Колишній капітан "гірників" розповів про співпрацю з Луческу, відмову київському "Динамо" і "тренування" з... лопатою.
У чемпіонаті, який нещодавно добіг кінця, молодіжний склад "Шахтаря" ні в чому не поступався старшим колегам - резервісти також фінішували на першій сходинці. У цьому, звісно ж, чимала заслуга наставника команди Сергія Попова - легендарного в минулому захисника "гірників" та збірної України. Попова-гравця можна назвати таким собі Рональдом Куманом українського розливу, адже упродовж кар'єри він зумів забити понад півсотні голів, а його м'яч у ворота збірної Росії ще досі викликає приємну ностальгію у шанувальників футболу.
Хтозна, яких висот зміг би досягнути цей футболіст, якщо б свого часу пристав на запрошення Валерія Лобановського. Однак він обрав "Шахтар", про що, судячи з інтонації, не шкодує. З "гірниками" Попов став чемпіоном України, а також дебютував у Лізі чемпіонів. "Небагатьом футболістам випадає щастя грати в рідному місті", - посміхається співрозмовник "Футболу 24".
"Бери відро зі смолою і неси сюди"
- Сергію Олександровичу, ви родом з Гуляйполя - знаменитого краю "батька анархізму" Нестора Махна. Можливо, у ваших жилах тече кров тих повстанців. Чи досліджували ви свій рід?
- Ні! В тих джерелах, що я переглянув, не знайшов коренів. А тому... Просто земляк.
- Відомо, що ваш батько займався аматорським футболом. Пристрасть до гри від нього почерпнули?
- Так! Батько за Гуляйполе виступав. Чесно кажучи, вже й не пригадаю, якого рівня це турніри були - чемпіонат області чи району... Напевно, що на область грали.
- А ще мене здивував той факт, що перед початком футбольної кар'єри ви працювали в ремонтно-будівельній бригаді аеропорту. Що входило у ваші обов'язки?
- Мені дослівно казали таке: "Бери відро зі смолою і неси сюди. Потім неси туди". Копав з дев'ятої години ранку і до обіду. От і вся моя робота була (Сміється). А чим я міг займатися після школи? Всілякою підручною роботою.
- Коли ж встигали на тренування?
- Ходив на них після роботи. Але таке поєднання тривало лише три місяці, а тому не наклало відбиток.
- У київському СКА ви пройшли армійську службу. Розкажіть щось про "дідів", "салаг" і "духів"...Чого було більше - футболу чи армії?
- Ну, це важко назвати армією. Команда СКА була спортротою, ми жили в гуртожитку поблизу стадіону і увесь час тренувалися. В казармі довелося побувати лише кілька разів. Тому дідівщини не було. Коли прийшов у СКА, тут виступали такі футболісти як Севидов, Скрипник. Були трохи молодші і трохи старші, але дідівщиною не пахло. Панував досить суворий режим.
- А хоча б постріляти з "калаша" чи покрокувати на плацу випала можливість?
- Ні, мені пощастило. Я був дисциплінованим хлопцем, уникав порушень, а, відповідно, і покарань. Упродовж всієї армії я грав у футбол. Поталанило неймовірно!
"Бишовець - людина своєрідна"
- Чому донецькому "Шахтарю" не вдавалося в перші сезони незалежного чемпіонату нав'язати "Динамо" боротьбу за чемпіонство? Тоді лише "Дніпро" кинув рукавичку...
- Ну як...Якщо пригадати, то я б не сказав, що "Дніпро" аж настільки сильно змагався за чемпіонство. А "Шахтареві" й справді бракувало тоді досвіду. Той же Ребров перейшов у "Динамо". Кияни перебували в кращому становищі, ніж "гірники", а тому кожен вважав за честь грати саме в Києві. Зараз такого немає. "Шахтар" піднявся, є "Дніпро", "Металіст"... Найкращі футболісти розсіюються по всіх командах.
- Нещодавно Сергій Шищенко нам розповідав, що в той час його зарплата в "Шахтарі" становила 40 доларів. Чому так мало?
- Я не хочу розповідати... Так, в порівнянні з теперішнім днем зарплати були дуже скромними. Але тоді це вважалося непоганим заробітком. Якщо Шищенко каже, що заробляв 40 доларів, отже деінде отримував менше...
- Ні, за його словами "Металіст" виплачував 300 доларів...
- Можете це писати або ні, але я не надто в таке вірю. Отже, були в нього якісь інші причини... Зазвичай для футболіста головне не стільки здобування трофеїв, як заробляння грошей. Правильно? Можливо, в декого і є патріотичні почуття. Але таких мало. Часи змінюються. Щось я не чую таких, які б кричали "за батьківщину".
