Півзахисник львівських "Карпат" 90-х, якого боялися не лише суперники, але й арбітри, розповів про допінговий скандал, львівський дух і реноме крутого хлопця.
...Восьме квітня 2000-го року. "Карпати" приймають запорізький "Металург". На старті другого тайму львів'яни відкривають рахунок, але за якусь мить арбітр Шебек "вигадує" вилучення для карпатівця Вільчинського. З натовпу гравців виринає Роман Зуб і щільно прихоплює арбітра за комірець. Червона картка опиняється під шипами бутсів і розлітається на дрібні шматочки. "Я захистив честь команди", - скаже потім Зуб, якому навіть "гірчичник" не перепаде. Аналогічно вважають і вболівальники "зелено-білих". Вони досі з ностальгією пригадують Той епізод, і Ті "Карпати".
...Одинадцяте липня 2012-го. Назустріч автору цих рядків енергійно прямує усміхнений чоловік в темних окулярах. "Коля! М-м-м-м... Пєтя... Ой... Вася!", - жартівливо відрекомендовується, пародіюючи невмирущого Шуріка. Але нас не проведеш! Ми ж знаємо, що за темними скельцями - все той же Роман Зуб.
"Боявся зайти в автобус "Динамо"
- Романе, ви народилися неподалік львівського стадіону "Дружба" (теперішня "Україна"). Чи можна сказати, що це й вирішило вашу долю на користь футболу?
- Це питання недоречне, бо люблю футбол стільки часу, скільки себе пам'ятаю. Коли маленьким бігаєш, м'яч постійно біля тебе, по-іншому бути не може.
- А який матч став першим з тих, які ви переглянули? З батьками, до речі, на стадіон ходили?
- Ми ходили на футбол самі, ходили на "Карпати". Це тоді була команда з великої літери. І нам жилося весело - бігали, збирали пляшки, ходили на мультики в кінотеатр "Зірка". Навпроти мого будинку, а жили ми в гуртожитку, також був гуртожиток, на першому поверсі якого функціонував боксерський зал. Тож я ще й боксом займався. Але коли почали створювати спецкласи і потрібно було визначитися зі своїм майбутнім, бокс я занедбав.
Першого матчу не пригадую. Зате пам'ятаю, як з московським "Спартаком" грали. Це був той рік, коли "Карпати" перемогли у 23 матчах з 23-ох, зіграних у Львові. Це й запам'яталося найбільше.
- Чи вели футбольну статистику, як це, зазвичай, дітвора робить?
- Я збирав вимпели, полював за автографами. Розклеював на стінах плакати з командами і гравцями - усе те було. Колекціонував програмки - перша датується 1974 роком, коли "Карпати" грали з "Зенітом".
- Якими були перші професійні кроки?
- Розпочинав я в Грещака... Як заявити про себе? Ти приходиш і тренуєшся, а на тебе дивляться і вирішують - підходиш ти чи ні.
- Чому запитую... Далеко не кожен футболіст може похизуватися тим, що вже в юнацькі роки грав за збірну СРСР...
- В юнацьку збірну до Бишовця я потрапив тоді, коли виступав за "дубль" київського "Динамо". Причому, грав у тій збірній зі старшими хлопцями - 1966 року народження. Бишовець відвідував усі матчі, а я за "дублерів" досить непогану гру демонстрував. Дуже хотілося прогресувати. Знаєте, коли заходиш в автобус, а поруч сидять Блохін, Буряк, той же Лобановський, Пузач і вся "стара гвардія", отримуєш просто величезний стимул.
- Але до основи легендарної команди вам пробитись не вдалося. Кого із "мастодонтів" так і не спромоглися потіснити?
- Коли я потрапив у "дубль", мені було 17 років. Тоді ж на чемпіонат світу у Мексику поїхало 13 киян - 11 гравців основного складу та двоє запасних. Про те, щоб потіснити когось, не могло бути й мови. У "дублі" я не грав лише на своїй позиції опорного півзахисника, але й діяв під нападниками, правим півзахисником, правим захисником... Йшов туди, де було потрібно.
- Тобто, сповідувався класичний універсалізм Лобановського...
- Я не знаю. Казали "тут зіграй", от і все. Ніяких проблем не було.
- Хто тоді тренував "дубль" і як часто матчі відвідував Лобановський?
- Коли я прийшов в "Динамо" у 1984 році, "дубль" тренував Михайло Фоменко. Наступного року цю команду очолив Віктор Колотов. А Лобановський відвідував практично всі матчі дублерів.
- Чи мали розмову з Метром?
- Знаєте, спілкування, як такого, не було. Хіба що підказки від нього отримував, як зіграти в тому чи іншому моменті. Складно описати враження, які залишилися від цієї людини... Стільки вже про нього сказано і написано (Пауза). "Щенячий восторг", висловлюючись російською.
