Найкращий бомбардир чемпіонату України-2001/2002 розповів "Футболу 24" про любов до "Металіста" і "Динамо", пригоду з грецькими аферистами і білі ночі в Калінінграді.
Півнападник. Саме таке прізвисько отримав наш герой у журналістських колах, адже був напрочуд універсальним футболістом. Тренери мали змогу використовувати Шищенка як на вістрі атаки, так і в "глибині" поля. Мініатюрний гравець однаково безтурботно пошивав суперників у дурні. Вітчизняному вболівальнику Сергій запам'ятався, насамперед, ураганними хет-триками в двох поспіль матчах чемпіонату, а також тим, що пограв за усі "металеві" команди еліти - "Металіст", "Іллічівець", донецький та запорізький "Металурги". Мав Шищенко стабільне місце і в національній збірній, проте до складу тих "обраних", яким випала честь захищати синьо-жовтий прапор на німецькому Мундіалі, він таки не потрапив. "Так мало статися, - зітхає Шищенко. - Трагедії з цього не роблю".
А й справді... "Жити минулим - позбавити себе шансу на краще майбутнє", - по-філософськи переконує Олександр Шовковський. Наче дослухаючись до СаШо, Сергій Шищенко поринув у роботу з "дублем" донецького "Металурга". Напружений сезон вже позаду, тож для ексклюзивного інтерв'ю нашому сайту у Сергія Юрійовича знайшлося достатньо часу.
"Дідівщини не було, але певні правила існували"
- Сергію Юрійовичу, ви народилися на Харківщині. Напевно, ще з дитинства були "приречені" вболівати за "Металіст"?
- Звісно, я вболівав за "Металіст", а також за київське "Динамо". Відслідковував практично всі матчі харків'ян, які відбувалися в часи Союзу, і мріяв стати футболістом цієї команди. А щодо "Динамо", то за них не лише я, - вся Україна тримала кулаки.
- На трибуни стадіону приходили з батьком чи друзями?
- Ні, з батьком. Він завжди мені складав компанію в поході на футбол.
- Чи пригадується той урочистий день, коли батьки вам дозволили записатися на футбол?
- Знаєте, вони ніколи не перечили моєму захопленню футболом. Хоча записуватися на заняття мене привів товариш, якого, на жаль, вже немає серед живих. Це сталося ще в першому класі. Я вдячний йому за той вчинок.
- А з яким успіхом ви навчалися у школі? Олександр Головко нещодавно зізнався, що встигав на два "фронти"...
- В часи Союзу вдавалося поєднати і те, й інше, адже час для футболу відводився вже після занять. Звісно, коли потім подорослішав, в 14-15 років, і пішов в інтернат, то вчитися перехотів (Сміється). Відтоді увесь час присвячував суто футболу.
- У "дорослому" футболі ви дебютували в складі харківського "Олімпіка". Як склався перший сезон у другій лізі?
- Тоді існувала так звана перехідна ліга. В "Олімпіку" підібрався молодий колектив вихованців інтернату. Як склався для нас сезон, чесно кажучи, не пам'ятаю. Але я став одним з найкращих бомбардирів своєї команди. Перші матчі у "дорослому" футболі далися надзвичайно важко. Потрібно було швидко адаптовуватися до високих навантажень. Пригадую, грали ми в Горлівці проти місцевого "Шахтаря", і я в дебютному для себе поєдинку зумів відзначитися голом. Хоча вже на 20-й хвилині мене потрібно було міняти, адже відчував, що всі сили вичерпалися. Річ у тім, що після розвалу Союзу багатьом футболістам високого рівня довелося грати в перехідній лізі. Та поволі я влився в команду, звик до навантажень.
- Якою була перша зарплата?
- Не пригадую суми... Але в нас, у Харківському спортінтернаті, було таке віконце, де отримували зарплату вчителі і усі працівники. А тут, уявіть собі, стоїть хлопчак 16-річний, і також отримує гроші без зайвої скромності, ще й преміальні, вдвічі більші, аніж у них. Очі в цих людей були отакенні! (Сміється)
- За яких обставин ви привернули до себе увагу "Металіста"?
- Кількох виконавців "Олімпіка", зокрема й мене, взяли в "Металіст" на перегляд. Тоді, якщо мені не зраджує пам'ять, команду тренував Доценко. Відбувся спаринг - ми зіграли з тими хлопцями, які не потрапляли до "основи", проти основного складу "Металіста". Звісно, перемогли сильніші, але після матчу мене і ще одного хлопця залишили в команді. Тоді можна було одразу заявлятися на чемпіонат, тож я ще встиг зіграти в Одесі свій перший матч у вищій лізі - цілісіньких десять хвилин.
