Інтерв'ю "Футбол 24" із Богданом Слюбиком, 19-річним захисником львівського Руху.
Захисник львівського Руху та юнацької збірної України Богдан Слюбик може занести собі в актив минулий сезон. Він зміг не тільки самоствердитися в ролі гравця першої команди, вдало виступити в Юнацькій Лізі УЄФА, але і привернути увагу італійських клубів.
"У грі з Вересом було багато нервів"
– Великою проблемою є перехід із юнацького у професіональний футбол. Ви цього сезону стали повноправним гравцем першої команди Руху. Що тут виходить на перше місце?
– Головне – впевненість у собі. Багато гравців зупиняються, коли потрапляють до першої команди чи коли запрошуються до тренувань. Потрібно шукати в собі сили постійно вдосконалюватися та рухатися вперед. Якщо ти граєш за U-19, потрібно ставити ціль – перша команда. У першій команді потрібно стати основним гравцем. Заявити про себе в Україні, а вже потім рухатися далі.
– У чому відмінності між юнацьким та дорослим футболом?
– Швидкість. Швидше приймати рішення, швидше думати на полі. Фізика – теж вагомий компонент успіху. Потрібно вміти вести силову боротьбу. Особливо для захисника. Тактично теж все трохи інакше. Кожна команда більш ретельно готується до суперника. Вивчає його сильні та слабкі сторони.
– Для вас перший сезон у дорослому футболі. Як ви його для себе оціните?
– Не хочу вихваляти себе. Але думаю, що допоміг в окремих матчах. Трохи потрібно було призвичаїтися. Добре, що почав грати ще восени. Взимку вже готувався до того, що матиму ігрову практику в УПЛ. Намагався працювати над собою ще більше. Захист команди – важлива складова. Потрібно було набирати очки, щоб уникнути стикових матчів.
– У Руху – багато молодих гравців, які перейшли з U-19 до першої команди. Це пришвидшило адаптацію до УПЛ?
– Звичайно, що це спрощує адаптацію, бо ти з цими хлопцями грав на юнацькому рівні, розумієш їх із півслова. Якщо наступного сезону не буде травм і все буде добре, то молоді гравці зможуть підвищити свій рівень майстерності. Коли багато молоді – це нестабільність. Потрібно мати трохи терпіння, щоб усі заграли.
– Рух U-19 став чемпіоном України. Завдяки чому виграли золоті нагороди?
– Колектив був хороший. Головний тренер Віталій Пономарьов знав гравців майже змалечку. Спочатку Віталій Юрійович, а потім вже Михайло Юрійович Дячук-Ставицький добре виконували свою роботу. Розбирали суперників, тактично готувалися до кожної команди. Налаштовували нас на перемогу незалежно від того, яким був відрив від переслідувачів.
– Доля чемпіонства фактично вирішувалася у Києві. Рух зумів не програти та зберегти відрив у 7 очок. Ви спеціально перебрали карток за першу команду, щоб зіграти проти Динамо?
– Звісно, що ні. Коли ти на полі, то повністю віддаєшся грі. Не думаєш, що буде в наступному матчі. Жовта картка проти Вереса стала четвертою. У цій грі було багато нервів, бо нам належало перемагати. Це дозволило зіграти проти одноліток із Динамо. Думаю, що я допоміг у цій грі. Нам було непросто. Кияни залучили гравців, які вже тренуються із першою командою – Яцика, Боля, Діалло.
"Якби на 5 сантиметрів обрав іншу позицію..."
– Цього сезону Рух вперше зіграв у Юнацькій Лізі УЄФА. Які враження?
– Це великий міжнародний досвід, який навчає відповідальності за гру. Розумієш, що ці матчі будуть показувати по ТВ. До них буде прикута увага вболівальників. Потрібно гідно представити не тільки клуб, але й країну.
Вдалі виступи на цьому рівні не залишаються поза увагою. На іграх присутні скаути європейських клубів. Тому це гарна можливість себе зарекомендувати не тільки командно, але й індивідуально.
– Який матч вам найбільше запам'ятався?
– Гостьова гра проти Галатасарая. Ми грали на головній арені стамбульського клубу. І домашній матч проти Інтера у Польщі, де ми перемогли та змогли вийти в 1/8 фіналу. З Міланом було дуже важко.
– Проти кого із суперників було найважче грати?
