Дмитро Джулай – про старт молодіжного Євро-2019 (U-17), яке приймає Ірландія.
Дублінське небо вміє дурити. І якщо ти заходиш на стадіон, залитий передсвятковим сонцем, це зовсім не означає, що наприкінці матчу не хапатимеш дрижаки. Але годині об одинадцятій ранку сонечко на стадіоні "Толка Парк" справді підбадьорювало кожного причетного до важливої футбольної події – чемпіонату Європи Ю17. Відкривати турнір випало збірним Чехії та Бельгії й обидві певною мірою відчули на собі мінливість погоди ірландської столиці. Особливо це стосується центрального захисника бельгійців Айбе Хаутекіт. Бо якраз коли над стадіоном потроху збиралися хмари, він зрізав м’яч у власні ворота, а трохи згодом зазнав важкої травми у зіткненні з Лукашем Гроніком.
І це у матчі, в якому бельгійці якщо й не були беззаперечними фаворитами, то принаймні мали б вести гру. Вони й намагалися. Тільки з перших хвилин не дуже добре брав у цьому участь півзахист. На фланги м’яч здебільшого доправляли центрбеки. Флангові захисники розташовувалися при цьому досить високо, однак ці маневри не мали належного продовження навіть якщо м’яч вдавалося прийняти.
Мало що змінилося і коли бельгійці почали грати вперед дещо інакше, передачами низом на флангових форвардів. У цих випадках невдало інтерпретували свою роль Де Вольф та Жорж. Не встигали відкриватися під передачі, що зберігали б динаміку атаки. Тому прискорення залежали від індивідуальних дій Калуліки на правому фланзі та Доку на лівому.
Жеремі Доку, який вже виходив за першу команду "Андерлехта", змусив добряче попрацювати свого опікуна. Різкий, швидкий, настирливий він поступово ставав головною надією команди в атаці. Саме це й перетворилося зрештою на проблему. Доку має хороший потенціал, розуміє, чого від нього очікують, приймає цю відповідальність, але все ж досі не є гравцем, спроможним вигравати матчі самотужки.
Тому й вийшло, що замість поступового налагодження колективної гри бельгійці дедалі більше залежали від натхнення та удачі одного футболіста.
У чехів, навпаки, був помітний прогрес саме у командній взаємодії. Окремі цікаві елементи – пошук вільних зон центрфорварда Сейка, хороша робота Гроніка на позиції під нападаючим, скоординованість Кожелуха та Пеха на правому фланзі, – стали ще виразнішими, коли з початку другого тайму команда Вацлава Котала зробила кілька кроків вперед. Тоді вже й опорники Ріттер та Гайєк почали частіше з’являтися на чужій половині поля, а загалом контроль м’яча був значно переконливішим.
Якось відреагувати бельгійці спромоглися аж після паузи, пов’язаної з травмою Хаутекіта (звідси й десять компенсованих у другому таймі), тобто не раніше 70-ї хвилини. Чехи на той момент погодилися з таким сценарієм і захищалися солідно. Ян Геллебранд вигравав майже всі дуелі в Енголо і вже перший серйозний фол Франсуа проти капітана чехів міг призвести до вилучення. Неминуче сталося на 85-й хвилині. І такою ж неминучою могла б здатися перемога чеської збірної, бо використати появу нового центрального нападника Тібо Батена у бельгійців не виходило. Тим прикріше було обороні чехів пропустити звичайнісінький на позір пас на Калуліку. І хоч йому забити не дали, Батен переправляв м’яча вже у порожні ворота.
За кілька годин після цієї дивовижної події тренерський штаб збірної Бельгії обговорював інший рятівний м’яч на 95-й хвилині. "Скільки могли забити ірландці? Чотири? П’ять?" – запитував Давід Ван Рентергем. "Та це ж греки, – відповів Фелікс-Мішель Нгонге, – нічого-нічого, а потім заб’ють у останній атаці". Гол Арсенідіса врівноважив усе в цій групі, хоча упродовж матчу про рівновагу говорити можна було хіба що у перші сім хвилин, поки ірландці старанно перепасовувалися у центрі поля. А потім із допомогою лонг-болу, яким пишався б Джекі Чарльтон, господарі турніру створили свій перший момент, але Чарлі МакКанн пробив вище.
Якщо розібратися, твердження про "чотири-п’ять" м’ячів, які мали б забити ірландці є професіональним компліментом. Аби це сталося, команда Коліна О’Брайєна повинна була реалізувати усі свої моменти. Ці слова радше характеризують гру ірландської збірної насамперед у першому таймі. Коли вдалося запанувати у центрі поля, комбінації набули плавкості, МакКанн подобався не лише технікою, а й бажанням шукати загострення, а не тільки набирати високий відсоток точних передач. На лівому фланзі з регулярністю, гідної уваги, прибував до штрафного майданчика експрес на ім’я Фесті Ебоселе.
Греки в ці хвилини не дуже розуміли, що їм робити з м’ячем, але чітко усвідомлювали, наскільки важливо стримати суперника і не пропустити, поки його тиск є найнеприємнішим. Зрештою наприкінці тайму біля воріт Цолакіса справді стало спокійніше, а у другому грецька збірна вже прагнула пропонувати змістовнішу контргру. Аби повністю відкинути обережність, довелося пропустити. Тоді можна було лише дивуватися, чому футболісти, що вміють поводитися з м’ячем стільки часу, лише дивилися на нього як на ворога. За кілька хвилин після голу Еверітта Сурліс не замкнув дальню штангу після хорошої комбінації на правому фланзі. І все ж надалі не зникало відчуття, що греків лякає тривалий контроль м’яча, що вони налаштувалися на одну манеру гри й ніяк не могли упіймати ритм, коли треба було міняти підхід.
Ірландці ж і до своїх воріт не притискалися, і атакували регулярно, і ніби мали всі підстави очолити групу після першого туру. Аж поки греки не заробили штрафний біля центральної лінії й не рушили вперед усією командою. Після довгого пасу воротаря сценарій був типовим для таких ситуацій: м’яч туди мик, сюди мик, аж до точного удару Арсенідіса.