Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Івіяном Свржняком, хорватським нападником Львова.
У Прем'єр-лізі виступає чотири десятки легіонерів. І лише двоє з них – хорвати. За Шахтар грає Невен Джурасек (а ще тренує Ігор Йовічевіч), а кольори Львова захищає Івіян Свржняк. І якщо Джурасек змінив в Україні свою другу команду, то його молодший земляк переїхав у наш чемпіонат вже у розпал великої війни з Росією.
На інтерв'ю Івіян приходить разом зі своїм батьком Здравком. Для нападника Львова він і порадник, і товариш, і найближча людина. Сім'ю Свржняків не злякала війна в Україні – ще до народження сина Свржняк-старший воював у лавах хорватської армії. Коли закінчуємо свою розмову з Івіяном, його батько демонструє трохи розмиті, але дуже дорогі для нього світлини з 90-х. Там Здравко з автоматом та побратимами – втомленими і водночас усміхненими. "Батько як ніхто розуміє, що зараз переживають українці", – пояснює Івіян.
Англійська, прізвище, Мудрик
– Мабуть, найбільш приємний момент для вас за час перебування в Україні – дубль у матчі з Вересом.
– У нас була невдала серія і ці два голи виявилися дуже доречними. Прикро тільки, що наша команда все одно програла і фактично ці голи не стали нам у нагоді. Утім персонально для мене дубль Вересу є важливим, адже він додав мені впевненості.
– Один з асистів оформив Олександр Бєляєв, якого Львів орендував у Генчлерберлігі. Він є одним із тих партнерів, хто спілкується з вами англійською?
– Так, він добре її знає. На полі це теж допомагає, адже Сашко грає "десятку", а я дію поруч на позиції форварда. Він дає мені підказки англійською і я знаю, куди рухатися, у нас непогана взаємодія. До того ж Бєляєв – це гравець, який вміє роздавати гострі передачі, як от у матчі з Вересом.
– З ким ще ближче спілкуєтеся у колективі?
– Англійською володіють Оула Траоре з Буркіна-Фасо, а також бразильці Ігор Габріель та Лео Антоніо. З місцевих гравців англійську знають воротар Олександр Рибка та ще кілька хлопців. До речі, я здивувався, що українці не володіють добре англійською.
– Порозумітися ви завжди можете, адже українська та хорватська дуже схожі.
– Справді, у наших мовах багато спільних слів. Особливо футбольних термінів. Наприклад, коли тренер говорить на зібраннях, то я багато розумію. Та якщо б ви зараз почали говорити українською, то я б зрозумів 2-3 слова з усього речення. Це потребувало б певних зусиль, щоб сприйняти інформацію.
– Ваше прізвище є доволі складним для вимови. Чули щось про його походження?
– Достеменно не знаю, що воно означає (тут у розмову вмикається батько Івіяна: "Я чув, нібито дідусь мого дідуся родом десь із Карпат. Не можу запевняти, що це правда, але мої родичі казали мені про це").
– До підписання контракту зі Львовом ви двічі відвідували Україну. Спершу у 2019-му, коли грали з Шахтарем у Юнацькій лізі УЄФА. Ви навіть перетнулися на полі з Михайлом Мудриком.
– О так, ми багато готувалися якраз до Мудрика. Мій найкращий друг Тін Хрвой грав справа в обороні, тож йому довелося добряче попрацювати, щоб стримати головну зірку Шахтаря. Ще до гри на теорії наш тренер Йовічевіч приділив багато уваги саме цьому гравцю. "Це чудовий футболіст, український Неймар. Ви маєте бути уважні з ним", – казав тренер.
– У Харкові Мудрик не забив.
– На виїзді ми зіграли з Шахтарем 1:1, а у Загребі перемогли. Там Хрвой зупинив Мудрика і все завершилося добре.
– Ви вийшли з групи і потрапили на київське Динамо. Та Загреб знову переміг.
– На поле я тоді не виходив, а ми виграли у серії пенальті. Це були чудові відчуття – ми перемогли у Києві. Нещодавно я повернувся на цей стадіон із ФК Львів, коли ми грали проти Зорі, і відчув певну ностальгію.
Тривоги, Загреб, батько
– До переходу у Львів ваш закордонний досвід обмежувався невеликим періодом у Словенії. Але одна справа грати за Фужінар неподалік дому, а інша – відважитися на переїзд у країну, де триває війна.
