Головний редактор Sports.ru в інтерв'ю для "Футбол 24" - про підготовку Росії до ЧС-2018, інтерес до персони власника "Дніпра", війну, політику і "злочинця Бандеру".
"Бойкот? Спортсмени не винні"
- У суботу відбулося жеребкування відбіркового циклу ЧС-2018. Обгортка була красивою - Шепелєв, Водянова, Роналдо. А що залишилося за кадром помпезної церемонії?
- Поняття не маю - я в ці дні був зайнятий іншою роботою в Москві, тому за жеребкуванням стежив виключно через кадр, без можливості вилізти за його межі. Сказати можу одне: Наталя Водянова - видатна російська жінка, надзвичайно її люблю, заочно цілую ручки.
- Росію і Катар підозрюють у купівлі цих чемпіонатів світу. Вас, як росіянина, не гнітить думка, що велике свято дісталося шляхом обману?
- Я як росіянин взагалі не думаю про це. Як громадянин світу я - і то іноді - думаю тільки про те, що проводити футбольні матчі, коли на вулиці +50 градусів, шкідливо для здоров'я абсолютно всіх, хто збирається бути присутнім при цьому. Сподіваюся, за час, що залишився до 2022 року, це зрозуміють і люди з ФІФА.
- Періодично звучать заклики бойкотувати ЧС-2018. Чи правильно вчинила Україна, яка страждає від російської зброї, вирішивши боротися за путівку в Росію?
- Зрозуміло, правильно. Немає нічого дурнішого і більш неефективного, ніж реагувати на політичні конфлікти через спорт - історія показала це ще в 80-х. Спортсмени не винні. Вболівальники - тим більше.
- Блаттер висловив надію, що Росія проведе найкращий чемпіонат в історії. Це просто красиві слова, чи все ж дійсно є підстави для такого оптимізму?
- Я можу відштовхуватися тільки від нещодавнього досвіду - зокрема від того, як в Росії була проведена Олімпіада. Ті два тижні в Сочі були тією Росією, в якій кожна нормальна людина мріяла би жити: чисто, сучасно, безпечно, весело і, у що зовсім неможливо повірити, навіть менти посміхалися людям, які їх оточували. При цьому я неодноразово говорив: чемпіонат світу в рази кращий і потрібніший, ніж Олімпіада. Бо чемпіонат світу - це не одне-єдине місто, яке за трильйони рублів забудували палацами для керлінгу та житловими будинками, де досі не розкуплені квартири. Чемпіонат світу - це як мінімум по одному новому аеропорту і футбольному стадіону в 11 містах величезної країни. Тому у мене є всі підстави чекати від чемпіонату світу такої ж класної вечірки, яка вдалася у Сочі, при тому, що ефект від цієї вечірки повинен бути значно довшим і більшим, ніж від Олімпіади.
- Що вже зроблено Росією для ЧС? Скільки стадіонів і баз побудовано? Може, покращилася якість доріг?
- Щоб не переказувати, просто залишу посилання. Багато чого немає, багато що є, але в будь-якому випадку: робота кипить.
"Лужники" (Москва)
"Казань-Арена"
Стадіон у Нижньому Новгороді
Значно більше фото можна переглянути тут.
- Чи всі гроші йдуть за призначенням? Можливо, щось осідає в кишенях чиновників?
- Послухайте, ну я не Рахункова Палата. Напевно, крадуть, але тут я виходжу з логіки: якби вкрали на черговій заміні асфальту Варшавського шосе, це було б гірше, ніж на будівництві нового стадіону. Шосе знову будуть міняти, а стадіон залишиться на десятки років. Визнаю, логіка компромісна і непрогресивна, але за теперішніх часів я віддаю перевагу радіти й цьому.
"У цієї збірної Росії - ніяких перспектив"
- Росія анексувала українські території, натомість отримала економічні санкції. Виникає враження, що тотальній більшості росіян цікава тільки одна тема - "че там у хохлов"? Чи цікавий зараз футбол вашим співвітчизникам?
- Тій же тотальній більшості футбол був нецікавий і раніше. Футбол дійсно програє конкуренцію іншим розвагам - кіно, музиці та просиджуванню "треників" перед теленовинами. Очікую, що багато чого зміниться, коли будуть добудовані стадіони для ЧС-2018.
- Кевін Кураньї висловив сподівання, що спільний чемпіонат зможе примирити Росію з іншими країнами. Ви теж так вважаєте? Чи справді все так просто?
- Просто в цьому житті тільки завести блог на Sports.ru або Tribuna.com, все інше - тією чи іншою мірою важко. Але те, що такі великі турніри і такі великі свята, - це один з найефективніших способів наводити дружбу, у мене немає ніяких сумнівів. Людська ненависть - я зараз в першу чергу про широкі маси кажу - в першу чергу йде від неосвіченості та обмеженості. Найкращі і, загалом, єдині ліки від цього - знання. Коли в твою країну, в твоє місто приїжджають тисячі людей з далеких країн, тобі відкриваються невідомі раніше знання, головне з них: всі люди однакові, а більшість людей срати хотіли на політику і всіх тих мудаків, які в ній копаються. Тому давайте дружити, тусити і не забувати, що життя варто провести в нестримному угарі, а не за геополітичними напрягами.
