"Футбол 24" пропонує другу частину інтерв'ю з провідним плеймейкером українського чемпіонату двох попередніх десятиліть.
Стереотипну думку, що більшості футболістів, м'яко кажучи, важко похизуватися видатним інтелектом чи ерудицією, найкраще спростовувати прикладом Валентина Полтавця. Футболіст, який на полі завжди товаришував з головою, робить це і в побуті. В заключній частині бесіди з "Футболом 24" (першу частину ми публікували у вівторок) екс-півзахисник запорізького "Металурга", "Дніпра" та "Чорноморця" розповів про свій щедрий на враження швейцарський етап кар'єри, пристрасть до кави, чаю, густої шевелюри і зацікавлення історією Єгипту та Південної Америки. Людина-оркестр!
"Базель" попив би крові в "Динамо"
- Опинившись у швейцарському "Вілі", ви мали нагоду порівняти рівень місцевої першості та українського чемпіонату. На чию користь було порівняння?
- Отримавши запрошення від двох великих за мірками світового футболу постатей - Бєланова і Заварова, я довго не роздумував і одразу прийняв рішення їхати у "Віль". Зігравши кілька матчів за нову команду, я, звісно ж, відчув, що рівень дещо інший. Фізично місцеві гравці були готові непогано, технічно - також. Але загальний рівень чемпіонату був, звичайно, нижчим за український. В той час у них існував єдиний беззаперечний флагман - це "Базель". В елітному дивізіоні виступає 10 клубів, і вони грають в чотири кола. Але вже після першого кола титул можна було вручати "Базелю". Це чимось нагадувало нашу вищу лігу 90-х, коли "Динамо" достроково здобувало медалі.
І от, прийшовши в команду, а "Віль" тоді перебував на останньому місці, доводиться дебютувати зі "Серветтом" чи "Арау". Словом, грати проти команди, яка йшла другою. Я дуже хвилювався, але ми їх у підсумку обіграли - 1:0. В наступному турі приїжджає третя команда чемпіонату, а ми і їх перемагаємо. Тож я для себе зрозумів, що є "Базель", а є решта команд, які можна перемагати. До речі, якщо б "Базель" в ті часи кинути в українську вищу лігу, він би поборовся з "Динамо" за першу сходинку. Для порівняння, всі інші швейцарські клуби посіли б у нас 4-5 сходинку, не вище.
Швейцарія переживала футбольний бум. Вони якраз здобули право на проведення чемпіонату Європи, тож займалися популяризацією цього виду спорту, адже не секрет, що спортом №1 для швейцарців є хокей. Це країна банків - стати банкіром для місцевих мешканців набагато престижніше, аніж піти у футбол. Ось недавно читав інтерв'ю київського динамівця Мехмеді. То він зізнався, що лише наперекір сім'ї став футболістом, а не працівником банківської сфери.
- Але, напевно, в плані інфраструктури, відвідуваності матчів Швейцарія нас випереджала...
- Скажімо так: не випереджала Україну, а обганяла її років на 25. Я навіть зараз такого не бачу, як тоді у Швейцарії. Після Євро маємо стадіон "Шахтаря", "Олімпійський", "Чорноморець", львівський стадіон, харківський. Це ті стадіони, які хороші. У 2003 році в яке б швейцарське місто я не приїхав - всюди їх бачив. Щоправда, лише арена "Базеля" розрахована більш, ніж на 13 тисяч глядачів. Інші стадіони - суто футбольного плану. Вони розраховані на стовідсоткову заповненість. До прикладу, Віль. Тут 20-30 тисяч мешканців, плюс - сусідні населені пункти, стадіон може прийняти 11 тисяч глядачів. Інфраструктура в Швейцарії просто неймовірна! Біля кожного стадіону - ще 6-7 полів як мінімум.
