Вирішили подати заявку на проведення Євро-2012... Випередили у боротьбі за право проведення турніру конкурентів... Будівництво стадіонів та готелів... Хвилювання чи встигнемо належно підготуватися... Відкриття... Здається, усе це було зовсім нещодавно...
І ось уже до завершення футбольного свята залишилося зіграти лише один матч, який і стане його кульмінацією.
Іспанія та Італія приємно здивували на континентальній першості і цілком справедливо посперечаються між собою за звання найсильнішої команди Європи. Хто ж із них більше достойний стати переможцем?
Букмекерська контора William Hill дає такі коефіцієнти на цей матч:
Перемога Іспанії - 2,25
Нічия - 3,10
Перемога Італії - 3,50
А от журналісти “Футбол 24” статистику, звичайно ж, поважають, проте... Люди, на відміну від статистики, здатні відчувати, мати певні вподобання, та й, зрештою, просто вболівати за своїх улюбленців, нехай вони і не є фаворитами. Про передматчеві настрої у нашій редакції читайте нижче.
Олег Бабій. Скуадру на цьому турнірі "ховали" тричі. І кожного разу ця команда широкою посмішкою Пранделлі вказувала "спеціалістам" на те, що вони помилилися. Помилилися, ставлячи шанси Хорватії на вихід з групи вище, ніж італійські. Спіймали облизня, вважаючи, що прагматик Ходжсон зупинить Балотеллі і товаришів. Врешті, зі шоком стежили, як збірна Італії легко та невимушено потіснила "Бундесмашину" у кювет. Ці подвиги потребували неймовірної зосередженості та фізичних зусиль.
Іспанія тим часом, здебільшого, розчаровувала. Так, Фурія додала етап за етапом, проте колишнього блиску і легкості немає – а це найголовніший "гріх", який закидають іспанцям. Як видається, причина тут у перенасиченості трофеями, які спонукають до мимовільної втрати мотивації, максималізму. Крім того, варто пригадати попередні тріумфальні для Іспанії форуми. Євро-2008: феноменальна гра пари форвардів – Торрес/Вілья. Перший забив переможний гол у фіналі, другий став найкращим бомбардиром турніру. Мундіаль-2010: Торрес у затінку, зате все той же Вілья знову серед переможців бомбардирських перегонів.
Сьогодні ж у дель Боске виникли серйозні проблеми саме з "наконечником" атак своєї команди. Вілья травмувався ще перед Євро, Торрес – дуже нестабільний, а Негредо ми побачили у "всій красі" в матчі з Португалією. Тому й не дивно, що Фурія здебільшого вважає за потрібне грати взагалі без номінальних форвардів.
... Італія, яка атакує всією широтою душі. Іспанія, яка здебільшого захищається, підсушує гру і невловимо застосовує тактику катеначчо. Якщо таке колись і побачите в одному матчі, то лише на Євро-2012. Як свідчить досвід п’яти попередніх поєдинків Скуадри, більше одного м’яча Буффону забити нереально. Більше того, якщо Італія вже встигла відзначитися, уповати залишається хіба що на нічию. А тоді – овертайм, серія пенальті, Буффон-Касільяс, Монтоліво-Рамос… До кульмінації Свята – лічені години. А поки ж, як казав один з героїв безсмертного класика ексцентричної п’єси Подерв’янського: "Зачекаймо! Чаю поп’ємо…"
Андрій Холявка. На перемогу заслуговують обидва суперники. Існують закономірності та аномалії: якщо іспанці виграють, то вони стануть єдиною командою, яка здобула три тріумфи на чемпіонатах світу та Європи. Якщо спрацює закономірність, то поталанить італійцям.
Все ж я вважаю, що переможуть іспанці, бо вони виграли лотерею у португальців, які таки мали щось нарешті здобути. Не здобули португальці і не повторили іспанці - якось несправедливо: сам не гам, і другому не дам.
