Легендарний форвард одеського "Чорноморця" і збірної України 1990-х пригадує ті часи, коли забивав Шовковському і сам ставав у ворота; про запрошення у збірну Азербайджану і чужу Москву; про кілограми купонів і бандитські 90-ті.
"Ось вам номер Гусейнова. Спробуйте його набрати, але не факт, що Тімерлан Рустамович погодиться на інтерв'ю", - застерігає мене прес-аташе футбольного клубу "Одеса". - Він намагається уникати публічності". Однак, "Футболу 24" таки пощастило. Знаменитий голеадор, який першим з українських футболістів часів Незалежності перетнув межу в сто забитих м'ячів, привітно відгукнувся на пропозицію пригадати часи бойової слави. Як виявилося, Гусейнов уникає гучних телевізійних студій, а ось акулам пера і клавіатури практично не відмовляє.
"Закінчив кар'єру, бо не було мотивації"
- Готуючись до розмови з вами, "перекопав" інтернет і зауважив, що там не так вже й багато інтерв'ю, в яких ви розповідаєте про своє життя. Не любите перебувати в центрі уваги, чи журналісти не цікавляться вашою кар'єрою?
- Скоріше, перший варіант. Напевно, це така риса мого характеру. Люблю бути наодинці зі собою.
- Якщо не помиляюся, востаннє ви виходили на поле вісім років тому, а з професіональним футболом "зав'язали" ще у 34-річному віці. Невже втомилися від бомбардирських рекордів?
- Просто так склалося, що довелося закінчити. Здоров'я було, але не було бажання і мотивації. А коли цього бракує, продовжувати виступи нема жодного сенсу.
- Зараз у бомбардирському Клубі Тімерлана Гусейнова, окрім його засновника, ще шестеро - Ребров, Шевченко, Воробей, Мізін, Паляниця і Гайдаш. Чи цікавитеся, хто там на підході?
- Спеціально за тим не стежу, але знаю, що мене наздогнали і перегнали. Зараз всю інформацію можна знайти в інтернеті, тож, якщо не помиляюся, на підході Косирін...
- Саме так, Олександрові бракує лише одного м'яча, а нещодавно він не зумів реалізувати пенальті. Вам знайома така ситуація, коли до ювілею - крок, а м'яч вперто не йде у ворота? Це психологічна проблема?
- Я думаю, що так, - це психологія. В мене також була подібна ситуація, коли до сотні залишалося 3-4 м'ячі. Я навіть не знав про це, бо не існувало такого телебачення, як зараз, та й інтернету не було. Але мені про це сказали, тож я потім ще довго ті голи забивав. Психологія! Головне - наполегливо працювати на тренуваннях, і тоді, як то кажуть, прорве.
"Азербайджанці привезли мішок грошей"
- Ви народилися в Дагестані, але невдовзі сім'я переїхала у Миколаївську область. Які причини таких кардинальних змін?
- Батька запросили на роботу. Він працював на заводі начальником цеху. Первомайськ - закрите місто, його робота була пов'язана з військовим кораблебудуванням.
- Невже вас не вабила професія корабела? Це ж така романтика!
- Ні-ні-ні, я завжди обирав лише футбол.
- Ви ніколи не розлучалися зі своєю буйною чуприною. Брали приклад з Марадони, зіркові часи якого співпали з вашими першими кроками у футболі?
- Ні, в мене інші кумири. Наприклад, одним з улюбленців був Паоло Россі, італієць. Він став найкращим бомбардиром чемпіонату світу 1982 року. І взагалі, починаючи з 1982-го, а це вже тридцять років, я вболіваю за Італію на всіх турнірах. Люблю італійський футбол.
- Ви багато забивали за "Зорю", а ось у московському ЦСКА чомусь не склалося...
- Перехід в ЦСКА був примусовим - я в армії там служив. Моєї думки ніхто не запитував - перевели з Києва і все. Моє перебування там було вимушеним: служба в армії тире - каторга. Так, мені пропонували залишитися, але я не хотів підписуватися на офіцера, на прапорщика... Просто мені дуже не сподобалася Москва. Я не любив це місто.
- Можливо, відчули дідівщину на власній шкурі?