- Збірна Росії досягла свого дна, чи ще продовжує падіння? Які перспективи у цієї команди на домашньому Мундіалі?
- Саме у цієї - без тренера і з дуже обмеженим набором гравців - перспектив ніяких. Багато нових гравців за три роки не виростуть, навіть якщо ввести ліміт на легіонерів за системою 23 + 0. Але мене, загалом, і не особливо цікавить, як Росія виступить на ЧС - мені набагато важливіше, як вона його проведе. Я вже казав це пару разів і дозволю собі повторитися: коли ти запрошуєш додому гостей, бути там в центрі уваги, виграти всі конкурси та настільні ігри, найсмішніше пожартувати - це не головне; головне - щоб гості настільки кайфово провели у тебе час, що не хотіли б від тебе йти.
- На російських стадіонах фіксуються випадки расизму. Чи здатна ситуація покращитися до 2018-го?
- Це залежить від того, наскільки Росія буде відкрита до зовнішнього світу в найближчі три роки. Якщо залізна завіса не зачиниться остаточно, якщо ксенофобія не буде в тренді, то у мене немає жодних сумнівів: під час ЧС-2018 навіть ті тупоголові віслюки, які зараз "ухають" на трибунах, підростуть, прочитають пару книжок, заведуть пару нових друзів (зокрема темношкірих) і будуть чудово проводити час - за футболом, тусовками та просто спілкуванням.
- Чому в Росії так багато расистів?
- Боюся запитати, яким саме приладом ви це заміряли? Расизм існує, скоріше, в російському футболі, ніж у Росії - та й те це не десята і навіть не двадцята його проблема. Чому він є? Бо країна довгі роки була закрита і в деякому сенсі залишається закритою і зараз. Тому що на провідних ролях покоління трієчників, а про те, що освічена людина не може бути расистом, я вже говорив.
"Я - стовідсотковий хохол"
- Як особисто вам живеться в країні, де згортаються права і свободи звичайного громадянина? У чому полягає ваш оптимізм?
- Враховуючи те, що я займаюся тим ремеслом, по якому ці обмеження луплять найсильніше, живеться дещо, гм, скуто. Мій оптимізм - це, по-перше, найкраще місце, де на сьогодні може працювати спортивний журналіст в Росії: нічого динамічнішого, вільнішого і бадьорішого від Sports.ru у нас в країні реально немає. Мій оптимізм, по-друге, це власна держава, яку я будую всередині і в безпосередній близькості до своєї сім'ї. У ньому не відмивають бабки на будівництві з конструктора Lego, не воюють із сусідами по двору, не ставлять в куток за вигаданими звинуваченнями, не дають хабарі, щоб з цього кутка вийти, і найголовніше: якщо накладають в штани (це трапляється, так), звинувачують в цьому себе, а не Барака Обаму чи Ангелу Меркель. Все, що відбувається навколо цієї міні-держави останнім часом, - досить тривожні, але поки що некритичні проблеми, щоб перевозити її ще кудись.
Величезна кількість моїх друзів і знайомих мріяла звалити з Росії задовго до того, як тут стали закручуватися гайки - просто тому, що в Європі начебто прикольніше. Я завжди був далекий від цієї ідеї - по-перше, мені не подобається робити те, що популярне, по-друге, я хочу жити в російській культурі. Я теж обожнюю ганяти в Європу, вважаю, що ми багато чому повинні у них повчитися, але прикольніше мені жити не в гостях, а вдома. В моєму роду немає російської крові, я стовідсотковий хохол, але виріс я в Москві, моя країна, моя любов і мій дім - це саме Росія. А дім мені не хочеться покидати, навіть якщо він, так вже сталося, опинився в облозі у дикунів. Будь-яка облога має властивість рано чи пізно закінчуватися. Поки цього не сталося, я просто спробую зберегти здоров'я, бадьорість духу і, вибачте, совість.
- Днями не зійшлися в поглядах щодо розвитку російського спортивного телебачення Тіна Канделакі та Васілій Уткін. У чому суть конфлікту і на чиєму ви боці?
- Ніякого конфлікту, наскільки я розумію, не було. Дві великі медіафігури обмінялися привітаннями у тому жанрі, в якому вони звикли це робити. А симпатії мої - хай поки і заочно - на боці Чарльза Копліна, колишнього віце-президента NHL і NFL, який і буде запускати цей канал.
- Чи можна сказати, що російська спортивна журналістика деградує так само, як і російський футбол?
- Не знаю, так само чи ні, але в неї, звичайно, серйозні проблеми. В першу чергу через падіння рекламного ринку. Менше грошей - менше незалежності - менше впливу на процеси. Сумний, але логічний ланцюжок. Надто вже сумувати, щоправда, не варто - треба пристосовуватися і продовжувати робити круті речі.