Олег Телюк. Дочекалися! Ось він - фінал! Матч, власне, заради якого і грають на чемпіонатах Європи чи світу. З’їжджаються найсильніші збірні та натовпи їхніх уболівальників. Що може бути ще важливіше? Нічого.
Мабуть, якби у фіналі грали Іспанія та Німеччина, передбачити підсумок було б легше. Хоча прогнозувати щось у таких матчах - справа невдячна, та все ж…
Чому легше? Тому що тут була б принаймні одна команда, яка не відходить від свого стилю вже дуже давно. Це я не про Іспанію, а про Німеччину. Коли є стиль то легше протиставити суперників і вивести середнє арифметичне. Матч Іспанія - Італія взагалі можна було б назвати зразковим протистоянням стилів, але не на цьому Євро. Обидві збірні здивували. Причому італійці набагато приємніше. А от іспанців навіть критикують за їхній стиль. Це вже не ті іспанці, що височіють над Європою ось уже як мінімум 4 роки. Не більше. До того часу у "Фурії" мало що виходило, якщо не сказати нічого. До Євро в Австрії та Швейцарії іспанці вперше та востаннє вигравали євротурнір в далекому 1964 році. Але після переломного 2008-го іспанці поставили настільки високу планку, що тепер від критики їх не рятує навіть фінал, як би це несправедливо не звучало. Адже тоді вони започаткували щось нове, раніше невідоме, у футболі, а тепер доводиться сприймати їхню гру по-іншому.
Італійці теж відійшли від свого звичного стилю і це заслуга Пранделлі. Але реакції на цю зміну протилежна, аніж у іспанців. Окрім хорошої захисної лінії (що звично) в "Скуадри" не менш потужні лінії півзахисту та нападу. Що чекати від отаких збірних сьогодні - абсолютно невідомо. Можна, звісно, згадати груповий етап і змалювати картину, але, напевно, всі розуміють, що сьогодні ми побачимо зовсім інший футбол.
Що цікаво, італійці востаннє тріумфували на Євро в 1968 році, відразу після іспанців. Ця перемога так і залишилась поки що єдиною для Італії. 44 роки без Кубка Європи для Італії, однозначно, забагато.
Андрій Думич. Сила в рукавичці. Саме ця фраза приходить на думку коли розумієш, які зубри стоятимуть у воротах. Зважаючи на майстерність Касільяса та Буффона мимоволі хочеться, аби справа дійшла до серії післяматчевих пенальті. І щоб у ній перемогла Італія. Саме за цю команду я вболіваю з самого початку турніру після, звичайно ж, збірної України. Тут як в анекдоті:
- За кого ти вболіватимеш на Євро?
- звичайно ж за наших
- а потім?
Так от, за “Скуадру Адзурру” інтенсивніше я почав вболівати “потім” і дуже тішуся, що мої сподівання вона вже виправдала. Особливо радий за Пірло, який є справжнім лідером команди і вже тричі визнавався найкращим гравцем матчу. Якщо ж він так само феєрично виступить і у фіналі, то цілком може припинити розмови про те, кому ж дістанеться “Золотий м'яч” - Роналду чи Мессі.
Ну і, звісно ж, не можна не згадати Балотеллі - схоже, для Маріо настав “зоряний час” і для того, аби кардинально змінити думку усіх своїх критиків, йому потрібно лише вдало зіграти у фіналі і, дуже бажано, забити гол.
Щодо збірної Іспанії, то ця команда у півфіналі виглядала дещо втомленою, та й, чомусь здається, що у “Червоної Фурії” проблеми із результативним нападником. А якщо зважити на те, наскільки вдало італійці грають на цьому турнірі у захисті... Та у піренейців давно зіграний склад і, що найголовніше, - неабиякий досвід. Саме ці фактори і можуть зіграти вирішальну роль у визначенні переможця.
Та м'яч круглий, матч триває 90 хвилин. Все інше - тільки теорія.
Володимир Чупрін. "Всі крапки над “І” - Італія, Іспанія і фінал".
