Сьогодні екс-півзахиснику "Дніпра", "Металіста" та "Іллічівця" виповнюється 38 років. Міг би ще грати. "Футбол 24" пояснює, чому це вже давно – неактуально.
Звісно, він міг клеїти дурня на тренуванні, але в грі був неперевершеним. Такі гравці рідко родяться (Мирон Маркевич)
Рикун - футболіст унікальний. Занапастив талант. Здоровий лось, голова світла. Тримав би себе в руках – був би рівень Кака! Навіть найнезручніший пас Рик обробляв так, що м'яч прилипав до ноги (Максим Калініченко)
Це талант. Але є особливості. Якби не було особливостей - був би Зіданом (Олександр Ярославський)
Рикуна потрібно або продавати, або лікувати. Я б після чергової пиятики напередодні матчу дав Сашку вранці похмелитися, а ввечері випустив би на гру. І не міняв до самого кінця поєдинку (Олег Таран)
Такі люди, як Рикун, потрібні футболу (Руслан Костишин)
*******
Тринадцять років. Довгих тринадцять років вболівальники маріупольського «Металурга» / «Іллічівця» нудьгують на трибунах рідної арени. Немає генія, який би широким жестом дарував диво спраглому маріупольському люду, як це було колись. Десять років дефіцит досконалого мистецтва відчувають у «Дніпрі» - хоча команда і виходила у фінал Ліги Європи. Шостий рік «в’яне» «Металіст». У Харкові зараз не до творчості на полі – на порядку денному стоїть виживання.
У цих клубах продовжують згадувати магію Олександра Рикуна. І згадуватимуть ще довго, якщо не завжди. «Гра є мертвою без генія дотиків», - проголосив одного разу банер у секторах харківських ультрас. Зараз вона дійсно мертва. Рикун закінчив кар’єру, а разом із ним відійшла в минуле ціла епоха українського футболу. Відродження настане з приходом нових «рикунів».
Рейх (прізвисько, яке Рикуну дав у «Дніпрі» Андрій Сидельников) тим часом перебуває у «підпіллі». Інтерв’ю практично не дає. «А що відповідати, коли у них лише одні запитання – «чи правда те, що вчора сталося». Шкода, бо, як виявилося, Олександр вміє цікаво розповідати. І головне – має про що.
Як вам, приміром, історія про 25 мільйонів доларів? Тренування збірної України, гравці виконують вправи на прес, працюють по парах. Навпроти Рикуна – Шевченко. Зненацька Сашко видає: «Хоча б раз у житті в руках 25 мільйонів потримаю». Реготали всі, Шева також. Або інший випадок, про який нещодавно розповів Євген Гресь. В одному з матчів збірної Блохін вирішив випустити Рикуна на кілька заключних хвилин. Кинув: «Виходь на заміну». «Сам виходь,» - відрізав геній дотиків, і з того часу його у таборі національної команди не бачили.
Проблемним Рикун був не завжди. Вперше про себе заявив на межі століть у складі маріупольського «Металурга», де розкрився у наставника Миколи Павлова. «За п'ять років нашої співпраці в Маріуполі і за два місяці, які він провів у Полтаві, Саша лише одного разу порушив режим, - запевняє Микола Петрович. - Перебуваючи на зборах «Металурга» у Туреччині він разом з одноклубником Андрієм Котюком випив бокальчик пива. Я про це дізнався. Більше в жодних таких справах Рикуна не помічав. Свавільно поводитись він став уже після того, як залишив Маріуполь. Про це я дізнався з чуток, коли Рикун виступав в інших клубах – «Дніпрі» та «Металісті».
Вперше на широкий загал делікатну проблему Рикуна виніс Олег Протасов, який тренував «Дніпро» у другій половині 2000-х. Прийшовши у команду, тренер не став терпіти загули плеймейкера. Врешті, футболіста виставили за борт «через систематичні порушення спортивного режиму і зловживання алкоголем».
Реабілітувати свою репутацію Рикун отримав змогу у «Металісті». Мирон Маркевич розпочинав будівництво тієї команди, яка дійшла до Ліги чемпіонів і кинула виклик двом традиційним нашим грандам. Гравець такого масштабу у статусі безробітного перебуватиме недовго, тож Олександр Ярославський спрямував всі сили і чималу суму (два мільйони доларів) на придбання Рикуна. Спершу все у нього вдавалося: голи, асисти, навіть тріумфальний м’яч на «Да Луш» у ворота «Бенфіки». Маркевич, як і Павлов та Кучеревський, вмів знаходити спільну мову із диспетчером, розумів усі нюанси.
Нюанси – це не лише порушення режиму, а й відмова багато бігати, наприклад. «Ну не міг я. Начебто біжу, як всі, але чогось не вистачає, - виправдовувався Рикун. - Я краще сплачу штраф, ніж буду бігти це все». А ще не любив стелитися в підкатах, за що йому часто дорікали: «Увесь матч простояв – навіть форму не забруднив».
Рикун розмовляв ювелірними передачами. «Я віддавав у вільну зону, а вони вривалися і тікали. З хорошими командами, коли ми більше оборонялися, це була найкраща тактика», - згадує замріяно.
У «Металісті» казка для Рикуна закінчилася у березні 2009-го, коли харків’яни загубили у болоті Добромиля два надважливі очки, а Сашко несподівано вигулькнув в одній із львівських лікарень. Тобто, команда поїхала додому, а Рикун залишився. Перелом руки і ребер, змучене обличчя. Подейкували, що хавбек у п’яному тумані випав із третього поверху.
Паралельно – набирав масу. Коли у 2010-му перейшов у «Ворсклу», важив 97 кілограмів. У Павлова швидко зрозумів, що мучити себе і команду не варто - закінчив кар’єру у 32 роки і скромно, без пафосу прощальних матчів відійшов у затінок. Невдовзі відгукнувся на пропозицію «Металіста» працювати у селекційному відділі. Їздив по матчах Першої ліги, шукав молоді таланти. Нещодавно вкотре шокував своїм виглядом, засвітившись у коментаторській кабіні матчу «Дніпро» - «Металіст». Вага, за словами самого Рикуна, вже давно перетнула позначку у 100 кілограмів.
… Кажуть, що глибоке розуміння гри і вміння реалізувати це на практиці Олександр отримав від свого батька. «Він був навіть талановитішим від мене, - переконує Рейх. – Пограв трохи на юнацькому рівні». Розвинути свій дар Рикуну-старшому також завадив алкоголь. Перегорнути прикру сторінку розчарувань і започаткувати нові традиції роду має шанс син Олександра – Антон, який шліфується в академії «Дніпра». Хочеться вірити, що батько, так і не досягнувши рівня Зідана, вчасно втрутиться, якщо раптом щось піде за старим, знайомим сценарієм. Принаймні, про себе Олександр Рикун висновки вже зробив.
«У моєму житті всіляке траплялося. Деяких речей можна було і не допускати, деяких помилок не робити. Але що було, те було. Це все молодість, а її вже не повернеш».