Пригадую, приїхали ми грати з "Янг Бойз". А напередодні сюди приїжджав "Базель", і Олімпійський стадіон, який вміщував 20-22 тисячі глядачів, був заповнений вщерть. Думаю собі: "Класно! Приємно буде зіграти при такій аудиторії, нароблю фотографій". І от за дві години до матчу нас привозять на маленький стадіончик - тисяч п'ять. "Чому? - запитую нашого начальника команди. - З "Базелем" грали на іншій арені". "Розумієш, - відповідає він. - Це тому, що на "Базель" приходять не лише мешканці Берна, а ще й інших міст. А на нас прийде 5-6 тисяч місцевих, які на великій арені просто розчиняться". Уявляєте, на якому рівні там менеджмент? Вони такі речі прораховують заздалегідь.
- Читав, що ви були шоковані, коли футболісти "Віля" за кілька годин до гри розпивали вино...
- Наступного дня після мого прибуття в команду нам належало зіграти календарний поєдинок. В Україні за 2-3 дні до матчу команди заїжджають на базу, тож я спакував сумку і прямую на тренування. Після занять гравці подякували один одному за роботу і стали розходитися. Заваров також зі мною прощається: "Завтра о 13:00 - на стадіоні". "Як? - роззявив я рота. - А заїзд?" "Який заїзд?" - сміється Олександр Анатолієвич. - Давай додому!" Для мене це було шоком - у них немає практики заїздів.
А щодо випадку з вином, то це дещо інша історія. Я мешкав в готелі, і за 4-5 годин до матчу попросив, щоб мені приготували спагетті. Сиджу, наминаю, поруч проходить один з наших захисників і запрошує мене до компанії. Я погодився, бо хотів розпитати про команду. А швейцарці, до слова, халявщики. Запросивши людину за стіл, вони розраховують, що гість заплатить за обід. "Що бажаєш?" - запитую. Він взяв собі бокал вина і за чотири години до матчу його перехилив.
І ще про одну новизну. Після матчу адміністратор приніс нам нові костюми - хлопці переодягаються. "Що, буде якась фотосесія?" - запитую. "Одягайся і побігли", - відповідають. П'ятнадцять-двадцять хвилин ми намотували кола на стадіоні. Таким чином у них відбувається релаксація. Згодом, прийнявши душ, команда брала курс у бар. Важких напоїв не вживали - нам подавали вино, воду, фрукти, канапе тощо. Поруч завжди сиділи почесні вболівальники клубу, власники абонементів. Відбувалося спілкування в невимушеній атмосфері.
"У швейцарців ще той менталітетик"
- Ви пограли тут лише рік, стільки ж тренував швейцарців Олександр Заваров. Та й Ігор Бєланов поквапно згорнув свій бізнес в країні банків і шоколаду. Чому так швидко закінчилася казка під назвою "Віль"?
- Думаю, що просто не зійшлися менталітетами. Я розкажу свою історію. Ставши гравцем "Віля", я отримав помешкання і автомобіль, за які сплачував клуб. Схема така: платіжка від того чи іншого гаража за автомобіль приходить на адресу гравця, гравець повинен її здати в клуб, а клуб тоді перераховує гроші. Мене ж про це ніхто не попередив! Отримую цю платіжку і розумію так: якщо не оплачу авто упродовж 7-8 днів, мене просто-напросто депортують. Оплатив. Згодом у розмові з Бєлановим згадав про цей випадок. "Що? Як? - спалахнув Іванович. - Давайте сюди віце-президента!" Коли той прийшов, між ними відбувся діалог німецькою. "Ми надали Полтавцеві машину?" - "Так" - "А чому він за неї платить?" - "Я не знаю". Словом, Бєланов вичитав того швейцарця за те, що він не пояснив новачкові правил.
