16 квітня «Кардіфф Сіті» оформив путівку до Прем’єр-ліги, зробивши наступний сезон АПЛ рекордно валлійським. Це сталося не випадково — клуб мав чіткий намір добитися успіху.
Але небагато людей в Україні знають про деякі його нюанси.
Минулого літа клуб провів ребрендинг, змінивши емблему та кольори. І якщо для багатьох українських вболівальників це не є проблемою, то для валлійських фанів, чий клуб має більш ніж сторічну історію з якими-не-якими успіхами (у 1920-их «Кардіфф» вигравав Кубок Англії та брав срібло чемпіонату) така зміна значила чимало. Тим паче, що її причиною є банальна погоня за славою та успіхом, а ініціаторами — абсолютно чужі й тимчасові менеджери, малазійці Вінсент Тан та Чан Тьєн Ґе.
Для кращого розуміння ситуації пропоную вашій увазі текст фана «Кардіфф Сіті», який не змирився зі змінами в клубі.
* * *
6 червня 2012 року футбольний клуб, який я любив, оголосив про ухвалення свого «ребрендингу» з метою вийти на азіатський ринок. Це стало підсумком багатьох тижнів спекуляцій навколо цієї зміни. Підсумком, що прийшов після фінального свистка останньої гри сезону 2011-12.
Ідея «ребрендингу» одразу наткнулася на невдоволення фанів, тому 10 травня 2012 клуб опублікував повідомлення, що зважаючи на побажання вболівальників, команда продовжить виступати наступного сезону у синій формі під традиційною емблемою із синьою пташкою: «Ми не повернемося до ідеї змін кольору та логотипу, наступного сезону команда гратиме вдома під теперішньою емблемою.»
Вони збрехали.
За день до новини про ухвалення ребрендигу поширилися чутки, що клуб от-от оголосить про прийняті зміни, тож я мав час, аби подумати — що мені робити, якщо мої найгірші побоювання справдяться. Рішення відійти від клубу не було для мене простим. Я мав сезонні квитки з 14 років, принаймні 20 разів щосезону відвідував виїзні ігри команди. «Кардіфф Сіті» був, безсумнівно, величезною частиною мого життя.
Попри це, я знав, що не зможу спостерігати, як «Кардіфф Сіті» викидає свою історію. Для мене футбольний клуб — це набагато більше, ніж просто гравці, що іноді бігають у футболках. Якщо ти не віриш у особливість свого клубу, а тільки насолоджуєшся успіхом, то можеш просто підтримувати «Барселону».
Нова (ліворуч) і стара (праворуч) емблеми "Кардіфф Сіті". Логотип клубу змінювали й раніше, але досі головним атрибутом була синя птаха, а не дракон. Те саме стосується й форми, яка ніколи не була червоною. Можливо, малазійським бізнесменам здалося, що червоний дракон є вдалішим по фен-шую?
За кого би ти не вболівав — за «Баварію» чи «Баррі Таун», за «Реал Мадрид» чи «Роттердам» — ти завжди повинен пишатися своїм клубом і тим, що він означає для тебе. Коли ребрендинг було ухвалено, єдиними емоціями щодо «Кардіфф Сіті», які я відчував, були сором і лють. Сором — тому що клуб, який я любив, так відкрито продав свою душу, а лють — тому що власникам це так просто минулося.
Я вирішив бойкотувати клуб доти, поки почуття не відновляться і вони не заграють у синій домашній формі із синьою птахою на емблемі. Навіть тоді в глибині душі я не міг повірити, що «Кардіфф» вийде на гру в червоному. Звісно, велика кількість фанів відчули те саме, що і я, і їхній тиск на клуб мав змусити його змінити своє рішення. Через годину після оголошення новини про ребрендинг я рушив до стадіону «Кардіфф Сіті», аби проявити свій особистий протест, прив’язавши свій синій шарф на ґрати «Нініан Парку» (колишній стадіон «Кардіфф Сіті», на якому команда виступала протягом ста років — МЛ) та запаливши синю димову шашку.
Оскільки фани мали намір протестувати, було утворено групу Keep Cardiff Blue («Збережіть Кардіфф синім»). Та перш ніж ми встигли організувати якийсь протест, нам почали погрожувати. На зібрання групи в місцевому соціальному клубі увірвалася група колишніх хуліганів із погрозами на кшталт «Якщо принесете на гру синій банер, ми вас закопаємо».
Аби впевнитися, що червона революція пройде без зайвого руху, перед стартовою грою сезону проти «Гаддерсфілда» клуб заборонив усім протестувальникам вхід на «Кардіфф Сіті Стедіум» та навколишню територію. Це рішення президента клубу Чана Тьєна налякало багатьох, через що позиції фанів розділилися на кілька категорій:
• ті, що повністю проти ребрендингу і бойкотують ігри;
• ті, що проти ребрендингу, але відвідують ігри;
• т.зв. «вимушено червоні», що прийняли ребрендинг як крок заради клубу;
• ті, що активно прийняли ребрендинг.
