Інтерв’ю "Футбол 24" з дівчиною гравця Шахтаря Дмитра Топалова. Ірина Селезньова, модель, красуня і просто розумниця, не з чуток знає про все, що несе з собою "рускій мір" і його проповідники.
Після повномасштабного вторгнення російських злочинців українка втратила на території окупованого Маріуполя практично усе, зокрема багатьох знайомих, яких уже не повернути. Тож Ірина вийшла сказати все, що думає про прокремлівську агентуру УПЦ МЦ, яка неприховано працює проти Україні в самому серці столиці. Відео з емоційним коментарем дівчини Топалова розірвало мережу, знайшовши відгук у серцях гравців Шахтаря та інших зірок футболу. Ведучий ютуб-каналу "Футбол 24" Юрій Гаврищак розпитав про всі подробиці у самої героїні, котра змінює шаблони уявлень про жінок футболістів, яким бракує активної громадянської позиції.
"Біля Лаври не вистачає проукраїнських людей, бо звозять проплачених"
– Як ти там опинилася і наскільки часто ти пікетуєш УПЦ МП біля Лаври?
– Я опинилася там на третій день початку пікету. Тому що в тіктоці це почало форситися дуже сильно, а я завжди не підтримувала РПЦ/УПЦ МП. І тому ми з подругою просто вирішили, побачили, що людей мало з нашого боку і що треба це якось підтримувати, якось закликати людей. Поїхали, і ось вже четвертий день ми там стоїмо і плануємо бути там до кінця.
– І які на цей момент успіхи цієї активної діяльності проти прихожан агентурської мережі, а також проти попів російської православної церкви?
– Ви знаєте, там вже зібралося досить непогане ком'юніті. Всі люди – дуже свідомі. Це переважно молодь, але є і дорослі люди. Але позаяк ми додалися до різних груп, бачимо, що нас, на жаль, меншість. Ми розуміємо, що там це професійні провокатори, проплачені люди, яких привозять автобусами. Тобто ми всі докази цього збираємо – автобуси, їхні їдальні, плакати. Навіть про це говорять. Знаєте, всі виходимо з папірцями, де ручкою написано чи маркером. А вони виходять з таким, де все так гарно роздруковано.
Як нам здається, в це вкладаються гроші. І тому ми зараз активно намагаємося це в тіктоці форсити, щоб люди більше і більше приходили. І ми сподіваємося на вихідні, щоб прийшли більше людей і взяли приклад з Хмельницького, можливо. Бо зараз, чесно кажучи, не вистачає людей. На жаль. Їх більшість.
Побиття військового священниками УПЦ МП у Хмельницькому: усе, що відомо про кричущий інцидент
"Скільки було дзвінків – у Маріуполі вбили тих, вбили тих"
– Під час свого емоційного коментаря 5 каналу ти сказала, що проживала в Маріуполі і в тебе там досить багато друзів, знайомих загинули.
– Так, на жаль. Я висловилась трошки неправильно. Можливо, мене люди неправильно зрозуміли. Я сама з міста Києва, але я довгий час, 4 роки проживала в Маріуполі. Сім'я мого хлопця звідти. Дуже багато в мене друзів там. У принципі в мене таке було оточення – Донецька область. Що я можу сказати. Так, ми виїхали, дуже багато історій, дуже багато всього. Стільки було дзвінків: "А ти знаєш – а вбили тих, а вбили тих". Нас це, слава Богу, торкнулося тільки в матеріальному плані. Квартири, машини, психологічний стан, але всі живі-здорові, але це з мого дуже близького оточення. А так...
– Скажи, будь ласка, Ірино, серед з твого оточення в Маріуполі чи були люди, які підтримували російську федерацію?