Або ще один випадок. Після здобуття Кубка Швейцарії я отримую повідомлення з гаража про те, що повинен повернути автомобіль упродовж двох днів. Прийшовши в гараж, починаю з'ясовувати, в чому річ. "Валентине, - по-приятельськи каже мені менеджер. - Ваш клуб надіслав мені повідомлення, що ти і ще один ваш гравець йдете з команди". Телефоную віце-президенту - він, зрозуміло ж, нічого не знає, але обіцяє розібратися. Через певний час телефонує сам власник гаража: "Валентине, що трапилося? Ви нас покидаєте?" Я кажу: "Та ні". "А чому ви авто повернули?" - "Бо отримав від вас повідомлення". "Отже так: давай до мене, я тобі видам нову автівку". Люди, пожертвувавши своїм заробітком, дала мені ключі від Volkswagen New Beetle, так званого "жучка". "Скільки це мені коштуватиме?" - запитую на радощах. "Послухай, - каже. - Безкоштовно. Я тобі даю, бо ти футболіст і здобув для нас Кубок Швейцарії".
Коли наступного дня я приїхав на тренування, отой наш містер віце-президент ледь не подавився - бігав навколо і кричав, що це якесь непорозуміння, адже "жучок" був престижнішим, ніж "поло", на яких їздила вся команда. "Навіщо сваритеся? Ви за неї платите? Ні? Тоді розслабтеся", - кажу (Сміється). Одним словом, місцеві робили все для того, щоб "Віль" розпався. Український десант врятував клуб від вильоту, плюс - допоміг здобути Кубок. Але після перемоги в Бєланова і Заварова стали виникати проблеми. Їх менталітетик нашій слов'янській натурі не підходить.
- Чому?
- Швейцарці - це педанти, гірші за німців. У нас як у гості ходять? Зателефонував - і через п'ять хвилин вже за столом. Питань нема - накриваємо "поляну", сидимо і спілкуємося. А от швейцарці, перш ніж завітати в гості, попереджають за місяць. Це жах. Був такий випадок: святкуючи День народження, я запросив приятельку-грузинку з її чоловіком - швейцарцем німецького походження. Замовляю в ресторані столик на шість осіб, салати, те, се...Офіціант: "Шість осіб, ви замовили три салати. Отже - один салат на двох, а це - три рахунки". "Та ви що!", - кажу. - Там чоловік, дружина і двоє дітей". "Все-все, зрозумів: два рахунки - один вам, інший їм". "Ні, - знову заперечую. - Ви не розумієте. Це в мене День народження!" "Я ідіот, - б'є себе по лобі. - За все платитимуть вони". "Боже ж ти мій, це я оплачую рахунок!" - урвався мені терпець. Офіціант в ту мить так на мене поглянув, що мені стало кепсько: "У вас День народження і ви платите?" (Сміється).
"Богема - це не про мене"
- Одеса - місто, до якого ви прикипіли всім серцем - спершу "Чорноморець", тепер ФК "Одеса". Чим вас підкорила Південна Пальміра?
- Не буду оригінальним - це море. А ще менталітет одесита - веселого, усміхненого. Повернімося знову до Швейцарії: коли я приїхав туди, ми вирішили з дружиною завести дитину, тож спершу пройшли обстеження, здавши всі необхідні аналізи. Через деякий час приходимо до лікаря, а він каже: "Якщо б ви не сиділи переді мною, а я мав лише аналізи, на 99 відсотків міг би стверджувати, що це люди, які помруть через тиждень-два. Все настільки погано, що це просто жах!" Я не розгубився: "Не хвилюйтеся, все нормально. Просто ми в Запоріжжі жили, там заводи". Доктор був шокований: "Як? Ці заводи ніхто не закриває?"
Попивши півроку різноманітні пігулки, ми очистили свої організми. Про життя в Запоріжжі не могло бути й мови - велику квартиру в цьому місті довелося продати. Вчасно нагодився "Чорноморець". Одеса після Запоріжжя видалася справжнім раєм. Тут народилася наша дитина, а ми пустили корені.
- Чи можете розповісти один з одеських анекдотів?