- Ні, в ЦСКА такого не було. Усе було нормально, стабільно. Практично всю службу я перебував на спортивній базі, отримував зарплату, нормально харчувався, мав чудове екіпірування, їздив з командою за кордон - у Німеччину, Угорщину. Але коли керівництву стало відомо про мою відмову від кар'єри в ЦСКА, довелося походити в наряди у кирзових чоботах. На щастя, до кінця служби залишалося якихось два місяці.
- Практично всі футболісти, які грали в період розвалу Союзу, описують той час однаково: "безгрошів'я, порожні трибуни". Якими є ваші спогади?
- Ну так, який футбол, коли все по талонах, а грошей нема? Глядачів справді було небагато. Хоча Запоріжжя, де я грав тоді, було винятком - тутешня команда якраз пробилася у вищу лігу. Але вирушати на виїзди було страшнувато. Ті ж Баку, Єреван - там вже відбувалися масові збурення, війна. Не до футболу їм було.
- Дмитро Михайленко отримував зарплату кілограмами, як сам розповідає. Ви також?
- Аякже. Пакетами (Сміється). Назвати це грошима не повертався язик. За ті папірці було нереально щось купити.
- Читав, що в ті буремні часи вас хотіли переманити у збірну Азербайджану. Справді?
- Так, це правда. Причому, запрошували неодноразово. Якось привезли у Ворошиловград мішок з грошима. Я відмовився, хоча ледь було не поїхав. Спинило те, що Нагірний Карабах став гарячою точкою.
- Чому азербайджанці поклали на вас око? Ви ж дагестанець.
- У мене прізвище таке, що ввело їх в оману. І лише коли вони приїхали, подивилися на мене, переглянули документи, то зрозуміли, що я не азербайджанець. Але запрошували все одно.
"Став у ворота і... пропустив"
- Ви двічі ставали найкращим бомбардиром вищої ліги. Чи велика в цьому заслуга ваших партнерів по "Чорноморці"?
- Та я в основному забивав з передач партнерів. Зі ста голів, напевно, вісімдесят - це їх заслуга. Хто з асистентів пригадується? Ігор Жабченко, Ігор Корнієць, Діма Парфьонов, Василь Кардаш...
- Як опишете манеру своєї гри для сучасного покоління вболівальників? Що було вашим козирем?
- Гра на випередження. Гра головою. Вибір позиції. А от за стандарти майже не брався. Забив всього один чи два голи зі штрафних ударів.
- А пам'ятаєте, як у 1999 році ви стали на ворота в матчі з "Карпатами" і пропустили гол?
- Так, було таке. Ковалець мені забив. Більше в рамку я не ставав. Там яка ситуація була... В першому таймі вилучили нашого центрального захисника, а в другому таймі ще й голкіпера. Тренер хотів поставити у ворота захисника. Я заперечив: "В нас лише три захисники, хіба є логіка залишатися з двома?" Він погодився, тож я одягнув рукавички. "Карпати" на той момент вже вели з рахунком 4:0, тому особливих варіантів не було.
- Знаю, що своїм найкращим м'ячем ви вважаєте гол у ворота київського "Динамо" в 1995 році...
- Це був матч чемпіонату України. Парфьонов віддав передачу, я переграв у повітрі Головка на дальній штанзі і пробив Шовковському у "дев'ятку".
- У ваші часи вистачало іменитих форвардів - Ребров, Шева, Ателькін, Матвєєв, Шкапенко, Леоненко, дует Гецко-Паляниця. Хто з них був основним конкурентом в бомбардирських перегонах?
- Одного року Матвєєв мене переслідував, пам'ятаю. Тоді взагалі були такі часи, що забити за сезон 18-20 м'ячів вважалося нормою. Конкуренти забивали на гол або два менше. Не те, що зараз. Мхітарян ось вирвався вперед, а до цього років десять поспіль найкращим ставав той, хто забив 13-14 м'ячів.
- Це рівень форвардів падає, чи захисники ретельніше грають?
- І те, й інше. Рівень українських форвардів відчутно впав. Це ми пожинаємо плоди 90-х років, коли футбольні школи не працювали. Але цей час скоро закінчиться, адже клуби виховують власні кадри. Незабаром почуємо про молодих українських форвардів, а не тільки про бразильців.
- Кого вважаєте фаворитом бомбардирських перегонів у сезоні, що триває?