Оскільки кількість тих, що прийняли ребрендинг перевищила кількість протестувальників у пропорції 50 до 1, здавалося, лишається мало сенсу продовжувати протест проти змін. Втім я відійшов від клубу повністю, я навіть не дивився ігри команди по телебаченню. Тепер єдиними кадрами зі стадіону, які я бачив, були фото в соцмережах. І хоча більшість моїх друзів поділяли таку позицію, це було рідкісним явищем. На кадрах я бачив, що більшість фанів одягнені в синє, чи принаймні не в червоне.
Місяці минали, «Кардіфф» вигравав все більше ігор, і голоси проти ребрендингу стихали. В інтернеті частішали фрази «кого хвилює історія, ми на вершині ліги» та «це лише колір».
Для мене не має значення, чи «Кардіфф» на вершині Чемпіоншипу, чи на дні Другої Ліги, чи він виграє Лігу чемпіонів, я й далі не можу бачити, як вони грають у червоному. Це означає, що я ніколи не схилявся до думки обірвати бойкот, а в душі я й надалі вірив, що одного дня «Кардіфф Сіті» повернеться до синьої форми із синьою птахою. Так було до 19 лютого 2013, коли все змінилося назавжди.
Напередодні з’явилося повідомлення, що клуб подарує по червоному шарфу кожному фану, який відвідає домашню гру проти «Брайтона і Гоува». Цей «великодушний подарунок» (або ж цинічний маркетинговий хід) напоровся на потужне обурення багатьох фанів «Кардіфф Сіті», набагато сильніше ніж початкове обурення від ідеї ребрендингу. Для вболівальників існувала різниця: одна річ одягнути футболістів у червоне, а інша — насильно накинути червоне на шию фанів.
Було багато розмов щодо протесту проти цих шарфів: одні планували викинути їх на поле, інші мали намір одягнути якомога більше синього. Вперше за кілька місяців я відчув, що можу ототожнювати себе з більшістю фанів «Кардіфф Сіті». Це прийшло набагато пізніше, ніж я очікував, але протестні «вогонь і пристрасть» (нове гасло клубу — МЛ) зрештою виринули назовні. Поширилися афіші з «Синім вівторком», а соціальні мережі дзижчали від обіцянок бунту проти червоних шарфів.
Вперше за весь сезон я хвилювався через гру «Кардіфф Сіті». Надто яскраві шарфи (на яких навіть не було точної назви клубу і птахи були червоного кольору) точно буде відкинено, а фани «Кардіфф Сіті» продемонструють гордість своїми спадщиною та традицією. Двері назад до синього були відчинені широко як ніколи.
Я сидів у твітері, стежачи за протестами, але невдовзі стало ясно, що вони провалилися. Та величезна кількість «протестувальників» не з’явилася, натоміть стадіон перетворився на море червоного кольору. 90% фанів гордо демонстрували вогонь і пристрасть революції Вінсента Тана. Картинка стадіону більше нагадувала «Енфілд», а не «Кардіфф Сіті Стедіум». Було ясно, що «Кардіфф Сіті», який я так палко любив, помер.
Червоне валлійське море.
Я тільки й можу що порівняти цю ситуацію із закінченням роману «1984», коли Вінстон Сміт зрадив Джулію і почав учитися любові до Великого Брата. Величезна більшість фанів «Кардіфф Сіті» на стадіоні показала, що з «вимушено червоних» вони перетворилися на прихильників нового клубу, заснованого Вінсентом Таном 2012 року. Малайзійський Великий Брат стежив із монітора (алюзія до «1984» — МЛ), і бачачи червоне море навколо, розумів, що він переміг.
Ініціатор ребрендингу і колишній директор "Кардіфф Сіті" Вінсент Тан на матчі "нового клубу".
Хто знає, що далі трапиться з клубом, подальші зміни здаються неминучими. Від червоних сидінь на стадіоні до нової назви, немає нічого неможливого. Синю пташку віддали в жертву того холодного лютневого вівторка, поставивши крапку в питанні тимчасовості ребрендингу. Для деяких фанів це було останньою краплею, для більшості — черговою грою. Я не плекаю жодного поганого ставлення до тих, хто продовжує підтримувати клуб, але коли вони махатимуть червоними шарфами, святкуючи неминуче підвищення клубу в кінці сезону, багато з них неодмінно замислиться, чи вартою була та слава, яку вони одержали такою ціною. «Брайтон» переміг 2:0, але це було більше, ніж утрата трьох пунктів на «Кардіфф Сіті Стедіум». Фани розійшлися в нічну темряву, минаючи пам’ятник Фреду Кінору — потужному нагадуванню про історію клубу, яку так легко відкинули в погоні за успіхом.
Кілька кадрів зі святкування виходу в АПЛ.
Якщо трохи адаптувати мою улюблену пісню часів вболівання за клуб, this truly was the day they took my Cardiff away («то дійсно був день, коли вони забрали мій Кардіфф»).
Футбольний клуб «Кардіфф Сіті», Сині пташки. Народився 1910, помер 2013.
* * *
Джерело: supportersnotcustomers.com. Переклад Марка Лютого.