- Ви зробили резонансне інтерв'ю із засновником "Фратрії", який зараз допомагає бойовикам, що воюють проти української армії. Склалося враження, що ви виставили його ідіотом в деяких питаннях. Чи не боїтеся за свою прямоту отримати колись "по шапці"?
- А в чому прямота? У тому, щоб ставити нормальні, некомплементарні запитання? Класно у нас працює журналістика, якщо абсолютно звичайні і логічні запитання сприймаються як якась зухвалість, за яку обов'язково варто отримати в бубон. 99 відсотків інтерв'ю, які я роблю, - це ввічливі бесіди, які можуть бути перервані ударом в голову тільки тими, хто страждає неврологічними захворюваннями. Якщо доводиться мати справу і з такими (а це рідко), я просто сідаю від них трохи подалі - щоб була можливість ухилитися.
- Назвіть три (можна більше) головні принципи для журналіста, щоб його інтерв'ю були цікавими...
- Потрібно добре підготуватися. Потрібно уважно слухати героя і реагувати на ті моменти, де він не договорює або підставляється. Потрібно бути допитливим. Допитливість - це, в принципі, одна з тих речей, яка, на мій погляд, відрізняє людину від овоча. Поки нам цікаво, ми живемо.
"В Амстердамі Дудь і Коноплянка поговорили про головне"
- Колись ви мріяли про інтерв'ю з Мілевським. Чи цікавий вам Артем досі? Тепер же в тренді Коноплянка!
- Ні, інтерес до Мілевського згас. Зараз мені було б цікаво поговорити з ним хіба що в тому режимі, в якому абсолютно відірваний журнал Rolling Stones колись розмовляв зі своїми героями - бухаючи і не вимикаючи при цьому диктофон. Перша глава - після 100 грамів, друга - після 300 грамів і далі залежно від можливостей учасників розмови. Щоправда, я зараз у поганій алкоформі, тому навряд чи витримаю таку розмову: після однієї пінти пива або келиху вина я вже засинаю.
З приводу Коноплянки - я йому дуже симпатизую і бажаю всіляких успіхів в Іспанії. Але інтерв'ю мені було б цікаво з ним зробити, якби він перейшов в "Аякс", я давно мріяв про початок тексту: "В Амстердамі Дудь і Коноплянка поговорили про головне"... Зараз інтерв'ю мені набагато цікавіше було б зробити з Коломойським - особливо після його дикуватих заяв про те, скільки йому буде повинна сім'я Коноплянки. Але це, наскільки я розумію, неможливо, тому що з журналістами він майже не спілкується.
- Коли востаннє ви були в Україні і коли плануєте знову приїхати?
- Останній раз я був у Києві навесні 2013 року - ми якраз запускали українську Tribuna.com, я робив для неї інтерв'ю з видатними людьми українського футболу - Суркісом, Ярмоленком, Грозним, Денисовим і Леоненком. Наступного разу поїду, коли, для початку, буду впевнений, що мене без проблем пропустять через кордон. Не хочу вдавати з себе Руперта Мердока, але у мене і так не всі справи поміщаються у добу, щоб планувати поїздку, яка може обламатися на кордоні і виявиться марно витраченим часом.
- У вас - українське коріння. Які емоції відчуваєте, дивлячись на війну між українцями і росіянами? Наскільки глобально, на ваш погляд, спалені мости?
- "Українське коріння" - смішно звучить. Я б сказав, що ніяких інших коренів, крім українських, у мене немає. Емоції - найрізноманітніші. По-перше, біль за тих, хто гине на території України - нічого жахливішого і безглуздішого, ніж померти в громадянській війні, бути не може. По-друге, сором - за тих, хто оскаженіло вірить телевізору - я зараз про людей по обидва боки кордону кажу. По-третє, деякий відчай за наше покоління: замість того, щоб вигадувати, створювати і розвивати свої країни, ми будемо величезну кількість часу і сил витрачати на те, щоб відновлювати - і економіку, і міста, і відносини.
Відносини між країнами, зрозуміло, зіпсовані на багато років. Чи зіпсовані вони між людьми - залежить від самих людей. Особисто я, як і раніше, відмінно спілкуюся з усіма своїми українськими друзями, нехай у якихось питаннях ми і розходимося. Я вже розповідав: у моєму розумінні Бандера - злочинець, а не герой, але, наскільки я знаю, його пристрасних шанувальників в Україні значно менше, ніж прийнято про це говорити в наших телевізорах. Або ось вірш, який порвав інтернет, "Ніколи ми не будемо братами". Не хочу ображати дівчинку, яка це заримувала, але, на мій погляд, це не правда, а пафосна х*йня. Росіяни і українці - два народи, ближчих за які немає; що б не відбувалося, ми завжди будемо братами. І жодна сволота - хоч з Кремля, хоч з Верховної Ради - не змусить мене думати інакше.
Олег Бабій, Футбол 24
Читайте також:
Дудь: Щоб поговорити з Мілевським, готовий приїхати в будь-яку точку Європи