- Я думаю, що першим стане Мхітарян. Ідейє - не конкурент. Ми бачимо, що в людини немає стабільності - в одній грі ти забив, а в трьох наступних тебе немає.
- Чи запрошували вас клуби іноземних чемпіонатів? З Росії, Португалії...
- Ні, в Португалію мене не запрошували. (Пауза) В Англію! Але це дуже заплутана історія, яка з футболом не має нічого спільного. Я не буду розповідати подробиці, адже ці люди ще живі. Це темна історія, не пов'язана з футболом - повторю ще раз. Знаєте, лихі 90-ті...
- Вам пощастило працювати під крилом Прокопенка, Сабо, Буряка, Альтмана... Про кого залишилися найтепліші спогади?
- Я ще працював з Носовим, Байдачним. Найтепліші спогади, безперечно, з Прокопенком пов'язані. Нікого не здивую, якщо скажу, що він любив посміятися, "підколоти" когось. Як корінний одесит, мав чудове почуття гумору. Тож приколи були звичним явищем.
- Ви також в Одесі не перший рік. Можете утнути якийсь жарт?
- Я тут вже 18 років. Знаю всі місцеві вислови. (Пауза) Коли я переходив до "Чорноморця" у 1994 році, ми прилетіли в аеропорт... Вдумайтеся, 94-й рік - це розпал кримінально-бандитських розбірок! І от йдемо ми територією аеропорту, бачимо - стоять таксисти. Перше запитання: "Ехать будем?" Я спочатку не зрозумів і кажу: "В смысле?" Вони перепитують: "Ехать будем?" Я: "Куда ехать?" Вони: "Куда надо - туда и будем ехать" (Сміється). Але вчасно нагодилися працівники "Чорноморця", які мали мене зустріти.
"Не люблю телебачення"
- Зараз ви опановуєте тренерське ремесло. Яку мету бачите перед собою?
- ФК "Одеса" - це клуб, який зірок з неба не хапає і живе на скромне фінансування. Беремо в команду молодих футболістів, одеситів, які не підійшли "Чорноморцю" й іншим командам, адже всіх найкращих забирає саме "Чорноморець". Запросити гравців з інших міст нема змоги, адже їм ніде буде жити, а оплачувати квартиру ніхто не стане. Ну й кілька ветеранів нам допомагають - вони одесити, тож мають власне помешкання. Вони вже своє відіграли на найвищому рівні, а ФК "Одеса" - це шанс продовжити молодість. Якщо були б якісь фінансові вливання у клуб, то можна б ставити певні завдання, а так... Граємо - і це вже добре.
- В команді є Лавренцов, Полтавець, Опря... "Старики-разбойники"?
- Ну, Лавренцов і Полтавець вже не грають - вони є тренерами. На поле виходять лише Опря, Балабанов. Їм по 35, а іншим - 19-20 років...
- Ваш колега по бомбардирському цеху - Віктор Леоненко став зіркою телебачення. Можливо, й ви подастеся у футбольні експерти?
- Я не люблю телебачення (Сміється). Так, звертаються кореспонденти. Буквально сьогодні телефонували, розпитували про "Шахтар". Але це газети, їм коментар я можу дати. А от виступати публічно - це не моє. Є люди, яким за це платять гроші, а я не хочу - мені це не до душі.
- Чим займаєтеся поза футболом?
- Та нічим...Сім'я в мене, двоє дорослих синів - їм вся увага й турбота. У футбол не пішли - вони в мене специ по комп'ютерах. Ще коли були дітьми, купив їм комп'ютер, щоб вчилися. А заодно і сам опанував цю техніку, інтернет.
Розмовляв Олег Бабій
Twitter автора - @Gullit_87
Довідка "Футболу 24"
Тімерлан Гусейнов народився 24 січня 1968 року у місті Буйнакску, Дагестан. Форвард. Виступав за луганську "Зорю" (1985-87, 89-90) та "Зорю-МАЛС" (1992-93), київський СКА (1987), московський ЦСКА (1987-88), запорізький "Металург" (1991), одеський "Чорноморець" (1993-2000), сумський "Спартак" (2001-02). За збірну України упродовж 1993-97 років зіграв 14 матчів, забив 8 голів. Перший український футболіст, який забив 100 голів. Двічі найкращий бомбардир вищої ліги.