Новий проект "Футболу 24", у якому розповідатиметься про найвідоміші футбольні династії українських (і не тільки) родин.
Перший епізод з серії присвятимо родині Федецьких, а саме батьку Андрію та сину Артему. Обоє є вихованцями західноукраїнської футбольної школи. Андрій належить до львівської, Артем до волинської. Проте саме батько вважається справжньою легендою "Волині", де він провів практично всю свою кар'єру, на відміну від Артема, котрий вписав своє ім'я золотими літерами в історію львівських "Карпат", так і не зігравши за волинського гранда жодного матчу. От такий-то парадокс.
Проте задовго до звитяг в "зелено-білій" команді Кононова, молодший Федецький в зовсім юному віці подався підкорювати Донецьк. Протягом п'яти років захищав кольори третьої і другої команди "гірників". Після чого був відданий в оренду київському "Арсеналу", де у віці двадцяти двох років дебютував на найвищому рівні. У свою чергу старший Федецький відчув, що таке справжній футбол, на три роки швидше, ніж Артем, дебютувавши за луцький "Торпедо" дев'ятнадцятирічним юнаком.
На фото: Головний тренер "Дніпра" Мирон Маркевич (зліва) та Андрій Федецький (другий праворуч)
Згодом Артем пішов, так би мовити, стопами батька, перебравшись на сезон в Харків. Щоправда, Андрій перейшов в "Металіст", з яким став фіналістом Кубка СРСР, і в тому ж 1983 році отримав звання Майстра спорту, а молодший Федецький відправився в "Харків". У складі "містян" Артем забив свій перший гол на найвищому рівні і став незмінним гравцем основи другої харківської команди.
Головний керманич "гірників" просто не міг не відзначити успішний сезон Артема у складі "Харкова". Наступний рік син Андрія проводив вже разом з основою "Шахтаря". Проте надзвичайно потужна конкуренція та ставка на іноземців дозволила українцю взяти участь лише у п'ятьох поєдинках вітчизняної першості і в одному - на єврокубковій арені.
Після того, як стало зрозуміло, що Луческу не довірить місце Артему в основному складі, той вчергове на правах оренди перебрався в інший клуб - львівські "Карпати". Саме в цій команді він продемонстрував футбольній Україні себе у всій красі. Його працездатність на полі під час всіх дев'яноста хвилин не те, щоб вражала. Вона зводила з розуму. Адже ці постійні підключення крайнього захисника до атаки (до слова, одне з таких підключень подарувало Львову єврокубкову осінь) в українському чемпіонаті на той час були справжнею екзотикою, особливо з боку українців.
На фото: Артем Федецький ставить крапку у протистоянні з "Галатасараєм"
Уболівальники пояснювали таку фізичну міць і витривалість Артема доволі легко: "У Федецького два серця - одне людське, а інше - зелено-біле". Жарти жартами, але доля правди в них таки присутня.
На відміну від сина, Андрій грав ближче до чужих воріт - півзахисником, нападником. Через невеличкий зріст, всього 167 сантиметрів і чудові футбольні якості, старшого Федецького прозвали "волинським Марадоною".
Саме батько Артема ділить позицію найкращого снайпера в історії луцької команди із Володимиром Диким, в обох по 91 забитому м'ячу в активі. Цікаво, що вони розпочали свій шлях у складі волинського колективу практично одночасно і припинили виступи за "Волинь" приблизно в той самий час.
На фото: Володимир Дикий, Андрій Федецький та Володимир Антонюк під час зимових зборів у Криму, 1989 рік
Цікаво те, що найкращі бомбардири "Волині" не відчували заздрощів один до одного в плані кількості забитих м'ячів. Тут варто пригадати цікавий епізод із матчу чемпіонату України між "волинянами" та "Зорею", який відбувся 5 серпня 1994 року. Не дарма тут була згадана ця дата, адже саме в цей день Андрій Федецький святкує день народження, окрім того, цього числа ще й народилася дружина Володимира Дикого. І от арбітр призначив пенальті у ворота луганців.
Напередодні поєдинку "Дикар" і "Марадона" домовились: якщо буде пенальті, то вони організують невеличкий "цирк". До м'яча підійшов Дикий - всі в очікуванні удару… Але він покотив круглого трішки вперед, а Федецький, котрий у потрібний момент рвонув до "шкіряного", відзначився черговим забитим голом. Одним словом, не лише легенди, але й друзі, як на футбольному полі так і поза ним.
Наступним етапом в кар'єрі Артема стало дніпропетровське "Дніпро", у якому Артем став надійним гвинтиком в оборонній системі дніпропетровців. При цьому продовжуючи тероризувати своїми рейдами суперників, віддаючи чудові гольові передачі і забиваючи важливі голи для "дніпрян".
На фото: Важкий, але фантастичний цьогорічний єврокубковий сезон
Проте бійцівських якостей Артема, як і всього "Дніпра", не вистачило, аби подарувати єврокубок Дніпропетровську й Україні, але про це вже було писано і переписано стільки, що не хочеться на цьому зупинятись. Єдине, що хочеться зробити, так це подякувати гравцям за такий чудовий євросезон і звернутись в першу чергу до надемоційних українських уболівальників: "Не плачте, бо це минуло, а усміхніться, бо це було".
Наостанок хочу сказати, ми всі розуміємо, що медалька, до речі, яку отримав з рук Мішеля Платіні син Артема – Адріан, - це ще далеко не головне, адже вона тебе зробить щасливим на короткий проміжок часу. Головне для гравця - це любов і підтримка уболівальників, які футболіст здатен відчувати у всьому і завжди.