– Відзначив би трійку польського Заглебме – Олівер Славінскі, Томаш Пєнко та Каспер Масяк. У першій грі в Любліні мене вилучили. Формально домашній матч я пропускав. Було важко проти форвардів Мілана. Не можна сказати, що вони запропонували щось особливе. Просто відповідальність за результат була величезною. Вони чекали наших помилок.
– Італійські команди велику вагу приділяють тактиці. Це відчувалося на юнацькому рівні?
– Вони дуже добре грають у "вихідний" футбол. Все через оборону. Безпека власних воріт та швидкий перехід з оборони в атаку стоять на першому місці.
– Чого не вистачило в матчі з Міланом, щоб вийти у чвертьфінал Юнацької Ліги УЄФА?
– Були важкі збори. Накопичилася втома. Більше готувалися до чемпіонату. Юнацька Ліга була у середині лютого, а першість відновлювалася за два тижні. Нам послаблень ніхто ніяких не робив. Відразу зі зборів пішли грати Юнацьку Лігу УЄФА. Товариські матчі – це товариські матчі, але ігровий тонус можна отримати тільки в офіційних поєдинках.
Крім того, у нас частина гравців випала через травми. У першу чергу це стосується лінії атаки – Олег Федор та Олександр Пастух мали проблеми зі здоров'ям та пропускали гру. Десь не вистачило креативу попереду.
– Була й ваша помилка у матчі з Міланом?
– Думаю, що так. Якби на 5 сантиметрів обрав іншу позицію, то міг би черкнути м'яч та перевести його на дальню стійку. Це футбол. Без помилок тут неможливо. Для мене це буде хорошим уроком на майбутнє. Краще помилятися на юнацькому рівні, ніж потім вже на дорослому.
– Після гри Пономарьов сварив?
– Ні. Подякував за турнір. У першому сезоні дійти до 1/8 фіналу – хороший результат. У випадку з пропущеним голом була дуже якісна подача. Видно, що вони це награвали. Наче було все правильно по позиціях. Але подача виявилась дуже хорошою.
– Взагалі, українська команда може претендувати на перемогу в Юнацькій Лізі УЄФА?
– Якби у нас були в строю всі травмовані гравці, то могли б дійти до фіналу. Пастух і Федор не грали через травми. Це два наших креативних футболісти. Один форвард, а інший – атакувальний півзахисник. Ми не тільки втратили ключових виконавців, але й можливість для посилення гри. У Мілані заміни могли б змінити гру на нашу користь. В атаку випускати не було кого.
"Не хотіли підвести Пономарьова"
– Після матчів проти Інтера та Мілана пишуть про інтерес від італійських команд. Конкретика була?
– Я знав ще до матчу проти Інтера, що за мною стежать представники Серії А. Тому інтерес Лаціо не став несподіваним. Я не думаю, що це може зайти далі розмов. Був також інтерес Сассуоло, Удінезе та прімавери Мілана. Це приємно, але не більше. Зараз я гравець Руху і потрібно думати про успіхи із цією командою.
– Наскільки вам близький італійський футбол?
– Дуже близький. Моя мама мешкає в Італії у містечку Абано-Терме. Тому я приїжджав туди часто. Був на перегляді у місцевій команді. Вони готові були мене брати. Але я вирішив повернутися в Україну. Це було в шостому класі. Це знала тільки моя мама.
– Як ви взагалі стали футболістом?
– Це все пішло з дитинства. У четвертому класі потрапив до Віталія Пономарьова. Потім вже пішло-поїхало. Віталій Юрійович вміє переконувати гравців. З ним дуже цікаво та легко. Мама з вітчимом поїхали жити в Італію. Там народилася моя сестра. А я залишився в Україні займатися футболом.
– Пономарьов виховав цілу плеяду молодих гравців, які зараз виступають за першу команду Руху. У чому особливість Віталія Юрійовича?
– Він може працювати зі всіма футболістами. Може знайти підхід до кожного. Дуже хороша людина та тренер.
– Ви зраділи, коли його призначили головним тренером першої команди Руху?
– Звичайно. Це очікувалося. Ми віддавалися на повну у тренувальному процесі та матчах. Не хотіли підвести Віталія Юрійовича. Він заслужив на шанс своєю роботою. Тому дуже хотілося, щоб команда уникла стикових матчів.
