"Нехай я в афоризмах не Жванецький, на думці часто я себе ловлю: люблю донецьких, що живуть в Донецьку, а в Києві донецьких не люблю..."
Рядки анотації — слова артистів "Вечірнього кварталу" з уже скандально відомого першоквітневого виступу в палаці "Україна" (а саме — з номеру "Я не люблю"). Ми ж говоритимемо сьогодні не про політику. Вірніше про політику, але футбольну. Вчора визначились фіналісти Кубка України і, що дуже символічно, ними стали дві команди з Донецька, які зіграють в Києві на "Олімпійському", що вперше за п'ять років прийме вирішальний матч другого за важливістю змагання в Україні. Ймовірно, якби цей фінал приймала "Донбас Арена", його ніхто б не помітив, крім вболівальників цих команд та журналістів. Це було б свято одного регіону. Якщо б у фінал на "Олімпійському" пробилася "Волинь" чи, особливо, "Карпати", безсумнівно, кияни заповнили б головну арену держави, щоб підтримати команду Західної України. Чому — пояснювати, напевно, не варто. Одначе, ми маємо "родзинкову" ситуацію, за якою дві донецькі команди зіграють фінал у ворожому місті (принаймні, у футбольному контексті). Втім, дивуватись нам не доводиться: п'ять останніх фіналів Кубка України проходили за участі донецьких команд (щоправда, лише в одному з них зіграв "Металург").
Обидві команди заслужили на фінал Кубка. "Шахтарю" готові були вручити трофей ще після перемоги у Києві над "Динамо" в 1/8 фіналу. Але тепер "гірникам" доведеться їхати у столицю ще раз для того, щоб остаточно забрати те, що їм належить. А кубок і справді зараз знаходиться в Донецьку...
Перемоги "помаранчево-чорних" над запорізьким "Металургом" і "Волинню" були важкими і, багато хто скаже, незаслуженими. Проте це кубок, він складається з однієї гри, тому запоріжці й лучани, як й годиться, виклали усіх себе заради позитивного результату. Акурат в Кубку, як прийнятно вважати, нівелюється різниця в класі завдяки характеру і вольовим якостям однієї з команд (тієї, що нижча за рангом переважно).
Однак "Шахтар" в цьому розіграші Кубка дозволив собі грати на досвіді, на класі і ніхто не може критикувати діючих чемпіонів за це. Банально, але "гірники" забили на м'яч більше опонентів, а що ще більше потрібно у футболі? Якщо "Шахтар" буде грати так само у фіналі і не переможе — тоді говорити можна багато. Ну а Містеру окремий респект за те, що виставив гравців основи, хоч би нам, до певної міри, і хотілося б побачити у складі "Шахтаря" більше українських футболістів, бодай у кубкових матчах. Цим Мірча продемонстрував своє серйозне ставлення до Кубка України, який останнім часом хочуть дискредитувати, і будь-що нав'язати думку громадськості про необхідність об'єднання з Кубком Росії. На наше щастя, ця затія є фантастично-безглуздою і не має жодного підгрунття та підтримки, за виключенням ініціативи окремих зацікавлених людей.
"Металург" теж пройшов нелегкий шлях, вибивши з турніру "Таврію", "Кривбас", "Зорю". Звичайно, ми б хотіли побачити видовищний півфінальний поєдинок "металургів" проти "Карпат", та скажіть, хіба розв'язка зустрічі не компенсувала того нудного футболу, який нам довелось дивитись впродовж 118-ти хвилин? Гадаю, сповна компенсувала. Єдине, що справді здивувало у сюжеті — це хеппі енд для донецької команди. Направду кажучи, ваш автор очікував драматичної кінцівки у серії пенальті і був впевнений на двісті відсотків, що Морозюк не проб'є Богатінова. Втім, як з'ясувалось, футбольний бог тільки покепкував над "Карпатами" в епізоді, коли Микола Морозюк з гри не реалізував одинадцятиметровий, таким чином, лиш відтермінувавши виліт "зелено-білих" з півфіналу. Після останнього забитого пенальті "Металургом" вирували шалені емоції, яких ми не побачили чомусь в основний ігровий час.
Морозюк, що стояв на колінах, чимось нагадав Моурінью, Федецький, який плакав і витирав футболкою сльози — Мессі, а здивовано-збенетежене обличчя Богатінова асоціювалось з виразом обличчя Кріштіану після сейву Ноєра. Розчарування на їхніх обличчях було ідентичним, з тою різницею, що Роналду був невдахою, а Богатінов - героєм. Що ж, тепер "Карпатам" буде тільки важче врятуватись від вильоту в першій лізі. Відійти від такої поразки, після виснажливого у фізичному та психологічному аспектах матчу — справа не з простих.
"Завдячуючи" Євро, сезон вийшов дещо зім'ятим. Особливо, це стосується Кубка України, про який, склалось враження ще на початку весни, усі забули (адже навіть жеребкування чвертьфінальної стадії ще не було проведено, хоч ігри 1/8 фіналу відбулися ще в кінці жовтня). А тепер ось проводять три завершальні стадії турніру за три тижні. Тому якщо хтось і винен в тому, що турнір не такий престижний, якби цього хотілось, то це Прем'єр-ліга, з якої організатор відверто ніякий.
Нашестя донеччан в Київ відбудеться шостого травня. Хоча за старою традицією фінал Кубка відбувався в кінці травня, на день міста Києва. То були ті часи, коли "Динамо" майже незмінно пробивалось у фінал і вигравало його, даруючи киянам свято. Але то справи днів минулих, адже п'ять довгих років "Динамо" не виграє Кубок України. Лише двічі за цей час "біло-сині" пробивались до вирішального матчу, де поступались "гірникам".
До слова, це буде друге дербі в історії фінальних ігор Кубка України. Вперше команди з одного міста зустрілись у вирішальній грі КУ 31 травня 1998-го року, коли динамівці у важкому матчі здолали опір ЦСКА. Як показала історія, у Києві серйозного дербі не витворилось. Можливо, вийде в Донецьку. Як відомо, там є протистояння між фанатами обох команд і саме з отаких великих матчів народжуються потужні дербі. Дав би Бог, щоб для "металургів" цей фінал став поштовхом для розвитку команди, у якої є все, крім результатів, а відтак й досягнень. Своїм останнім шансом у 2010-му році "Металург" не скористався, коли програв "Таврії" і трофей, і путівку в Лігу Європи. Тепер перепустка у єврокубки донеччанам вже гарантована. Залишилось поборотись за кубок. І для перемоги "Металургу" варто згадати той сезон-2009/2010, коли на шляху до фіналу команда Костова здолала в півфіналі "Шахтар". То був єдиний раз, коли "МетаДон" перемагав "гірників". Тож підопічним П'ятенка є що доводити скептично налаштованій футбольній Україні.