- Старші партнери не знущалися, бува, з новачка? Чи попахувало в "Металісті" дідівщиною?
- Дідівщини не було, але існували певні правила. М'ячі потрібно було носити, до прикладу... В будь-який момент старші могли підійти і "напрягти" за той чи інший епізод на полі. Хоча, начебто, вважався молодим, а вимагали, як від досвідченого гравця. Та школа, яку пройшов у "Металісті", дуже знадобилася мені в житті. Зараз трохи інший час...
- У трьох десятках матчів ви забили лише два м'ячі. Напевно, партнери шкодували для "салаги" зайвий пас...
- Розумієте, мене тоді використовували на різних позиціях. Я не лише в нападі грав, але й в півзахисті. До того ж, молодість давалася взнаки - досвіду бракувало.
- У вас, відверто кажучи, негренадерський зріст. Яким чином вдавалося перемагати в боротьбі на "другому поверсі"?
- Секрету успіху, як такого, не було. Коли вдавалося дотягтися до м'яча, коли ні... Якщо встигав обрати правильну позицію, то, звісно, опинявся на м'ячі перший. Коли ж траплявся височезний захисник, то тут вже без шансів. Я намагався все це компенсувати спритністю та різкістю "внизу", на газоні.
"Мені розповідали казки про АЕК і "Сошо"
- Кар'єра у вас розвивалася калейдоскопічно, вже невдовзі ви отримали запрошення від "Шахтаря". Якою тоді в "гірників" була матеріальна база? Чи вважалося благом грати за "Шахтар" середини 1990-х?
- Будь-якому футболістові хочеться потрапити в команду більш високого рівня. "Металіст" якраз вилетів із вищої ліги, а "Шахтар" посів друге місце, тож я ні про жодні гроші не думав, обираючи "гірників". До слова, в "Металісті" моя зарплатня становила 300 доларів, а в "Шахтарі" - лише 40. Зате в Донецьку непогані "підйомні" виплачували, хороші, як на той час, преміальні, а ще автомобілі дарували. Згодом вже й розмір зарплат став підійматися.
- То яку автівку ви отримали?
- 99-ий ВАЗ. Тоді цей автомобіль вважався хорошим, одним з найкращих. На ринку коштував близько 8 тисяч доларів. Але більше року-двох він, як правило, не витримував.
- Яким вам запам'ятався Олександр Брагін, тодішній власник "Шахтаря" і попередник Ріната Ахметова?
- Нечасто з ним зустрічалися. Я його лише кілька разів бачив, але, звісно, не спілкувався, тож нічого конкретного сказати не можу. Візуально - нормальна людина.
- Коли його вбили, ви грали в оренді у тернопільській "Ниві"...
- Нас із Вітею Доценком обміняли на Сергія Кочура. Та ми не переймалися - колектив у Тернополі підібрався дуже хороший. Нам було вельми комфортно.
- У "Ниві" виступали грузини. Це перші легіонери, з якими вам довелося зіграти в одній команді?
- Автанділ і Таріел Капанадзе були виконавцями непоганого рівня. Вони могли самотужки "зробити" гру. В колективі поводилися дуже комунікабельно. Хоча грузинського вина не пропонували ніколи (Сміється).
- Як оцінюєте російський етап своєї кар'єри, який ви провели в "Балтиці"?
- Коли Леонід Ткаченко мене запрошував, його ніхто не попередив, що я тільки-но відновлювався від травми. Коли ж я приїхав і розповів про свій стан, він був дуже розчарований. У перших матчах я виходив на заміну, а закріпився в "основі" лише під кінець чемпіонату. Непоганий це був етап кар'єри - з "Зенітом" запам'яталися матчі, з "Локомотивом", "Крильями Совєтов". Хоча, загалом склалося враження, що нічим чемпіонат Росії не кращий від нашого.
- А білими ночами досхочу намилувалися?
- Чесно кажучи, я був вражений, коли ми з Ігорем Королем прилетіли в команду. Третя ночі, а в Калінінграді вирує життя - працюють кафе, люди відпочивають. Для нас це був шок, адже уявити собі щось подібне в Україні - нереально. Разом з тим, Калінінград - дуже спокійне і безпечне місто. Тут були дешеві товари, адже існувала вільна економічна зона. Природа хороша. Відчувалася близькість до Європи.