– З мого близького оточення ні. Тому що я ж кажу, в мене така дуже радикальна політична позиція. Я таких людей або не підпускаю до себе, або я з ними працюю. Кожен раз їм щось розповідаю, доношу, залучаю. Дуже багато людей, ви розумієте, просто неосвічені. Тобто вони не цікавляться історією, політикою. Вони десь щось почули і все. Їм зручно, бо це легко там сприйняти, і вони це озвучують.
І з цими людьми не можна сваритися, як я зрозуміла зі свого досвіду. Їх треба цікаво якось залучати, вчити, потрошку розповідати, щоб їм ставало це цікаво, і вони міняються. У мене були люди, які справді змінили свою думку. Я цим дуже пишаюся, що в мене вийшло когось на правильний шлях направити. А з близького оточення, звісно, ні – людей за Росію в мене немає.
"Хлопець трохи переживає, бо посипалися прокльони"
– Скажи, будь ласка, після твого емоційного спіча біля Києво-Печерської Лаври батьки казали тобі, як ти так можеш матюкатися, вживати обсценну лексику публічно?
– Ні, знаєте, я думаю, що мої батьки, будучи там і дивлячись на те, що там відбувається, вони так само висловилися. Але були сусіди, так, бабусі. Вони: "А як же ж ти так, аяяяй". Але це, до речі, дуже популярний аргумент серед вірян РПЦ. Ось мати, бог тебе покарає. Ну, це вибачте за емоції, якщо я когось образила цим, але дуже складно втриматися, слухаючи це все.
– Зрозуміло, Ірино. Це відео розлетілося, воно стало віральним. І тебе в заголовках описували на спортивних або футбольних ресурсах як дівчину гравця Шахтаря Дмитра Топалова. Як Дмитро відреагував на оцей коментар, на цю емоційність, яка мені абсолютно не надмірна і цілком виправдана? І чи зверталися з прес-служби Шахтаря, до прикладу?
– Він мене підтримав. Для нього це зовсім не емоційний спіч, тому що кожна в нас вдома розмова про політику так починається і закінчується. Єдине, що він трошки переживає, що люди – там вже прокльони, оце все. З прес-служби ні, не зв'язувалися. Я не знаю, чесно кажучи, чи взагалі вони бачили. Тому поставився досить позитивно, а гравці з його команди теж там навіть репостили. Вони, мені здається, може, ще позитивніше поставилися до цього.
Відомі українські футболісти підтримпли посил Ірини
– А хто, до речі, з гравців Шахтаря репостив це відео?
– Це репостив Артем Бондаренко, дуже хороший його друг. Я бачила з футболістів ще Артем Федецький. Ми займаємо схожу позицію. Багато хто просто відповідав через емодзі – оплески чи там клас, браво.
– До речі, про Артема Бондаренка. Він коли репостив твою позицію і запощене відео, написав: "Ірку краще не злити". Чому такий коментар, ти запальна?
– Так (Сміється). Я ж про це й кажу. Завжди, якщо ми десь сидимо в ресторані чи десь зустрічаємося, вони знають – мене краще не чіпати. Бо це починається розкидання речей. Чесно, я не можу спокійно. Я б дуже хотіла спокійно і виважено розповідати про це, сперечатися, але в мене не виходить. І тому це завжди, хтось щось скаже за політику – це починається двогодинна розмова і я там у головних ролях. Можливо, зараз я почну стримувати свої емоції, і це в мене все-таки поштовх був, що треба більш спокійно...
"Найбільше тригерить "какая разніца-какая разніца". Якщо не доходить, можу вибухнути"
– Та не варто. Коли це щиро і відкрито, думаю, що не варто стримуватися. Це моя особиста думка. Скажи, будь ласка, від чого тебе найбільше тригерить на емоційність і провокує на розкидування сумок?
