Достатньо відомий за океаном український футболіст під час перебування у Києві поспілкувався із журналістом "ФУТБОЛ 24".
Американський футбольний клуб “Лос-Анджелес Гелексі” активно готується до сезону. У рамках підготовки клуб Девіда Бекхема грає контрольні матчі проти грандів європейського футболу “Реала” та “Манчестер-Сіті”.
У таборі каліфорнійського клубу немає українця Дмитра Коваленка. Він нині перебуває в рідному Києві.
В інтерв’ю сайту “Футбол 24” Дмитро Коваленко розповів про свої подальші плани.
— Дмитре, в США у розпалі міжсезонна підготовка. Чому ви в Україні?
— Ні, я вирішив зав’язати з футболом. Хочу побути з родиною в Україні. Позаду дуже багато травм. Вони змусили мене завершити кар’єру у 34-річному віці. Думаю, це оптимальний вік для того, щоб піти на футбольну пенсію.
— Ви ще взимку натякали на завершення кар”єри. Чи був варіант продовжити футбольну справу на теренах України?
— Ні-ні, чемпіонат України мене не цікавить. Недавно я вирішив, що не гратиму не лише у США, але й в Україні. Ну не маю я здоров’я! Відпало бажання. Можна сказати, що я наївся футболом. Останні три роки мучився. Не грав навіть 50 відсотків усіх поєдинків. Голова думає, що хоче грати у футбол, а ноги не біжать. Мязи, сухожилля... Все болить. І зі спиною великі проблеми. Така ціна моєї кар’єри. Нині мені психологічно важко. Я 12 років жив за одним сценарієм: прокидаєшся, душ, тренування, збори, матчі. І враз життя змінилося. Не можу повірити, що цього більше не буде.
— Майже все своє футбольне життя ви провели у США...
— Так, із 21-го до 34-х років я грав у першості MLS. Півроку із цього періоду пробував свої сили у запорізькому “Металурзі”. Відтак знову повернувся до Америки.
— Ви ще пробували потрапити в німецьку бундеслігу...
— Це було у 2002-му році. Я приїхав у Гамбург, у місцевий клуб “Санкт-Паулі”. Але лишитися там не зміг через свій характер.
Чемпіонат України мене не цікавить.
Вирішив,що не гратиму
не лише у США, але й в Україні.
— Що ви маєте на увазі?
— На одному з тренувань ми грали у “двосторонку”. Посварився з одноклубником. Дійшло до бійки. Треба було перетерпіти. Можливо, зробив би вдалу кар’єру в Європі. А я спакував валізи і повернувся до США. Видно, моя доля — це чемпіонат США.
— В якому клубі вам було найкомфортніше?
— У “Чикаго”. А також у “Вашингтоні”. Це був початок кар’єри. Молодим був, багато сил мав. Мені вдалося стати чемпіоном США, володарем Кубку. Натомість в Лос-Анджелесі мені подобалося саме життя.
— Саме “Лос-Анджелес Гелексі” був останнім клубом у вашій кар’єрі...
— Авжеж. Каліфорнійці пропонували мені продовжити контракт ще на рік. Я відмовився.
— Що нині вас поєднує з Америкою?
— За спиною — 22 роки життя у цій країні. Я поїхав до США у 12-річному віці. Батьки відправили туди на навчання. Хотіли, щоб син був ученим. А я любив футбол. Непогано грав за університетську команду “Чикаго”. Там мене помітили тренери основної команди міста. І так почалася моя професійна кар’єра. Нині в Америці багато друзів, дім, машина.
— Можливо й так, адже я звик до американського менталітету. Там мій дім, а в Україні — родина. Маю американський паспорт і в будь-який момент можу прилетіти в Україну.
Шкода, що в нас немає подвійного громадянства. Хочу також бути громадянином України. Усе залежить від того, чим займатимусь.
— Вас цікавить тренерська робота?
— Я вже почав тренувати малих дітей в Америці. Але ще не знаю, чи це моє місце під сонцем.
— Дмитре, а як вам заробітки в США? Чи могли б ви за свою кар’єру більше заробити в українському футболі?
— Важко щось припускати. В Америці нормально платять. Головний козир — стабільність. Там немає такого, як в Україні: гравцю затримують зарплату на два чи більше місяців. Все чесно. Цілковитий спокій за свої заробітки. Зрозуміло, що таких грошей, як в “Динамо” чи в “Шахтарі”, в Америці не заробиш. Утім, усе залежить від контракту.
Маю американський паспорт
і в будь-який момент
можу прилетіти в Україну.
— На якому місці “Лос-Анджелес Гелексі” був би в чемпіонаті України?
— Американська першість нічим не поступається українській. Викреслили б “Динамо” та “Шахтар”, і чемпіонат України за рівнем був би таким самим, як першість США. Козир наших клубів у тому, що вони щорічно виступають в єврокубках. А це величезний досвід і добротна футбольна школа.
— У чемпіонаті НБА та НХЛ існує багато шоу. А як із цим у футболі?
— Елементи шоу існують у футболі також. Але дуже обмаль. Американці люблять адреналін, емоції. Їм бійки подавай, баскетбольні трюки. А футбол дуже динамічний. Навряд чи футбол буде таким популярним в Америці, як баскетбол, хокей чи американський футбол.
— Заради популяризації американці запрошують європейських футбольних зірок, з якими вам довелося пограти...
— Так, радий, що футбольна доля звела мене з Девідом Бекхемом, Христо Стоїчковим та іншими зірками.
— Зі Стоїчковим ви навіть тісно товаришували...
— А ми і дотепер дружимо, регулярно телефонуємо один до одного. Щодо Бекхема, то він також хороший хлопець. Але це людина зовсім іншого калібру. Зрозуміло, що ми з ним не зідзвонюємось.
Розмовляв Петро Оплів