Пригадую, коли вперше приїхав з інтернату на тренування в "дубль". Поблизу стадіону "Динамо" стояв клубний автобус, а я зупинився збоку і боявся зайти до салону. Автобус рушає, я продовжую стояти. Якби не Фоменко, який трохи спізнився, я б на тренування не потрапив. "Рома, ти чому стоїш? Ану всередину!", - гукнув він. Я зайшов, очі донизу, - і одразу в кінець салону. А зараз що? Молоді 18-річні футболісти мають нахабність ще якісь умови висувати... Нам казали: "Будеш отримувати 60 рублів стажера". Нема питань! Коли перевели у "дубль", зарплата зросла до 150 рублів. Ні в кого нічого не потрібно було випрошувати. Там люди все бачили.
"Давай вийдемо і поговоримо по-чоловічому!"
- Незалежність ви зустріли в складі луцької "Волині". Які спогади про той специфічний перший чемпіонат? Безгрошів'я все-таки панувало...
- Луцьк, 92-й рік... Сюди я потрапив ще в 1990-му році. Безгрошів'я? Коли ти молодий і здоровий - цього не помічаєш. Подивіться на сучасну молодь. Хіба вони мають багато грошей? Ну є, звичайно, мажори... Але загалом усі - здорові і щасливі навіть без грошей. Це вже коли сім'я з'являється, стаєш значно відповідальнішим і думаєш, де б то заробити пару копійок. На той час у "Волині" все мене влаштовувало - зарплату виплачували, годували, забезпечували формою.
- На ігри лише автобусом вирушали?
- Тільки автобусом. Хоча у 1990-му році, коли ще існувала союзна буферна зона, ми іноді і літаком діставалися на матчі. В той же Азербайджан. За часів Незалежності, наскільки пригадую, ми лише в Луганськ літали. Це сто відсотків.
- Але, напевно, все ж хотілося заробляти значно більше. У "Легії" відчулися позитивні зміни?
- Знаєте, це навіть не до порівняння - те, що я тут отримував, і що в Польщі. Якщо не помиляюся, у "Волині" мав доларів 100-120. Натомість в "Легії" вже в перший місяць своїх виступів (а ми стартували в другому колі з кількох перемог), я отримав 3 000 доларів. Наступного місяця - дві з "копійками" тисячі...
- А якими були загальні враження? Шовінізму з боку поляків не помітили?
- Звісно, що відчував негатив на свою адресу, адже, по суті, прийшов, щоб відібрати у когось місце в стартовому складі. Якихось конкретних випадків не було. Так, бурчали незадоволено в спину, але я одразу ставив їх на місце. Казав: "Ну що? Давай вийдемо і поговоримо по-чоловічому - один на один". Такий пресинг спрацьовував безвідмовно.
- Кістяк команди, напевно, складали лише місцеві гравці...
- З легіонерів, окрім мене, був лише росіянин Сергій Шестаков. Всі решта - корінні поляки.
- Ми звикли, що зараз "Легія" бореться за чемпіонство. А що це була за команда на початку 90-х?
- Вони й тоді боролися за чемпіонство. В цій команді інші завдання не ставляться. У той сезон "Легія" стартувала в другому колі з п'ятого місця і в підсумку стала чемпіоном. Хоча те чемпіонство, в зв'язку з певними подіями, в неї відібрали.
- Мовного бар'єру не існувало?
- Скажімо так: розуміти - я розумів. Адже в нас польські телеканали стабільно транслювалися. А от перейти на польську було важко. Вона лише на перший погляд така легка. Їх футбольна термінологія зовсім інша.
- Яким був ваш побут у Варшаві?
- На той час я ще не мав водійського досвіду, а тому автівку навіть не просив. Зате клуб винайняв мені квартиру. Я жив у хорошому сервісі.
- Ви встигли зіграти десять матчів у чемпіонаті...
- Гра з "Відзевом", після якої виявили той злощасний допінг, стала останньою. Більше мене не ризикували випускати на поле. Команду тоді тренував Вуйцек, який зайвих рекомендацій не потребує.
- Вас тоді звинуватили у підвищеному рівні тестостерону в крові. Звідки ростуть ноги у цього допінгового скандалу?
- Ми на Україні навіть не знали, що то таке. Ніколи з тим не стикалися. Я лише зрідка чув слово "допінг" - не більше того. Якби таке трапилося на три-чотири місяці пізніше, я б значно краще зорієнтувався в ситуації, був би "підкованішим". Здав би аналіз тут, а паралельно звернувся б у незалежну інстанцію в Кельні чи Женеві. Коли в нас почали відбирати чемпіонство, я поїхав у Москву до професора Португалова. А він констатував, що в мене рівень тестостерону різко впав. "Якщо б ти хитрував і виводив його чимось з організму, я б це побачив", - сказав Португалов. - Скоріш за все, тебе підставили".