Особисто в мене почуття перед цим грандіозним фіналом змішані... З одного боку симпатія до чинних чемпіонів світу та Європи, розбавлена ложкою дьогтю їхньої не такої вже й чемпіонської гри на цьому чемпіонаті. З іншого - посереднє ставлення до італійців на початку турніру, роздмухане їх натхненною та пристрасною грою в чвертьфіналі проти Англії та у півфінальному поєдинку проти Німеччини (за яку відверто вболівав) до такого ж рівня симпатії.
І хотів би стати на чийсь бік, але... На боці “Фурії”, котра “Роха”, величезна кількість красунь, шанувальниць Серхіо Рамоса. На боці “Скуадри Адзурри” - паломництва алленаторе до монастиря в передмісті Кракова (невже таки в паломництвах сила, брат?).
Навіть статистика - і та зберігає “нейтралітет”. Мало того, що ці збірні вже зустрічались на цьому чемпіонаті, розійшовшись миром 1:1, що аж ніяк не схиляє терези на чийсь бік. Так ще й порівняти нема з чим: до 2012-го жоден з перших поєдинків команд, які потім бились за Кубок у фіналі, не завершувався внічию!
Як підсумок - все написане вище мабуть лише підтверджує той факт, що шанси є у обох команд і що переможною може виявитись крапка першої літери кожної з двох країн-фіналісток.
Тарас Котів. Ось цікаво так відбувається, коли люди переносять свої думки, переживання і сумніви на когось, буцімто, хтось в їхній уяві від чогось там втомився чи втратив інтерес, хоча насправді це лише відображення їх світовідчуття. Багато хто говорить, що Іспанія втомилась перемагати, тому почала грати в нудний футбол, наче останні психологічні сили знаходячи, позаяк все в неї вже є і що більше треба. Ну, по-перше, чемпіони ніколи не перенасичуються, про що свідчить бодай би бомбардирська гонка Мессі/Роналду в останньому сезоні Прімери та й взагалі. Якісь нереальні показники, від яких багатьом в Україні, особливо серед форвардів скручувало щелепу в гримасу нудьги і позіхання. Ну, дійсно, якщо в тебе вже є 30 чи 40 голів, навіщо прагнути більшого. А вони, бачте, такі ненормальні, що прагнуть. І забивають, і перемагають, і знову з голодними очима до тріумфу просувають руку за трофеєм, який так близько.
По-друге, це здивування стилем Фурії Рохи провокує лише на думки, що люди забули, як грала "Барселона", як мінімум, останній сезон. Те ж саме часом нудне перекочування м'яча, доведене, однак, не просто до автоматизму, а до якогось апогею витонченості і мистецького рівня. З таким, якщо хочете, потрібно зробити одне - прямо з поля та в музей, та в найцінніші рамочки. Але це не означає, що ці "класики за життя" страждають на хвороби, такі очевидні для українців. Не думаю, що їм не цікаво перемагати. Так само, як не думав перед ЄВРО і не дивувався, що Італія насправді не грає в супероборонний футбол. Не в епоху Чезаре Пранделлі, цього паломника і Персонажа з великої букви. Італійська Серія А, панове, вже декілька років, як не грає в нудотний футбол. Італійська збірна грає в розумний футбол, як й іспанська. Вони обидві не мучаться на полі, як це було зі збірною України до домашнього ЄВРО, де вперше за багато років можна було відчути гордість за Гру рідної команди.
Тому не особливо здивуйтесь, якщо Червона Фурія здобуде черговий трофей. Вона дійсно прагне його здобути і встановити новий рекорд. Вона прагнутиме перемагати до останнього, поки не з'явиться ідеальніша модель штампування титулів. Перемагати ще і ще й не розслаблятись надто - це нормально. Як нормально, відчувати втому від постійних поразок. І сьогодні якраз збірна Італії має довести, чи створив Пранделлі еліксир з ефективною протидією чемпіонському футболу Іспанії в дусі приказки, популярної в дев'яностих роках "у футбол грають дві команди, а перемагає завжди.... Німеччина". Якщо ні, Іспанія знову тріумфує.