- У 1996 році ви перебралися в санкт-петербурзький "Зеніт", який тільки-но пробився в елітний дивізіон. Як вважаєте, це був для вас крок вперед?
- На той момент це справді був крок вперед. Адже, як ви знаєте, в "Шахтарі" виникла складна ситуація - загинув президент клубу Брагін. Панував повний хаос - невідомо було, хто тренуватиме, хто керуватиме... Я якраз відновлювався після травми. В розмові з наставником не почув конкретної відповіді, чи зацікавлені в моїх послугах й надалі. А пропозиція "Зеніта" надійшла дуже вчасно - "Шахтар" пристав на неї, і я переїхав у Петербург. "Зеніт" тоді вийшов в Прем'єр-лігу, вони прагнули доводити невипадковість цього, а тому, однозначно, це був крок вперед.
- Вам довелося грати під керівництвом Бишовця, про якого не всі футболісти відгукуються схвально. Що скажете про Анатолія Федоровича?
- Бишовець - людина своєрідна. Він будує стосунки з гравцями зовсім не так, як це роблять інші тренери. Не мені судити, добре це чи погано. Особисто я нормально з ним працював. Якщо був здоровий, то обов'язково виходив на поле. Зазвичай проблеми виникають тоді, коли футболіст не грає.
- Якщо не помиляюся, ви одружилися в Петербурзі у пору білих ночей?
- Ні, одружився я в Донецьку. Але в пору білих ночей (Регоче). Тоді треба було їхати в Петербург не просто з дівчиною, а вже з дружиною, адже настав момент узаконити наші стосунки.
- Чи справила на вас враження Північна Пальміра?
- Спершу це місто не вразило. Приїхав взимку - довкола похмуро і холодно. Падає дощ. Але от коли настали білі ночі... Я тоді в повній мірі оцінив історичну привабливість Петербурга, красу каналів, Неви. Коли треба було повертатися додому, відчував навіть певний сум. Тепер туди приїхати можу лише на екскурсію.
- Яким ви застали "Шахтар" після повернення?
- Як я вже казав, тоді панував хаос. Коли ж я повернувся через два роки, президентом вже був Рінат Ахметов. Він оголосив, що хоче перемагати і розвивати команду. До того ж, хоч я родом з Гуляйполя, все життя прожив на Донбасі. Не всі футболісти можуть похизуватися тим, що свою кар'єру провели вдома - поруч із рідними і близькими.
- В чому проявилися позитивні реформи Ахметова?
- Ну-у-у, він просто став робити все необхідне для професіонального росту футболістів - створював умови, будував тренувальні поля. Спочатку їх було один чи два - це основа. А вже потім з'явилася база, стадіон...
- Чому ви відмовилися від переходу в київське "Динамо"? Адже, як відомо, на вас розраховував Лобановський, а йому було майже нереально дати відкоша...
- В той час, коли Лобановський сказав мені: "Приходь! Давай доводити...", а це був 97-й чи 98-й рік, "Динамо" демонструвало надзвичайно пристойний рівень футболу. Напевно, я в якийсь момент побоявся доводити. Навіть не те, щоб доводити, - побоявся конкуренції. Це я зараз так проаналізував. А в той момент "Шахтар" просто був більш наполегливим, ніж "Динамо".
- У 1997 році "Шахтар" дійшов до 1/8 фіналу Кубка кубків, а в наступних сезонах вилітав від "Цюріха" і "Роди" вже в першому етапі. Такий контраст був пов'язаний із втратою Сергія Ателькіна?
- Так, напевно це вплинуло на результат. (Пауза). Хоча... В 1/8 фіналу ми не виходили...
- Ну як? А "Віченца"?
- А, коли з "Віченцою"! Може й відсутність Ателькіна вплинула. А може далося взнаки те, що "Шахтар" тоді був несіяною командою. От ми й потрапляли на доволі сильних суперників. Хоч були серед них і не надто сильні. Бракувало міжнародного досвіду.
"Запам’яталася гра з "Лаціо"
- Зате під керівництвом Прокопенка "Шахтар" одразу кваліфікувався у груповий турнір Ліги чемпіонів. Що це був за тренер? В чому полягав його секрет успіху?
- Якщо б я знав його секрет успіху, то, напевно, застосовував би це у своїй практиці. Наскільки я розумію, в нього була певна модель гри. Прокопенко робив ставку на швидких нападників, плеймейкера з хорошим пасом і міцну оборону. Акцент робився на атаку.
- Ну й мікроклімат у роздягальні, напевно, був дуже хороший…
- Важко сказати, що мікроклімат відрізнявся від того, який був при інших тренерах. Прокопенко міг і нагримати, і анекдот розповісти, посміятися. Але нічого надзвичайного не відбувалося.