– Про цей варіант мені розповів агент Девід, який займається моєю кар'єрою разом із батьком. Перша реакція? "О Боже, ні! Це ж Україна і там війна". Пізніше я кілька разів спілкувався з представниками клубу і вони запевнили, що у Львові загалом нормальна ситуація. Я вирішив, що переїзд буде хорошим кроком і я розвиватимуся в українській Прем'єр-лізі. Львів запросив мене на збори у Туреччину, а через кілька днів я підписав контракт.
– Ви неодноразово чули сповіщення про ракетну небезпеку. Як реагуєте на звук сирен?
– Це не найкращі відчуття, дискомфорт. Особливо посеред ночі, коли ти спиш. Вперше я почув сирену, коли перебував у магазині. Поглянув на інших покупців, усі поводилися стримано. Тож я вирішив, що все гаразд, люди звикли до тривог і я не панікував. Принаймні, зараз я почуваюся у безпеці.
– За новинами стежите?
– Періодично читаю хорватські портали. Бачу, що бойові дії відбуваються в основному на сході країни. Звичайно, моторошно було, коли нещодавно ракети влучили у населений пункт неподалік Львова.
– Якщо порівнювати Львів та Загреб, що насамперед ви відзначите?
– Вони доволі схожі, це міста з давньою історією. Мені подобається проводити тут вільний час, гуляти вулицями. Якщо чесно, то Львів трохи гарніший за Загреб. А взагалі у Львові кожен працівник клубу, кожен мій партнер – усі ставляться до мене дуже добре. Українці схожі на хорватів, мені легко комунікувати через спорідненість менталітетів. А ще я розумію страждання українців через війну, адже моя країна переживала щось подібне 30 років тому. Мій батько брав участь у хорватській війні, багато розповідав про неї. На жаль, то були не дуже добрі історії.
– Ви народилися у Копривниці. Війна не особливо зачепила ваше місто?
– Ні, але мій батько був на передовій, на першій лінії. Це жахливий досвід і я сподіваюся, що у вас все закінчиться якнайшвидше. І мир знову запанує в Україні.
– Ваш тато грав у футбол?
– Займався у школі Марібора і діяв на позиції воротаря. Але, очевидно, він не був особливо сильним футболістом (Усміхається). Пізніше батько працював дев'ять років директором невеличкого клубу Старіград, де розпочинав я. Тато привів мене на тренування у шість років, та я не можу сказати, що мені все одразу сподобалося. З часом я загорівся футболом і у 10 років перейшов у Славен Белупо. А через шість років мене купило загребське Динамо. На той момент я вже пройшов усі можливі хорватські збірні: U-15, U-16, U-17.
– Славен Белупо представляє Копривницю. Також це місто відоме завдяки смаковій добавці "Vegeta".
– Так, "Vegeta", яку виготовляють на заводі "Podravka" (Усміхається). На цій фабриці працює ледь не усе місто. Мої батьки – не виняток. Тато з мамою працювали там п'ять років. Зараз підприємство має багато представництв по всьому світу, а персонал компанії налічує 2500 осіб.
Гвардіол, Йовічевіч, гімн України
– Загребське Динамо збирає талантів з усієї країни. Конкуренція там шалена?
– Це найкраща команда Хорватії. Кожен маленький хлопчик у країні хоче потрапити у Динамо. Я добре проявив себе у Славен Белупо, тож отримав запрошення із Загреба. У Динамо я провів чотири роки, грав на позиції форварда і доволі непогано забивав. Єдина проблема – шлях молодого гравця у першу команду дуже важкий. Лише одиниці пробиваються нагору. Тому багато футболістів ухвалюють рішення піти в оренду.
– Продуктом динамівської академії є Йошко Гвардіол, який не тільки подолав цей важкий шлях, а й заявив про себе на увесь світ. Пригадуєте свої враження, коли побачили його вперше?
– Ми зустрілися на зборах у команді U-19. Йошко прийшов із U-17, був молодшим за нас на два роки. Проте він настільки потужно виглядав, у тому числі, в фізичному плані, що залишалося лише сказати "Вау". Вже тоді можна було передбачити, що цей хлопець зробить видатну кар'єру. І я можу сказати, що нині Йошко – найкращий центральний захисник світу.
– Що вас найбільше дивувало?
– В одній грі на рівні чемпіонату U-19 він підхопив м'яч біля власних воріт, пройшов усе поле, обіграв кількох суперників і забив гол. Це шаленство! Гвардіол та Йосіп Шутало грали зі мною в Юнацькій лізі УЄФА у складі Динамо, а в грудні виступали за збірну Хорватії на чемпіонаті світу. У матчі за третє місце проти Марокко Гвардіол та Шутало взагалі вийшли разом у старті в ролі двох центральних захисників. Я дуже радий за них.
