Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Юрієм Бушманом, вихованцем київського Динамо, півзахисником казахського Кизил-Жара.
У чемпіонаті Казахстану виступає десяток українських легіонерів. Найкращий показник у минулому сезоні видав сенсаційний Кизил-Жар з Максимом Драченком та Юрієм Бушманом у складі. Якщо перший у Казахстані став давно своїм, то для Бушмана це був новий досвід. Екс-гравець Кауно Жальгіріса та один з найкращих асистентів чемпіонату Литви продовжив свою справу у Кизил-Жарі: 4 гольові передачі та 2 голи.
Про неспокійний Казахстан, драматичний вихід у єврокубки, важкі перельоти та роботу з Фабріціо Раванеллі Юрій Бушман розповів у інтерв'ю Футбол 24.
"Черпаю інформацію з двох джерел"
– Юрію, для вас події у Казахстані стали несподіванкою?
– Так, ця ситуація здивувала мене. Прикро, що таке відбувається. Спілкуюся з хлопцями, які зараз перебувають у Казахстані. Вони кажуть, що обстановка не дуже хороша, напружена і навіть на вулицю страшнувато виходити. Фактично я черпаю інформацію з двох джерел: з інтернету, як і усі, а також від хлопців, які зараз там. Мені повідомляли, що загалом у більшості міст вже все спокійно. Тільки в Алмати тривають сутички.
– Останній матч за Кизил-Жар ви провели 30 жовтня. Після цього повернулися в Україну?
– Понад два місяці я вже перебуваю у Києві. Ми успішно завершили сезон, перемогли в останньому матчі, здобули путівку у єврокубки і роз'їхалися по домах.
– Вже незабаром у вас заплановані збори в Туреччині. Вирішили, що робитимете далі?
– Перший спаринг має відбутися 13 січня. У Казахстан летіти не збираюся. Одразу планую вирушити в Туреччину. Зрештою, навіть до усіх буремних подій ми домовлялися, що я прибуду в розташування клубу вже безпосередньо на збори. Перебуваю на зв'язку з керівництвом – усі домовленості у силі.
– Нещодавно Кизил-Жар покинув Максим Драченко, який виступав у цій команді протягом трьох з половиною років. У новому сезоні залишатиметеся єдиним українцем у команді?
– На зборах зустрінуся з президентом клубу, все обговоримо. Проте я налаштований новий сезон провести у Кизил-Жарі. Щодо того, чи буду я єдиним українцем, складно сказати. Трансферне вікно відкрите – сподіваюся, що хтось з українців складе мені компанію, щоб не було нудно (Усміхається).
– Казахстан – друга для вас іноземна країна після Литви. Контраст дуже відчутний?
– Враження виключно позитивні. Розумієте, у нас, футболістів, своє коло спілкування. Воно вузьке. У нас свої внутрішні теми для розмов: спорт, футбол, команда… Тому мені важко робити висновки про те, як живуть місцеві мешканці. Можу тільки запевнити, що казахи дуже добре до нас ставилися. Вони люблять футбол, пристрасно вболівають. Особливо активно вболівають в Актобе, там на кожен матч збирається по 5-7 тисяч вболівальників.
"Вперше у кар'єрі зіткнувся з такими тривалими виїздами"
– Ваш Кизил-Жар базується у Петропавловську. З яким українським містом можете порівняти його?
– Напевно, Петропавловськ візуально схожий на наш Кременчук. Там величезна кількість російськомовного населення. Мабуть, у відсотковому співвідношенні 70 на 30 – казахську мову використовують набагато менше. Тому я не відчував особливої казахської екзотики. Петропавловськ – невеличкий, компактний.
– Музеї, цікаві будівлі та туристичні локації – це не зовсім про Петропавловськ?
– Місто затишне, але мені було цікаво подивитися на більш контрастні міста. Якщо у нас температура +3°С, то в Кизилорді +34°С і верблюди гуляють по пустелі. У Петропавловську подобається центральна вулиця. Вона довжелезна – читав у Google, що це одна з найдовших пішохідних вулиць у світі. А саме місто можна об'їхати за 15 хвилин. Я жив на базі, був забезпечений усіма необхідними умовами. Якщо виходив у місто, то тільки точково: магазин, кафе…
– Петропавловськ розташований на півночі Казахстану поруч з Росією. Мабуть, одна з найбільших проблем у цьому контексті – добирання на матчі?