- Який із шести матчів групового турніру запам’ятався найбільше?
- Та всі дуже пам'ятні. Але найперша гра - проти "Лаціо" закарбувалася найбільше. Ми тоді погано зіграли і поступилися з рахунком 0:3. Але все одно це був досвід. Потім з "Арсеналом" була цікава гра. Це зараз футболісти щоразу грають на хороших стадіонах, а для нас тоді це стало дивовижею.
- На кого з "гірників" накинули оком європейські клуби?
- Тепер до нас приїжджають грати іноземці, які потім у своїх країнах розповідають, що Україна розвивається, що тут грають у футбол. А раніше щодо таланту того чи іншого футболіста були великі сумніви - його гра ретельно перевірялася. Думаю, що інтерес до "Шахтаря" був, але особисто на мене ніхто серйозно не претендував. За інших хлопців сказати важко.
- Як для захисника, ви забили величезну кількість голів. Можливо, слід було грати у півзахисті або й нападі?
- Та ні, вважаю, що потрібно грати там, куди ставить тренер. Звісно, в мене було бажання бігати попереду, але підкорявся вказівкам наставників.
- Єдину чемпіонську медаль ви здобули під керівництвом Невіо Скали. Яким запам’ятався італійський фахівець? В чому полягали його плюси і мінуси?
- Я можу висловити лише суб'єктивний погляд. Плюси, мінуси... Він робив ставку на психологію - переконував нас, що ми можемо стати чемпіонами, що нам це під силу. Мінуси - нерозуміння менталітету. У нас, футболістів, і в тренера він був різним.
"Спілкування з Луческу – наявне"
- Як тренер, ви вже вдосталь попрацювали зі "Шахтарем-3" і "Шахтарем-2". За логікою, тепер зобов’язані очолити ще й першу команду…
- Я зобов'язаний? Вам цікаве моє бажання чи те, що я повинен зробити? (Сміється). Бажання таке є, але тепер належить довести це ділом. А діло - це результати.
- Чи готові ваші підопічні вже завтра підсилити основну команду "Шахтаря"?
- Їм би потренуватися рік-два з головною командою, а потім, при хорошому бажанні і старанні, могли б і підсилити.
- Як часто спілкуєтеся з Мірчею Луческу?
- Не можу сказати, що спілкуємося з Луческу регулярно - кожен день, кожен тиждень. Але час від часу зустрічаємося, граємо контрольні матчі, він іноді на тренуваннях присутній... Спілкування наявне, скажімо так.
- Що потрібно зробити, аби до кістяків команд входила талановита вітчизняна молодь?
- Потрібно давати їм грати - це понад усе. Якщо вони будуть "перспективними", але не гратимуть, ми не зможемо дізнатися про їх талант. Тільки гра розвиває потенціал.
- Тобто, все залежить від головних тренерів?
- Від них залежить багато що, але не все. Насамперед, все у руках футболістів, які хочуть доводити своє прагнення грати. Вони повинні тренуватися, щоб у них повірили і сказали "завтра" або "післязавтра". Головне, не опускати рук. Усе має бути в комплексі - футболіст зобов'язаний тренуватися, а наставник - більше йому довіряти.
- Чи полишили б ви донецький затишок, якщо б надійшла пропозиція з того чи іншого клубу УПЛ?
- Я стосовно цього ще не думав. Та й зарано про це говорити. Досвід засвідчує, що тренери мого віку не надто великим попитом користуються у президентів клубів. Тож це запитання варто ставити трохи пізніше. Як і відповідати на нього.
- У вашій сім’ї лише жінки – дружина і двоє донечок. Як вони ставляться до футболу?
- Коли я йду на футбол, то вони цікавляться деталями. Коли грає молодіжний склад - вони також цікавляться. Постійно в курсі, як виступає донецький "Шахтар", збірна України. Але якогось великого інтересу все ж немає.
- Які плани на літо? Це відпустка в теплих краях чи похід на матчі чемпіонату Європи?
- Я залишуся тут, у Донецьку. Донечка займається тенісом, тож побуваю на турнірі U-17 у Маріуполі. А потім розпочнуться тренувальні збори.
Розмовляв Олег Бабій
Довідка "Футболу 24"
Сергій Попов народився 22 квітня 1971 року в Макіївці, Донецька область. Захисник. Виступав за жданівський (маріупольський) "Новатор" (1989), київський СКА (1990-91), вінницьку "Ниву" (1991), донецький "Шахтар" (1992-96, 1997-04), санкт-петербурзький "Зеніт" (1996-97), запорізький "Металург" (2004-06). За збірну України зіграв 54 матчі, забив 5 голів. Чемпіон України 2001/02. Чотириразовий володар Кубка України. Зараз очолює молодіжну команду донецького "Шахтаря".