- О, їх багато знаю. Багато вульгарних - їх розповідати не буду. Ось один з найулюбленіших... Йде чолов'яга по Пушкінській і запитує першого-ліпшого: "Шановний, якщо я піду от так прямо - там Привоз буде?" Той: "Шановний, навіть якщо ви не підете прямо - Привоз там буде все одно" (Сміємося). Іноді квапишся у справах і не звертаєш увагу на велич цього міста. Друзі, які приїжджають у гості, просять: "Заведи нас на Дерибасівську". А я: "Та що там Дерибасівська?" Проте коли виходиш з ними, роздивляєшся навколо, то переконуєшся - а все таки тут дуже красиво. А ще Гуморина! У Швейцарії був свій відповідник Гуморини, коли всі випивали і веселилися. У них також дехто напивався "в дрова", але культура поведінки залишалася на високому рівні. У нас же - це хамство, бидло, по-іншому назвати не можна. І це засмучує.
- Вам належить цікава думка: "Після ігор краще випити банку пива, аніж 10 літрів соку". Поясните?
- Звичайно, що поясню. Це з мого ж досвіду. Раніше я не знав, що пиво в деяких випадках є кориснішим за воду. У молодості міг випити лише баночку в місяць - дотримувався режиму. І тому не розумів, коли нам перед спарингом на зборах в Німеччині приносили ящик пива у роздягальню, а після поєдинку - ще три ящики. "Старі" набирали собі по чотири пляшки, молоді ж майже не торкалися алкоголю. Не секрет, що під час гри футболіст втрачає масу - вона виходить у вигляді поту. Аби поповнити запас вологи, я після гри міг випити до трьох літрів соку, проте спрага залишалася. Але якось відкрив собі баночку пива 0,33 л, і навіть не допивши до кінця, повністю втамував спрагу. З того часу - жодного соку. Але, зрозуміло ж, пиво корисне в розумних кількостях. Нашому народу тільку скажи пити пиво - він вживатиме по 5-7 літрів на день, а це вже шкідливо.
- Кава, довге волосся, інтерес до історії Латинської Америки... Чи можна вас назвати не таким, як інші футболісти, - своєрідною богемою?
- Я? Богема - це не я (Сміється). Довге волосся - це було давно, і в 2007 році я його зістриг. Поясню, чому запустив. "Дніпро" тоді став бронзовим призером, і жереб підкинув нам у єврокубках "Фіорентину". В Італії я звернув увагу, що в них мода на довге волосся, до того ж, я в ті часи вболівав за Скуадру Адзурру - це був для мене еталон. Практична річ, скажу я вам, адже відпустивши довге волосся, ти забуваєш дорогу в перукарню. Не потрібно турбуватися своєю зачіскою - зранку встав, пальцями провів і пішов. Проте з роками подорослішав. Тепер в мене довге волосся асоціюється з художниками, поетами, а не солідними людьми...
- Можна сказати, ви були художником на футбольному полі...
- От коли я був художником на полі - з 2000-го по 2007-й, тоді й носив кучері. Якщо ж відверто, то просто їх переріс - у мене з'явилася дитина тощо.
- А як щодо історії? Яким періодом в розвитку Південної Америки цікавитеся, ну й чи стежите за тамтешнім футболом?
- Щодо південноамериканського футболу - я пас. Зрозуміло, знаю команди, які там грають, Кубок Лібертадорес, Копа Америка...Що подобається - у них дуже багато футболістів надзвичайно високого рівня. Щодо історії, то спершу я почав захоплюватися історією Єгипту. Потрапивши туди на відпочинок і оцінивши масштаб древньої епохи, я зацікавився глибше і став єгиптологом. Займаюся цим непрофесійно - в основному, художня література на документальних фактах. Але близько півроку не поповнював своїх знань, і в цей період зацікавився древньою цивілізацією майя. Увесь світ гудів про кінець світу, пророцтво майя, тож мені стало цікаво. Тут менше художньої літератури, натомість більше документальної. Заодно про інків читаю. Ніяк не можу второпати: як настільки розвинена і могутня цивілізація могла впасти під завойовниками. Звісно, в іспанців технології були кращі, зброя тощо, але, даруйте, - джунглі, тут ви господарі!