– Проти кого з нападників було найскладніше?
– Якщо чесно, не було таких важких нападників. Хотілося зіграти проти Артема Довбика, але я пропустив гру проти СК Дніпро-1 через травму.
– У матчі зі Львовом ви зіграли правого захисника. Ця позиція для вас нова?
– Я грав тут пару матчів за U-19. Знав, що потрібно робити.
– В останніх семи матчах Рух пропустив 2 голи (від Чорноморця і Кривбасу). Завдяки чому вдалося нормалізувати гру в обороні?
– Почали виконувати всі вимоги тренера. Отримали більше досвіду. Дуже сподіваюся, що наступного сезону будемо грати ще надійніше.
– У Руху – одні з наймолодших захисників ліги. Відсутності досвіду не бракує?
– Ні. Ми разом із молодим захистом розвиваємося. Помилки робимо та вчимося на них. Вже пройшли певний час. Тому повинно бути тільки краще. Усі мої помилки – через відсутність концентрації, коли десь розслаблявся.
– Завдяки чому змогли залишитися в УПЛ?
– Завдяки тренеру. У нас змінився тренувальний процес. Спочатку перебудовувалися, звикали до нових вимог. Потім вже стало простіше, почали стабільно набирати очки. Дуже важливою була перша перемога. Вона додала сил та впевненості.
– Хто із сучасних захисників вам імпонує найбільше?
– Антоніо Рюдігер. Але улюблений футболіст – Неймар.
Україна не їде на Євро: нищівне фіаско U-19 – назріло серйозне питання до УАФ
– Збірна України 2004 року не змогла вийти на Євро. У першому відборі – три перемоги, потім – три поразки в Іспанії. У чому причина?
– Усе почалося з першої гри, де повинні були перемагати, але навіть внічию не зіграли. Загалом у двох стартових матчах вели в рахунку та мали шанси на перемогу. В останній грі проти Іспанії вже втратили віру у власні сили. У нас були кадрові проблеми: травмований провідний гравець команди Єгор Ярмолюк. Мої одноклубники Федор та Пастух з тієї ж причини не грали.
– Сергій Нагорняк вміє працювати із молодими гравцями. У чому його особливість?
– Сергій Миколайович – хороший тренер. Він мені завжди довіряв. У нього є свої вимоги – хоче грати в контроль м'яча, щоб було хороше завершення. Такий футбол не може не подобатися молодим футболістам.
"Люблю швидку їзду"
– Розкажіть про свою сім'ю...
– Мама з татом не живуть разом. У п'ятому класі вона поїхала до Італії з вітчимом. Там вже народилася сестра. У Львові виховувався дідусем, бабусею та дядьком.
– Як часто буваєте в Італії?
– Минулого року був. А так особливо часто не буваю. Моє життя – в Україні.
– Який Богдан Слюбик поза футболом?
– Люблю машини. Швидку їзду.
– Чого чекати від Руху наступного сезону?
– Я нічого не буду обіцяти. Спробуємо довести свої амбіції на футбольному полі. Не робитимемо гучних обіцянок, а рухатимемося від гри до гри.
– Хто – найбільший друг у команді?
– Назарій Русяк, Андрій Кітела, Олег Федор, Денис Підгурський, Віталій Роман. Я товаришую з усіма.
– У команді є два досвідчених гравці – Юрій Паньків та Олексій Довгий. Не відчуваєте вікову різницю?
– Вони такі, як ми. У душі – молоді. З ними добре працювати. Вони нам підказують, ми їм. У Юрія та Олексія величезний досвід. Вони багато допомагають молодим футболістам як на футбольному полі, так і в роздягальні.
– З легіонерами проблем не виникає?
– Іноземці – хороші хлопці. Комунікуємо по-різному. Вони всі – талановиті футболісти. Де виникає мовний бар'єр – на допомогу приходить мова футболу.
– Як ви себе бачите через 5 років?
– Хотілося б дорости до національної збірної та грати у провідному європейському чемпіонаті. Зараз усі думки пов’язані з Рухом. Потрібно краще виступити в новому сезоні. Закріпитися у молодіжній збірній наступного скликання. Але все буде залежати від моєї роботи та успіхів на футбольному полі. Крок за кроком потрібно рухатися вперед.
Сергій Тищенко, спеціально для Футбол 24