– Для мене основний тригер – це "какая разніца", мова, "какая разніца-какая разніца". І в принципі, все тригер, де я чую щось, що не пов'язане з моїм усвідомленням національної ідентичності. Тому що я усвідомлюю, що зараз у нас, окрім того, що йде війна з Росією, так в нас ще іде війна, щоб наша національна ідентичність українців вижила. І тому, якщо я чую хоч щось, що в мої принципи усвідомлення цієї ідентичності не входить, все. Починається. Ну, спочатку, звісно, я намагаюся пояснити якісь факти з історії... Якщо і це не доходить, то вже я можу вибухнути.
І, скоріш за все, якщо людина зі мною не погоджується, я не буду спілкуватися з нею. Мені дуже сильно хочеться урізати таке коло спілкування до людей, які мають мою позицію. І дуже б, звісно, не хотілося, бо я думаю про майбутнє. І мені дуже прикро, наприклад, я переймаюся, якщо мої діти будуть ходити в садочок, і там будуть російськомовні діти або віряни УПЦ МП. І я так страшенно цього не хочу. Я хочу, щоб ми зараз це побороли, якщо буде більше таких людей.
Чому перейшла з російської на українську мову
– А ти в побуті з Дмитром спілкуєшся українською мовою?
– Я вам розкажу. Взагалі зараз вже так, тому що команда Шахтар базується у Львові. І так, у мене поділялися мої друзі. Більшість, з ким українською мовою, але були і з ким російською. І навіть мій хлопець, він не був "какая разніца". Просто йому насправді дуже складно дається українська мова. От справді, дуже складно. І зараз, коли я приїжджаю до Львова, він вже розуміє, вже сам собі не може дозволити говорити там російською мовою. Тому ми вже привчаємося, привчаємося, привчаємося. І так, я з ним повністю перейшла на українську, а він потрошку підтягується. І я вже бачу позитив у цьому плані.
– А до цього ти в побуті слугувалася російською, як правило?
– Взагалі, так. У мене сім'я російськомовна. І десь, може, роки 4 тому, теж, до речі, була в мене перепалка з хлопцем. Він казав мені: "Та яка ти українка, ти взагалі російською спілкуєшся". І все – я така стоп, а реально, а як це? І я сказала: "Все, більше не буде ніколи від мене російської мови". Я перейшла повністю. Тотально зі всіма, але хлопець мій не сприймав, йому було складно для сприйняття. Він казав: "Ну, будь ласка, будь ласка, ну давай". І так вийшов розподіл, що з ним я стала російською, з його батьками, можливо, і там оточенням. А зі своїми повністю українською. Але це вже все ми забуваємо. Буде повністю українською.
"Три основні кити, на яких базується Україна"
– Наприкінці, Ірино, хочу процитувати тебе. Ти сказали, коли вони зрозуміють, що це фундамент: "Армія, мова, віра".Ти прихильниця Петра Олексійовича, чи ні?
– Ой, дивіться. Зараз дуже багато зафорсилося, що це Петро Олексійович, Петро Олексійович. Можливо, логічно. Але я просто не розумію, які можуть ще бути фундаментальніші речі при формуванні нації. Окей, це казав і Петро Олексійович. Але ми там у тіктоці побачили коментарі. Чесно кажучи, не знала, що це ще були слова Чорновола при підписанні Незалежності. Тільки в інакшій послідовності там: "Мова, віра, армія". У моєму розумінні це справді три основні кити, на яких базується Україна, українська нація, нація будь-якої країни. Віталій Портников так само каже, що ось це 3 фундаментальні речі.
І коли люди це збагнуть, насправді... Ось зараз, якщо так подумати, що в нас на часі. Армія на часі? На часі. Мова на часі? На часі. Віра на часі? На часі. Ну, це реально три найважливіші складові. І коли вони повністю стануть українськими, коли вже не буде про це питання, ось тоді я впевнена, в нас підуть зміни на краще всюди. Бо там люди пишуть: "Ні, це не основне. Основне – промисловість, дати роботу". Так, але це після. Після того, як ми виборемо свою націю і докажемо, що ми українці. Ось так.