- Клуб вас підтримав у цій ситуації?
- Коли тебе на рік відлучають від футболу, ти стаєш непотрібним. Тобі ніхто не каже, щоб ти прийшов на тренування. Від тебе відхрещуються. Хоча я за контрактом мав належати "Легії" ще три роки. Тобто, запропонувати мені підтримувати форму поляки таки могли. Але вони не зробили цього. Я цілісінький рік грав у міні-футбол в Україні, а з клубу ніхто не зателефонував. Тож Маркевич і Дячук-Ставицький, які тоді працювали в "Карпатах", рушили в Польщу домовлятися про мій трансфер.
- Кажете, вас підставили. Кому це могло бути вигідно?
- На допінг-контроль взяли трьох - мене, Марека Юзв'яка, а хто був третім, я вже забув. Якщо у когось і могли виявити допінг, то у Юзв'яка. Він був зірвиголовою, любив встрявати у різноманітні історії і мав прізвисько "Берет". Але це всього лиш моє припущення.
"Кумир в мене один - Зідан"
- Зате в "Карпатах" ви затрималися надовго. Дехто з львівських вболівальників називає вас "тафгаєм" українського футболу. Вам до вподоби таке прізвисько?
- Що означає "тафгай"? Футбол - трохи інший вид спорту. Так, я був непоступливим, але щоб "тафгай"... Встрявав у чвари, не без того, - це натура така в мене. Досі таким залишився. Не люблю, коли вдаються до брехні.
- А ще вас називають Львівським Гаттузо. Так краще?
- А, може, то Гаттузо, як я? (Сміється). Я, все-таки, старший від нього.
- В яких випадках доводилося демонструвати міць кулаків?
- Ну було на полі пару разів...Але навіщо вам це потрібно? Цікаво? Цікаво, як я Корпоная "переїхав"? Ну дав йому раз у морду та й усе.
- А чому?
- Та були свої нюанси. Згодом з Корпонаями ми прекрасно грали у Вінниці... Буває, що люди не вірять словам, хоча я його тоді попереджав. Відеокамер не було в такій кількості, як зараз. Емоції... Багато про що шкодую зараз. Краще було б в ігровому плані покарати. Розуміння з роками приходить. Як-то кажуть: якби молодість знала, а старість могла...
- Кажете, камер не вистачало. Це для футболістів був плюс чи мінус?
- Плюс в тому, що життя розвивається, не стоїть на місці, і зараз камер значно більше. У 90-х роках багатьох людей ламали, "вбивали", а потім нічого не можна було довести.
- Хто з футболістів світового рівня є вашим кумиром?
- Однозначно - це Зідан. Дотепер він залишається у мене на почесному місці. У фіналі чемпіонату світу-2006 я б з Матерацці вчинив аналогічно. Хіба що не головою б удару завдав, а з руки... Зідан сам не може пояснити, як то сталося. Це не емоційний порив, а скоріше "неадекват". В такому стані людина не думає, що вона робить. Так, через якусь хвилину він зрозумів, що підвів команду, але в той момент просто "заклинює". Я вважаю, що це нормально. Дивуюся, як брати Клички не відповіли на провокації Чісори. Прихиляю коліна перед їх витримкою. З таких людей потрібно брати приклад.
"Шарану не дали часу"
- В чому полягала сила "Карпат" 1990-х? Команда перемагала не лише "Шахтар", а й "Динамо"...
- "Динамо" ми не обігрували. Вперше це сталося у 1998 році в Києві, коли Женя Назаров на третій хвилині забив гол. А раніше шансів обіграти "Динамо" не було ніяких. Зате на власному полі ми давали бій усім. Навіть Володя Шаран розповідав, що вони їхали до Львова з усвідомленням того, що тут ноги не прибирають практично ніколи. Нашому львівському духові важко було щось протиставити.
- Але ж не всі гравці були львів'янами...
- Не пригадую, щоб п'ять-шість чи навіть більше футболістів зі "сторони" було. Один або двоє хіба що. Всі решта - львів'яни. Відповідно, "варяги" швидко проникалися нашою атмосферою та духом.
- Чого бракує теперішнім "Карпатам"? Адже окрім епохи Кононова згадати, по суті, нічого...
- Та й тепер команда тримається, в основному, на місцевих кадрах. Той же Федецький. Він що, зі "Шахтаря" зіркою прийшов? Він заявив про себе саме в "Карпатах". А легіонери приїжджаюь заробляти гроші. Для них той патріотизм... Та й молодь пішла така, що "патріотизм" для неї - порожній звук. В українців зараз на першому місці стоять матеріальні блага. Щоб хтось зіграв за герб, за батьківщину, а вже потім отримав винагороду - такого немає. Вони навіть за матеріальні блага викластися не можуть. От як з "Олександрією". Їм мільйон дай - вони не зможуть, бо коліна тремтять.
