Про таких людей, як Ярослав Оленич, з повним правом можна сказати: ходяча спортивна енциклопедія. Особливо, якщо йдеться про ігрові види спорту.
13-й рік Ярослав Григорович живе і працює в Іспанії, а нещодавно приїздив до Львова. Зайшла мова про футбол. Я не вважаю себе великим знавцем його історії. Але з юнацьких років пам’ять тримає прізвища легендарних у далекому минулому футболістів Боброва, Семичастного, Хоміча, Нетто... Коли згадав про них, Ярослав Григорович, якому 60-ти ще немає, докладно розповів про спортивну кар’єру кожного з цих футболістів. Пам’ять у нього феноменальна. Ярослав Григорович згадав такий епізод. Кілька років тому він будував в Іспанії дороги. У бригаді був один англієць, футбольний уболівальник. Ярослав Григорович побився з ним об заклад, що назве усіх футболістів складу збірної Англії, яка 1966 року стала чемпіоном світу, обігравши з рахунком 4:2 збірну ФРН.
І назвав – на відміну від англійського уболівальника. Повторив і журналісту. Той звірив з Інтернетом – все правильно!
В Іспанії Ярослав Григорович ділить свої симпатії поміж Роналду і Мессі. Але на Роналду нарікає. Далеко не на кожному матчі викладається, інколи просто пішки ходить по полю, а гроші отримує чималі... Попросив нашого краянина поділитися своїми спостереженнями і думками щодо розквіту іспанського футболу.
- Зараз у європейському і світовому клубному футболі незаперечними лідерами є “Реал” і “Барселона”, – розпочав свою розповідь Ярослав Григорович. – Час від часу виблискують на футбольному небосхилі такі команди як “Атлетико”, “Валенсія”, “Севілья”... Чемпіонами та призерами світових і європейських чемпіонатів в останні 15 років стають юнацька і молодіжна збірні Іспанії.
- Постає питання про легіонерів і власне іспанських футболістів...
- Найбільше легіонерів з латиноамериканських країн. Це зрозуміло. Немає мовного бар’єру, вихідцям із цих країн легше отримати іспанське громадянство. Футболісти з Євросоюзу легіонерами не вважаються. Зараз на полі у складі кожної команди може бути не більше трьох легіонерів. Клуби все більше і більше орієнтуються на своїх вихованців. Скажімо, “Атлетик” із Більбао має у своєму складі лише футболістів-басків. Іспанських футболістів охоче купують чи беруть в оренду клубні команди різних країн, насамперед Англії та Німеччини.
- Очевидно, не лише розумною трансферною політикою можна пояснити успіх іспанського футболу...
- Футбол для Іспанії – це свого роду національна ідея. Скрізь безліч великих і маленьких футбольних полів. Любов до цієї гри прищеплюють дітям з дитячого садочка і початкової школи. Діє багато спортивних шкіл. Вони були безоплатними. Але останні кілька років навчання там коштує 30-40 євро на місяць. Це порівняно невелика ціна. Скажімо, футболка з прізвищем футболіста “Реала” коштує від 50 до 80 євро... Окрім загальнодоступних футбольних шкіл, є власні школи провідних клубів. У багатьох населених пунктах – фан-клуби кращих команд. Відомі футболісти охоче зустрічаються зі своїми уболівальниками, клуби виділяють певну кількість квитків із відчутною знижкою для своїх фанів. Найвідоміші клуби мають музеї своїх команд.
- Чи багато іспанців відвідують стадіони чи надають перевагу телебаченню?
- Багато. І це попри фінансову кризу. Квитки недешеві. За найгірше місце треба викласти не менше 30 євро. Маю на увазі не провідні клуби. У квітні відбудеться матч “Реал” – “Барселона”. Вже давно продають квитки. Найдешевший – 250 євро! Майже усі телевізійні трансляції футбольних матчів йдуть платними телеканалами. Безоплатна трансляція лише для матчів за участі збірної Іспанії...
- Доводилося чути, що між командами “Реал” і “Барселона” і поміж уболівальниками якщо не війна і ворожнеча, то відверте протистояння...
- Так воно і є. Вся країна спостерігає і обговорює дуель лідерів цих футбольних грандів – Роналду і Мессі. Між уболівальниками спалахують запальні дискусії. І справа не лише у чисто спортивних уподобаннях. До них доєднуються і політичні моменти. Всім відомі сепаратистські настрої у Каталонії, столицею якої є Барселона. Це можна порівняти зі стосунками команд і уболівальників, скажімо, “Динамо” і “Шахтаря”.
- Це відчувається і в спортивній пресі?
- Певною мірою – так. “Реал” і “Барса” випускають по дві спортивні газети, кожна – по 48 сторінок. Дві третини площі віддані футболу. Намагаються бути об’єктивними і щодо суперників, але симпатії до своїх явно відчуваються... До аналізу ігор залучаються ветерани футболу – гравці, тренери, рядові уболівальники. “Обсмоктують” кожен гол, кожне порушення, суддівські помилки. Спортивні газети пильно стежать за грою іспанських футболістів і тренерською роботою іспанців у різних країнах світу, зокрема і у львівських “Карпатах”.
- А як поводяться уболівальники на стадіонах?
- На стадіон йдуть, як на свято. Сім’ями, з дітьми. Для іспанських вболівальників не властива агресія. Поліція пильно стежить за фанатами з інших країн, зокрема з Англії, які можуть неадекватно поводитися під час матчів.
- Що можете сказати про атмосферу, мікроклімат, що панує у самих футбольних клубах?
- Там футбольні клуби є, по суті, акціонерними товариствами, у яких далеко не все залежить від однієї, навіть найвпливовішої особи – на відміну від українських клубів. Тренерський корпус в Іспанії стабільний. Але коли над командою виникає загроза “вильоту”, тренерів змінюють. Вони нерідко ходять по колу і через кілька років знову очолюють ту команду, з якої їх “пішли”... Газети багато пишуть про особисте життя футболістів, про їхні статки. Окрім Роналду і Мессі, посилений інтерес до Іньєсти, Рамоса, Касільяса, Алонсо... Знаю, що оплата футболістів “Реала” від 3 до 9 мільйонів євро на рік. В іспанських клубах суворо дотримуються спортивної дисципліни. Десь прочитав, що у “Реалі” з гравця, який запізнився на тренування на одну хвилину, стягують штраф тисячу євро. Усі штрафи залишаються у колективі і витрачаються на пропаганду футболу і своєї команди. Напевне, не все гладко у стосунках тренерів і футболістів, між самими футболістами. Але там вкрай рідко “виносять сміття з хати”... У найближчі десять років над футболом у цій країні буде безхмарне небо...