- Чому "Балтика" стала вашим єдиним міжнародним досвідом? Ніхто не запрошував за кордон, чи ви банально не зважилися на переїзд?
- На власний клопіт у 2005 році я підписав контракт із грецькими агентами. Зробивши в чемпіонаті два хет-трики поспіль, я почув від них інформацію, мовляв, мене у своїх лавах хоче бачити і АЕК, і "Сошо". Закордонних варіантів, начебто, було безліч. Коли ж донецький "Металург" не продовжив зі мною контракт і мені довелося полишити команду, виявилося, що йти - нікуди. В авральному порядку уклав контракт із запорізьким "Металургом". І де АЕК? Де "Сошо"?
"Злість зігнали на "Динамо"
- Перехід в донецький "Металург" виявився для вас доленосним - тут ви стали найкращим бомбардиром чемпіонату, здобули "бронзу" вищої ліги, зіграли у єврокубках...
- Пригадую, що переходити в "Металург" не було жодного бажання. Я знав, що їх спіткала грошова криза і вони ледь-ледь залишилися у вищій лізі. Але мене запевнили, що гроші будуть, що зміниться керівництво, що команду підсилять гравці "Шахтаря". Я приїхав, переговорив з Олександром Косевичем, і він переконав мене залишитися. Тепер я розумію, що ухвалив тоді правильне рішення.
- Щоб перемогти у бомбардирських перегонах, вам вистачило всього лиш 12 голів. Чому в тому сезоні форварди настільки мало забивали?
- У той час я грав на позиції півзахисника, а серед конкурентів були Віталій Пушкуца та Андрій Воробей. Навіть не знаю, чому вони забили менше за мене. Це були їх проблеми (Сміється). Але бачите, ця ситуація - не поодинока для нашого чемпіонату. Цьогоріч форварди також забили небагато - по 14 голів.
- В чому причина їх низької результативності?
- Насамперед, рівень чемпіонату суттєво зріс. Чого не скажеш про рівень форвардів. Не знаю... Тут думки різними можуть бути.
- Вам вдалося оформити хет-трики у двох матчах поспіль. Чи намагалися з'ясувати, хто ще може похизуватися таким досягненням?
- Казали, що колись Сергій Ребров зробив два хет-трики поспіль. А так - не дізнався. Забив, то забив. Головне, що зробив свою справу. Навіщо копирсатися у статистиці?
- На третій матч, напевно, виходили з бажанням продовжити серію "трюльників"...
- В третій грі, якщо не помиляюся, суперником було київське "Динамо". Тому не дивно, що не вдалося оформити новий хет-трик.
- "Металург" десятирічної давності у багатьох асоціюється з нищівною поразкою від "Вердера" у Кубку УЄФА...
- Для "Металурга" це був перший єврокубковий досвід. У Донецьку ми зіграли внічию 2:2, а от у Бремені в ворота Вірта влітало все, що могло влетіти. Звісно, ми зіграли дуже погано, та й досвіду не вистачило, майстерності і концентрації. Те, як забивав "Вердер", наочно підтвердило, що німці були від нас на кілька порядків вищі класом. Я, щоправда, тоді не грав, адже відновлювався від операції. Та хлопці, до слова, продемонстрували характер, і вже через два дні після візиту в Бремен здобули перемогу над київським "Динамо" у чемпіонаті. Ті 0:8 одразу забулися.
- Чи було, до речі, бажання цією перемогою допомогти "Шахтарю" в чемпіонських перегонах?
- Та ми для себе старалися, адже нечасто випадає можливість перемогти "Динамо". Матчі з киянами завжди були для нас принциповими. А допомогли ми тоді "Шахтарю", чи ні, навіть не пам'ятаю. Перемога була потрібною для нас - футболістів, тренерів, уболівальників.
- У 2006 році збірна України вирушила на чемпіонат світу без вас. Образливо було?
- Це якраз був той період, коли я перейшов у запорізький "Металург". Не все там у мене добре складалося, тому, вважаю, саме з цієї причини і не поїхав на мундіаль. Але трагедії не роблю.
- Ви закінчили ігрову кар'єру в 33 роки, хоча, до прикладу, ваш ровесник Андрій Шевченко ще досі грає і забиває...
