомеса, Воронкова, Крістобаля, Кравченка замінили не менш незрозумілі Ксьонз, Михальов, Болохан, Кінк, Касьян. От навіщо Львову ця «орда»? Хто з них бодай якусь користь приніс? Лише сплутали тренерам карти. Іноді таке враження виникало, що селекційна служба клубу сліпа, немов кріт, а поповнення знаходить, хапаючи лиш те, що погано лежить. Дещо пом’якшити критику здатні хіба що трансфери Лукаса Переса та Еріка де Олівери – гравців, безперечно, обдарованих. Однак, знову ж таки, чому бразилець зараз протирає штанці на лаві? Невже знамениті «виховні» методи, через які пройшли Федецький, Кузнєцов і, можливо, ще багато хто, застосували вже й до Олівери?
А ще бос (боси?) «Карпат» просто-таки з маніакальною пристрастю полюбляють пиляти гілку, на якій сидять. Ну гаразд, віддали «Шахтарю»/ «Іллічівцю» Дениса Кожанова. Його відсутність відчулася в атаці вже в перших турах, але Бог з ним… Проте конфлікт, а потім квапливе прощання зі своїм найкращим форвардом і улюбленцем трибун Сергієм Кузнєцовим, відверто шокувало всю футбольну Україну. Травмувалися Зеньов і Худоб’як, вже звично «заліг на дно» Голодюк, в центрі поля виникло провалля, бо бракувало Годвіна… Пішов Кононов, і все полетіло шкереберть. Хоча кажуть, що риба гниє з голови, а тому слід брати вище.
Окрема тема – стадіон. Коли на карпатівському обрії замайоріла «Арена Львів», я плювався з двох причин… По-перше, клуб, який себе поважає, не полишатиме отак рідну домівку, де промайнула вся його попередня історія. Де витає дух і гордість, де енергетика нехай і старих, проте рідних стін, окрилює на перемоги. По-друге, новий стадіон чужий не лише ментально, але й візуально. Замість приємних біло-зелених тонів тут гидотно рябить в очах від тьмяно-жовтих і синіх крісел, розкиданих вперемішку, без жодного смаку. Тепер ще й третій аргумент додався – арена ця нефартова і наче справді проклята. Як саме українське Євро. Тому маю надію, що в наступних сезонах «Карпати» ані ногою з «України».
А ще без надії сподіваюся, що в цьому клубі таки навчаться робити висновки з кадрових помилок. Навіщо звозити в команду іноземців або ж людей, яким чужі карпатівські традиції, якщо можна виховувати власні таланти? На Галичині, переконаний, ще не перевелися самородки, тільки їх віднайти потрібно, і вчасно підхопити, поки вони не збайдужіли до спорту, «перемкнувшись» на більш легкий хліб. Ще рік тому в розмові з автором цих рядків Юрій Дячук-Ставицький запевняв, що ледь не щотижня навідується на матчі чемпіонату області. То в чому проблема? Все у ваших руках, Юрію Михайловичу!
Проте, іноді закрадається крамольна думка: краще б «Карпати» таки вилетіли в першу лігу. У цьому «чистилищі», скоріш за все, вдалося б позбутися випадкових людей, якими насичений зараз основний склад, а вектор розвернувся б у бік власних кадрів, як це було в 2004-2006 роках. Та маємо продовження елітної прописки, тож варто очікувати на нові масштабні трансформації команди. Ймовірно, прийде новий тренер, нові «заробітчани», яким буде потрібен час, аби «притертися». Зачароване коло?
Ніщо не вічне, - виникає думка при згадці про ідилію імені Кононова. У нас була прекрасна епоха. На нову доведеться зачекати. Рік. А може два. А може десять. Проте, ще прийде час…