І ми, бувало, розпочинали сезон невдало. Програли, програли, нічийка, і лише згодом наставав час перемог. От як тоді, коли Журавчак очолював "Карпати". Ми спочатку "попали" в Києві - 0:2, потім розписали нічию з Франківськом, якщо не помиляюся, потім програли ще й "Таврії", і лише в четвертому турі "прибили" Кривий Ріг на виїзді - 3:1. І пішло-поїхало. Після першого кола набрали 29 очок і посіли четверте чи п'яте місце.
Головне - сісти, поговорити і розібратися, в чому ж справа. Є такі моменти, коли гра неважлива. Просто потрібно перемогти будь-якою ціною - зубами, кігтями, чим завгодно. В одному матчі переміг "на жилах", в другому матчі переміг "на жилах". В третьому дивишся - вже й гра з'являється, адже є результат і ти впевненіше почуваєшся. В кризові моменти важливо по-спортивному розлютитися: як це так - мене "Оболонь" виносить, йолки-палки?!
Запрошують для роботи з футболістами психолога... Я цього не розумію. Вони повинні самотужки наводити лад зі своєю психологією. Вони - футболісти-професіонали. Є ж значно страшніші речі, коли люди не можуть зі собою впоратися. Отам потрібен психолог.
- Що чекає на "Карпати" в новому сезоні?
- Чесно кажучи, навіть про це не думав - що там буде і як. Особисто мені дуже б хотілося, щоб тренером залишився Кучеров. Щоб з ним підписали нормальний контракт і дали людині попрацювати. Тоді, я переконаний, буде результат. Щоб тренер не боявся повторити долю Володі Шарана, якому вказали на двері після чотирьох матчів. Щоб щось зліпити - потрібен час. Шаран приступив до роботи, коли команда поїхала на збори. А як з гравцями познайомитися? Як людей готували - він також не знає... Щодо Кучерова, то ця людина заряджає позитивною енергетикою. У клубі працюють такі (не хочу називати прізвищ), що на них дивишся і неприємно стає.
- Як часто аналізуєте гру команди з трибун стадіону?
- Коли у "Карпат" відбувся підйом, було цікаво стежити за тим, як будується в них гра. Коли команда красиво грає, ти за неї вболіваєш - то за будь-яких обставин йдеш на стадіон. Тим паче, коли сам вже мислиш з тренерської точки зору.
- Детальніше, будь ласка... Ви й самі тренуєте?
- Так, очолюю ФК "Перемишляни". В минулому році ми стали чемпіонами третьої ліги чемпіонату Львівщини, а зараз йдемо другими у другій лізі. Про тренерське майбутнє рожевих ілюзій не маю, бо потрібно їхати і навчатися. А далі що? Кому буду потрібен? Нікому. А так, для себе бавлюся в "цюцюбабки" (Сміється).
- Раніше ви займалися продажем автозапчастин. Продовжуєте цю справу?
- Так, жити-то треба!
- І реально в наших умовах вести бізнес?
- Давайте про це не будемо говорити. В нашій країні все однакове - що футбол, що бізнес...
- Тобто, не без екстріму?
- Вся Україна - це екстрім. Я б вам розповів, але не буду (Пауза). Далеко тоді зайдемо, що не варто робити.
- Гаразд, тоді наостанок розкажіть про свою сім'ю...
- Живемо добре - син Євген, донька Єва. В Єгипет їздимо практично щороку. Тут найкраще поєднання ціни та якості. Плюс - клімат оптимальний. Донечці три роки, а вона вже тричі у Єгипті побувала. Син займається айкідо вже четвертий рік. Та й я підсів на це бойове мистецтво. Неймовірно цікаво!
Розмовляв Олег Бабій
Довідка "Футболу 24"
Роман Зуб народився 16 лютого 1967 року у Львові. Півзахисник. Виступав за дубль київського "Динамо" (1985-87), луганську "Зорю" (1987-88), СКА "Карпати" (1989), дрогобицьку "Галичину" (1990), луцьку "Волинь" (1990-92, 2002), варшавську "Легію" (1993), львівські "Карпати" (1994-97, 1999-00), івано-франківське "Прикарпаття" (1998), ФК "Вінниця" (1998-99), олександрійську "Поліграфтехніку" (2000-01), кіровоградську "Зірку" (2001), золочівський "Сокіл" (2002). У 1993 році отримав річну дискваліфікацію за, начебто, вживання допінгу. Зараз тренує аматорську команду ФК "Перемишляни".