"Я повернувся із Європи п’ять років назад. Я не був у аргентинському футболі 14 років, і спочатку мені було важко розуміти його. Зараз я розумію більше.
Я впевнений в тому, що Рікельме був би визначальним гравцем в будь-якій команді, у якій грав би. А спостерігати його гру — дивовижно. Вся справа у його рішеннях на полі. Він запрошує грати товаришів по команді. Кожним пасом, не говорячи нічого, він бере їх грати в те, що він хоче. Знаходячись в Аргентині, я навчився розуміти Рікельме, я почав бачити це. І зараз я це вже бачу. В світовому футболі немає гравців його вмінь".
Дієго Сімеоне не перебільшує. Хуан Роман Рікельме справді унікально багатий футболіст. Ні, не в грошах тут справа. Якраз за грошима він не женеться. Роман нещодавно травмував коліно у матчі проти "Рівера" і вчергове честолюбно відмовився від своєї зарплатні в "Бока Хуніорс" на той період, поки лікуватиме травму. Багатий Рікельме своїм талантом.
Насамперед, він гравець пасу. Коротка, середня чи довга передача — не має особливого значення, партнер отримає м’яч саме так, як йому зручно. Неперевершений майстер каньї (так в Аргентині називають прокидання м’яча між ногами суперника), Рікельме легко обіграє будь-кого один в один, хоча використовує це вміння не так часто. Штрафні та удари здалеку — ще один магічний елемент гри Романа. Скільки голів він забив, шедеврально пробивши з-за меж штрафного майданчика! Особливо зачаровує те, як Рікельме працює корпусом. У нього немає цілого набору біцепсів-трицепсів, як у Кріштіану Роналду, чи вродженої могутньої тілобудови як у Мессі, але спробуй-но відбери м’яч. Чудово розвинений периферійний зір та грамотна робота корпусу дозволяють надійно заховати м’яч від бажаючих його поцупити. Підкат у виконанні Рікельме — це щось екзотичне і рідкісне, в оборонних діях його роль суто формальна. Та це в жодному разі не применшує його величі. Маестро повинен грати, а не переносити рояль.
Коли втомлююсь від надто прозаїчного сучасного футболу, то передивляюсь старі матчі, які залишили яскраві пам’ятні враження. Особливо затерті до дірок поєдинки збірної Аргентини на чемпіонаті світу в Німеччині 2006 року. Та збірна (в Аргентині часто називають ту команду Пекермана найкращою у всій багаторічній історії аргентинського футболу) не виграла титулу, і навіть не потрапила до четвірки найкращих, програвши німцям у чвертьфіналі. Хоча навряд чи хтось грав тоді у футбол красивіше, ніж Аргентина. Мабуть цей своєрідний трагізм і змушує передивлятись матчі albicelestes під час німецького мундіалю ще і ще.
Рікельме був визначальним гравцем тої збірної, але він не був "Примадонною". Він був не один, а один з. Особливо пам’ятним є погром Сербії та Чорногорії із рахунком 6:0. Символом чарівної командної гри тої Аргентини був гол забитий Естебаном Камбіассо, після комбінації у десять пасів, розіграної сімома (!!) футболістами (після матчу Ернан Креспо першим поспішив у роздягальню, бо дуже хотів подивитись цей гол на відео). А "стінка" Рікельме і Соріна стала одним із найбільш витончених ігрових моментів того мундіалю.
На превеликий жаль, чемпіонат світу в Німеччині був єдиним, у якому брав участь Рікельме. Український футбольний коментатор Дмитро Джулай цілком резонно у таких випадках говорить, що це більше втрата для чемпіонату, аніж втрата для гравця. І це справді так. Адже не Грондона із Марадоною позбавили Рікельме можливості зіграти у Південній Африці. Футболіст сам відмовився грати в збірній під керівництвом Дієго. І, як зізнається зараз сам Роман, аніскільки про це не шкодує.
Хочеться вірити, що у збірній футболіст ще не сказав свого останнього слова. Новий головний тренер albicelestes Серхіо Батіста заявив, що двері у збірну для Романа відкриті. Повернення гравця до команди безумовно буде величезною подією в Аргентині. Лише б тільки швидше нарешті Рікельме отримав зарплатню у клубі..