– О так, це цікавий момент. Напевно, вперше у кар'єрі зіткнувся з такими тривалими виїздами. Бувало, що на 3-4 дні вирушали в дорогу. Маршрут традиційно пролягав через столицю. До Нур-Султану зазвичай добиралися потягом або автобусом – це вже 6 годин. Зауважу, що потяги там дуже комфортні. Подивився кілька фільмів і ти вже в Нур-Султані. Прибували туди ввечері, а з самого ранку сідали на літак у пункт призначення. Максимальна тривалість польоту – 2 години 20 хвилин.
– Після тривалої дороги футболісти потребують адаптації?
– Ми завжди мали передігрове тренування і проводили у місті свого майбутнього суперника увесь день. Могли ще й після матчу залишитися на ночівлю. А потім у зворотному порядку – виліт у Нур-Султан, а тоді потяг чи автобус у Петропавловськ. Якщо чесно, то звикаєш з часом, втягуєшся.
– У Казахстані майже всі команди грають на штучних полях. До цього звикнути реально?
– Це головна проблема місцевого футболу – всі про це знають, ніхто не заперечує. Але треба з цим щось робити. Якість цих штучних полів – жахлива. Виходив на деякі стадіони і не міг зрозуміти, куди потрапив. Не уявляю, як зірки на кшталт Вагнера Лава, Тимощука чи Аршавіна грали на цих газонах.
– Штучне поле – це додатковий травматизм?
– Це дуже б'є по здоров'ю: і коліна, і гомілки… Постійно тренуєшся і граєш – це великий дискомфорт. Фактично трав'яні газони мають лише Ордабаси, Кайрат і частково Акжайик.
"Коли нам забили другий гол, у мене голова відключилася"
– У минулому сезоні в Кизил-Жарі підібрався цікавий інтернаціональний склад: португалець Фонсека, івуарієць Мусса Коне, який грав за Аталанту, аргентинець Подіо, балканці, ви з Драченком.
– Ми дали прекрасний результат – вийшли у єврокубки вперше за останні 20 років і вперше в історії обіграли Астану. На старті сезону у Кизил-Жарі ще був бразилець Даніло, який поїхав у Таїланд. Насправді колектив сформувався справді чудовий. Відзначу чорногорця Дарко Зоріча, який класно діяв у нападі. Коне, Подіо і Драченко тримали центр. Якщо ці футболісти залишаться у новому сезоні, то наша команда може зіграти ще краще.
– У травні вам виповниться 32, ви бачили у футболі різне, проте останній матч сезону проти Ордабаси, мабуть, виявився найдраматичнішим у кар'єрі. У битві з конкурентом за четверте місце ви вигравали 2:0, та на останніх хвилинах розгубили перевагу. І все ж у компенсований час своїм асистом ви принесли Кизил-Жару перемогу і підсумкову четверту позицію.
– Ви от зараз нагадали все це і у мене мурашки по тілу пробігли. Від одних тільки спогадів. Це реально найбільш яскраві та потужні мої емоції у футболі. Про них можна багато і говорити, і знову переживати. Просто море адреналіну! Ми відчули нереальні контрасти – вигравали 2:0, чекали на фінальний свисток з розумінням, що все, завдання виконане. А потім тебе холодним душем поливають. Ти розумієш, що у тебе вже нема ні перемоги, ні сил, ні емоцій. Ти спустошений. Коли нам забили другий гол на 89-й хвилині, у мене голова відключилася. Думав, що це якийсь сон і не може такого бути.
– Про що думали перед вирішальною подачею від кутового?
– Концентрувався на головному завданні – доставити м'яч у штрафний майданчик. Намагався якісно подати. Не мало значення на ближню штангу, у середину… Головне, щоб не низько і захисник не вибив. Або не подати "зависуху", інакше воротар руками відбив би. Підійшов і машинально навісив. Кінець матчу, сил не залишилося.
– Вдалося подати на ближню.