- Мені запропонували хорошу роботу в рідному клубі, за що спасибі керівництву. Так, я міг ще пару років пограти, але який сенс? Де потім працювати? Куди влаштуватися? Тому вважаю, що вчинив правильно. Зараз виховую молодь, тому - все гаразд.
"Зараз специфічна молодь"
- Ваша команда фінішувала у першості дублерів на десятій сходинці. Як прокоментуєте цей результат?
- Яке наше головне завдання? Щоб хлопці потрапили в першу команду. Слід навчити їх грати в "дорослий" футбол, перемкнути емоційно. Це біда наших шкіл, що там дітей навчають небагатьом речам. Приходять вони потім у команду, і не знають елементарного. Тож ми навчаємо їх грати у комбінаційний футбол, щоб вони не мчали бездумно в атаку. Так, можливо, це не завжди нам вдається, адже з реалізацією в деяких матчах виникають проблеми. Та головне, аби хлопці не боялися грати у футбол, не комплексували, коли перед ними серйозний суперник.
Першу половину чемпіонату ми провалили, зате до останніх турів очолювали турнірну таблицю другого кола. Та, за великим рахунком, яка різниця: займеш сьоме місце, восьме чи десяте? Порадіти можна лише тоді, коли ти на одній з перших трьох сходинок. А найголовніша радість для тренера "дубля" - коли твій підопічний потрапляє в першу команду. У нас такий стрибок здійснили Артем Барановський, Павло Грищенко, Микита Полюлях. Головне, аби вони продовжували прогресувати і рости.
- Ви м'який тренер чи авторитарний?
- Знаєте, з ними потрібно по-різному. Молодь у нас специфічна зараз. Іноді буваю м'яким, іноді навпаки. Когось до тями може привести жорстка чоловіча розмова, з кимось потрібно делікатно...
- В чому ота "специфічність" - в захопленні нічними клубами і дівчатами?
- Все це є - і захоплення дівчатами, і нічні клуби. Але це нормально, це природа бере гору. Головне, що вони хлопцями не цікавляться (Сміється). Я їм завжди кажу: от потрапите в першу команду, станете заробляти хороші гроші, тоді й ходитимете на дискотеки, коли буде потреба. Є дні, коли це можна робити, а є такі, що краще утриматися. Сподіваюся, вони це розуміють.
- Хто для вас є авторитетом на тренерському поприщі?
- Важко сказати. Розповідати, мовляв, ідеалом є Моурінью чи Гвардіола, я не стану. Потрібно бути самим собою - Сергієм Шищенком. А брати з когось приклад - це не вихід.
- Як налаштовуєтеся на позитив після прикрої поразки?
- Це відбувається вдома, коли повертаюся до сім'ї: дружини Юлії і дітей - п'ятирічної Маші та Артема, якому три з половиною роки. Якщо команда програла - спілкування з ними, а також відпочинок на природі - це найкраща панацея. Слів нема, коли бачиш, як діти тебе зустрічають на порозі з простягнутими ручками, як обіймають: "Тату! Татусю!" Заради цього потрібно жити.
- Євро от-от розпочнеться. Маєте квитки на матчі чемпіонату?
- Яке Євро? (Сміється) У нас - робота, тренувальні збори. Куди поїдемо, наразі не вирішили. Можливо, у Крим.
- Як гадаєте, претензії європейців, які хочуть бойкотувати Євро, обгрунтовані?
- Ніхто в України не відбере Євро. Так, в нас багато проблем, бо стадіони, аеропорти збудували, а доріг як не було, так і нема. Ще чимало прикрих нюансів... Їх повинні вирішувати ті люди, які за це відповідають.
Розмовляв Олег Бабій
Довідка "Футболу 24"
Сергій Шищенко народився 13 січня 1976 року в селі Сіряки, Харківська область. Півзахисник, нападник. Виступав за харківські "Олімпік" (1992-93) та "Металіст" (1993-94), донецький "Шахтар" (1994-97), тернопільську "Ниву" (1995-96), криворізький "Кривбас" (1997-98), калінінградську "Балтику" (1998), запорізький "Металург" (1999, 2006), донецький "Металург" (1999-2004, 2005-06, 2008-09), маріупольський "Іллічівець" (2004), одеський "Чорноморець" (2006-08). За збірну України зіграв 14 матчів, забив 1 гол. Дворазовий володар Кубка України, а також однієї срібної і трьох бронзових медалей вищої ліги України. Найкращий бомбардир чемпіонату України-2001/2002 (12 голів).