– Гвардіол у побуті. Який він?
– Чудовий хлопець. Ти можеш говорити з ним про все, що хочеш. Йошко – дуже позитивна та відкрита людина. Не знаю, яке правильне слово підібрати, щоб описати характер Гвардіола, але його мислення особливе. Саме тому він вийшов на цей рівень. Йошко не замислюється над помилками, не картає себе. Просто добре грає і йде далі.
– Коли востаннє розмовляли з ним?
– Я написав йому, коли Хорватія програла у півфіналі чемпіонату світу Аргентині. Написав, що не варто засмучуватися, адже він – топ-захисник і все ще попереду. Зокрема, гра за третє місце. Йошко відписав, подякував.
– Для хорватів підтримка національної команди – ритуал. Що для вас означає матч збірної?
– Все (Усміхається). Під час чемпіонату світу я виступав у Словенії і постійно шукав кілька вільних годин, щоб дізнатися щось про збірну. Не кажучи вже про перегляд матчів. Ми одягали футболки, співали, вболівали разом. Коли наша збірна проводить свій матч, уся Хорватія відчуває неймовірну єдність. Ми усі, ніби одна сім'я.
– У юнацьких збірних Хорватії ви грали із 17-м номером на спині. Це данина Маріо Манджукічу?
– Я обожнював дивитися на його гру. Коли я мав нагоду обирати номер, то завжди зупинявся на 17. Проте найбільше мені подобається 8, під якою я граю за Львів. Я є фанатом Челсі і завжди отримував насолоду від гри Френка Лемпарда.
– О, то про Мудрика можна говорити ще й у цьому контексті.
– Я стежу за ним дуже уважно. І не сумніваюся, що у майбутньому Мудрик ще себе проявить. Прийде новий тренер, надасть йому впевненості і у нього все вийде. А нинішній Челсі можу порівняти зі Львовом: багато нових гравців, хороша перспектива, але нам потрібен час, тому не все вдається.
– Новий тренер для Мудрика – це щось на кшталт Йовічевіча для вас?
– Він був першим, хто дав мені дебютні хвилини на професійному рівні. Ігор Йовічевіч – чудова людина і прекрасний тренер. Разом з ним молодіжка Динамо пробилася до чвертьфіналу Юнацької ліги УЄФА. Йовічевіч є тренером, який має стійкий зв'язок з командою, багато спілкується з підопічними. Він знає, як ти почуваєшся, про що переживаєш, знає твою думку про суперника. Він ретельно готується до кожного опонента. Я щасливий, що він досягнув таких хороших результатів з Шахтарем.
– У квітні ви двічі зустрічалися з "гірниками". Вдалося поспілкуватися?
– Ми перекинулися кількома словами. На жаль, часу було небагато. Тренер сказав, що нам варто перетнутися у місті, випити кави. Ми все ще не знайшли нагоди. Але обов'язково це зробимо найближчим часом.
– Ваш досвід тренування з основою загребського Динамо – це робота із зірками Адемі та Оршічем?
– Саме тоді Оршіча не було – він якраз захворів на коронавірус. А от Ар'ян Адемі, ох… Я потрапив на лаву запасних на матч Ліги Європи проти Вольфсбергера. І перед поєдинком Адемі виголошував промову у роздягальні. Це було щось неймовірне. Хотілося померти за нього на полі. Адемі – лідер! Це чудовий досвід для нас, молодих хлопців.
– Ваш перший сезон в Україні добігає кінця. Обійдемося без підсумків, але спробуємо вдатися у філософію. Якщо не вести мову про матеріальні речі – що найбільш пам’ятне заберете із собою з України у Хорватію?
– У футбольному плані – це фізичні навички. В Україні я пройшов хорошу школу. А в ментальному – я не забуду ті емоції, які відчуваю перед матчами, коли лунає гімн України, коли ми огортаємо себе синьо-жовтими прапорами. Потім на полі з’являється військовий, здійснює перший символічний удар… Це дуже потужні спогади, які я збережу у серці. І вони є важливими також для мого батька, який пишається мною. Для людини, яка пройшла війну, це теж особливий зв'язок між нашою боротьбою та боротьбою українців.
– Це дозволяє вам краще зрозуміти нашу війну?
– Хоч я особисто не застав той страшний час у Хорватії, але розповіді батька багато значать для мене. Тому я сповна розумію ваші відчуття та співчуваю українському народові. Я – емоційний хлопець. І церемонія з прапорами та гімном завжди викликає певну чутливість та особливі відчуття у моїй душі.