– Автор гола Пауло Подіо потім ділився своїми думками. Мовляв, кінець гри, тому він розумів, що я не зможу виконати сильну подачу. Пауло відчув, що треба бігти на передню штангу. Це більше його заслуга. Подіо ніколи особливо головою не грав, а тут потилицею переправив м'яч у сітку.
– Попри четверту сходинку, ви тоді ще не гарантували собі єврокубки. Все залежало від результату фіналу Кубка Казахстану, де треба було вболівати за Кайрат проти карагандинського Шахтаря. Дивилися той матч з надією?
– У серії пенальті Кайрат переміг з рахунком 9:8. Переживань і драматизму було вдосталь. Не знаю, як для інших хлопців, та мені ця гра і результат не подарували таких емоцій. Звичайно, це було важливо. Однак ми хотіли зробити усе залежне від нас. А перемога Кайрата – додаткова радість. Привітали з хлопцями одне одного і тепер чекаємо на старт в Лізі конференцій.
"На тренуваннях у Раванеллі головне було вижити"
– Ви є корінним киянином, займалися у школі Динамо. У певний момент зрозуміли, що важко буде пробитися в основу рідного клубу?
– Моєю улюбленою іграшкою з дитинства був м'яч. Мама переконувала записатися на танці, проте я був невблаганний. Грав у футбол на вулиці, потім у школі Динамо. Я зростав у Дарницькому районі столиці, записався у шість з половиною років у групу до семирічних дітей. У структурі Динамо я перебував до 14 років. З дитинства знаю Андрія Богданова, Кирила Петрова, Дмитра Коркішка, перетинався з Денисом Гармашем та Сергієм Рибалкою.
– Напевно, головна ваша команда у кар'єрі – київський Арсенал. Ви застали період роботи у Києві Фабріціо Раванеллі. Ваш екс-партнер Олександр Єрмаченко залишився не у захваті від роботи з італійцем: "Фабріціо не перемкнувся на тренерську діяльність. Думав, що з легкістю впорається, та на ділі виявилося зовсім не так".
– Мені Раванеллі запам'ятався шаленими навантаженнями. Тренування проводив такі, що головним завданням було вижити. Одне заняття тривало три години! Там було все: біг, м'яч, тренажерний зал. Раванеллі витискав максимум. Не знаю, де він взяв цю методику.
– При Фабріціо ви стали капітаном.
– З першого тренування у нього сформувалося хороше ставлення до мене. Він довіряв мені, вірив, спілкувався багато. Раванеллі – надзвичайно емоційний. Мені здається, що він повноцінно не адаптувався в Україні. Для нього деякі речі були дуже незвичними.
– Які саме?
– Та навіть те, що для Фабріціо 30 м'ячів на тренуванні було замало. Він ледве не 100 м'ячів замовляв. А ще у нас існував мовний бар'єр. Плюс – потрапив Раванеллі до нас у скрутний період, коли в клубі творилося казна-що. То президент Піріч, то Москаленко, а ще затримки по зарплатах. Раванеллі не був готовим до цього.
– Коли він ухвалив рішення покинути Арсенал, від імені команди виступили ви і переконували його не подавати у відставку.
– Ми зібралися разом, попросили не робити поспішних вчинків. Переконували, що варто попрацювати, нам був потрібен час. Все почало налагоджуватися. Утім тренер вже ухвалив рішення, яке не захотів міняти.
– Ви попрацвали в Арсеналі з В'ячеславом Грозним. Ще один дуже емоційний тренер?
– Навіть не хочу згадувати той період. При Грозному я майже не грав, у нього свої погляди на футбол.
– Якщо все складеться успішно, то, як мінімум, сезон ще один ви проведете у Кизил-Жарі. У майбутньому задумуєтеся про те, щоб повернутися в Україну наприкінці кар'єри?
– Мені просто хочеться грати у футбол. Я прекрасно почуваюся у всіх аспектах. Прагну насолоджуватися грою. Звичайно, приємніше це робити, коли на трибуни стадіону можуть прийти рідні та близькі, коли ти граєш у рідній країні. Однак спершу хочу спробувати себе у єврокубках. А якщо колись будуть запрошення з УПЛ, то я не відмовлюся від них.