Кава... Раніше дуже любив каву, але останні півроку за порадою дружини налягаю на чай. Кава не лише корисна, але й десь може нашкодити. Якщо й п'ю каву, то лише зернову, а не розчинну. Свого часу був кавовим наркоманом: не випив - чогось бракує, випив - все, я красень. Мій тесть - спеціаліст у чаях. Я завжди його намагався перетягти на свій бік: "Тату, що ви усе чай, чай. От кава..." І лише зараз я зрозумів, скільки є різного і смачного чаю. Хочеш такого - ось, настрій такий - ось, на вулиці дощ - пий такий чай, сонце - смакуй таким чаєм...
Ми ще не поговорили про моє основне хобі - я збираю тарілочки. Якось з дужиною придбали за кордоном цей посуд, і з того часу, де б я не був, везу додому такі сувеніри. Зараз моя колекція просто неймовірних масштабів, адже друзі, знаючи наше захоплення, також приносять нові екземпляри. Якось трапилося лихо: кіт розбив улюблену тарілочку, тож тепер прошу друзів: "Хто туди поїде, відшукайте таку ж".
- От ми поговорили про різноманітні етапи вашої кар'єри, про хобі... А за збірну України ви все-таки не зіграли. Гірко через це?
- Не знаю, як зараз, а в мій час будь-який футболіст - професіонал чи непрофесіонал, мріяв одягнути футболку національної збірної. У мене частково ця мрія здійснилася, адже одного разу зіграв за олімпійську збірну. У 1997 чи 1998 році я був у списку другої збірної - найближчого резерву для основної команди, який сформував Лобановський. Але далі справа не пішла. Звісно, певний осад є, але, тим не менше, свій слід в історії українського футболу я залишив, щоб потім можна було дітям розповідати. Тепер, щоб потрапити у збірну України, працюватиму на тренерському поприщі. Мрія не померла хоча б тому, що планую зіграти за ветеранську збірну країни.
- Восени ви отримали травму і навіть збиралися почепити бутси на цвях. Як зараз почувається ваше коліно?
- Упродовж 20 років кар'єри мене, тьху-тьху, важкі травми оминали. Тож коли в 37 років опиняєшся в лазареті і потрібно робити операцію, а це означає, що шість місяців проведеш у гіпсі, потім ще довгий період реабілітації, таки замислишся над закінченням кар'єри. Я одразу відмовився від хірургічного втручання - не той вік. Разом з лікарем ми вирішили, що врятувати коліно можна завдяки щоденній двогодинній роботі у тренажерному залі. Зробили мені укол в коліно, і розпочалася виснажлива праця. Після двох місяців відчув прогрес, і вже буквально вчора зіграв за другу команду на першість міста. Відсотків на 70-75 я готовий. Спасибі лікарю за те, що він не наполіг на операції. Тож нема нічого неможливого. Потрібно просити Бога, і він все дасть.
Розмовляв Олег Бабій
Тwitter автора - @Gullit_87
Довідка "Футболу 24"
Валентин Полтавець народився 18 квітня 1975 року в Дніпропетровську. Півзахисник. Виступав за павлоградський "Шахтар" (1992-93), запорізькі "Віктор" (1993-95) та "Металург" (1995-2000), дніпропетровський "Дніпро" (2000-2002), київський "Арсенал" (2002-03), швейцарський "Віль" (2003-04), одеський "Чорноморець" (2004-07), овідіопольський "Дністер" (2007-11). З 2011 року грає в ФК "Одеса". Бронзовий призер чемпіонату України (2001, 2006), володар Кубка Швейцарії-2004. Член "Клубу Олександра Чижевського".