Чемпіонат світу розширюється, але не європейськими збірними. Останній місяць послабив песимістичні очікування від авантюри ФІФА.
ЧС-2022 – останній Мундіаль у звичному для нас форматі. На наступному чемпіонаті світу гратимуть 48 команд. Таке розширення неминуче знизить середній рівень футболу на турнірі та додасть команд-"пасажирів". Очевидний мінус. Це нововведення, як і розподіл додаткових місць, зустріли купу критики. "Футбол 24" спільно з партнером HLIBNY DAR намагається оцінити наслідки рішення ФІФА.
ФІФА – меркантильна організація, яка часто приймає злочинні рішення. ЧС в Росії та Катарі – вершина айсберга. Всі дії ФІФА спрямовані на збагачення. Якщо паралельно вдасться мінімально посприяти розвитку футболу – буде супер. Якщо не вдасться – байдуже, Інфантіно пустить туман в очі.
Очевидно, що розширення чемпіонату світу здійснюється заради грошей. Більше матчів, більше трансляцій, більше прибутків. З новими квотами на Мундіалях майже гарантовано будуть 100-мільйонний Єгипет і 200-мільйонна Нігерія. А якщо ще Китай прошмигне? Грандіозне розширення авдиторії, яке принесе нові мільйони.
Але погляньмо на ситуацію з чисто футбольної точки зору. Наскільки рішення ФІФА жахливі? Чи дійсно розподіл місць між конфедераціями настільки катастрофічний, як здається? ЧС-2022 дав чимало аргументів.
Новий розподіл квот
32 → 48
Європа: 13 → 16
Південна Америка: 4 (+1)* → 6 (+1)
Африка: 5 → 9 (+1)
Азія: 4 (+1) → 8 (+1)
Північна та Центральна Америка: 3 (+1) → 6 (+2)
Океанія: 0 (+1) → 1 (+1)
*Міжконтинентальний плей-офф
Перша думка – Європу обікрали. Квоту УЄФА збільшили на 3 команди, тобто на мізерні 23%. Жах і в абсолютних, і у відносних величинах. Квота Африки, наприклад, зросла на 88%, а квота Азії на – 85%.
Несправедливо? Несправедливо. Достатньо відкрити рейтинг ФІФА. 16 найкращих європейських збірних посідають місця з 2 по 27 (якраз Україна). 9 найкращих африканських – з 18 по 48. 8 найкращих азійських – з 20 по 70. Умовна Туреччина (42 місце рейтингу) точно сильніша за умовний Ірак (68), а пробитися на Мундіаль їй буде значно важче. Туркам у відборі формально треба випереджати одну-дві кращі команди, а іракцям достатньо обіграти слабших за себе.
Критично? Не критично. Головні футбольні турніри, зокрема Ліга чемпіонів та чемпіонат світу, не мають на меті зібрати на груповому етапі строго 32 чи 48 найкращих команд. Інакше в ЛЧ грало б 15 команд з Англії, а на ЧС – 25 з Європи. Певна частина штучно відводиться під колорит. Ференцварош, Маккабі, Південна Корея, Гана... І це нормально. Мундіаль в першу чергу приваблює зіткненням різних культур і менталітетів, а не якістю позиційних атак.
Але копнемо глибше. На ЧС-2022 збірні з периферії приємно здивували. Агресивний пресинг Канади, височенна лінія захисту Саудівської Аравії (ловили Мессі та Лаутаро), бетонна оборона Тунісу (нуль пропущених від Данії і Франції), зібрана перед турніром Гана.
Сенегал і США дуже сподобалися адаптивністю та вийшли в плей-офф. Камерун обіграв Бразилію, а Південна Корея вирвала перемогу над Португалією. Японія прибила Німеччину та Іспанію і зупинилася за крок від чвертьфіналу, зігравши краще за Хорватію. Про півфіналіста Марокко взагалі не треба зайвих слів.
Футбол збірних еволюціонував. Якщо раніше долю матчів частіше вирішували персоналії, то зараз виграють саме команди. Це розмиває рівницю в класі. Бельгійські зірки поплили перед злагодженою Канадою, Марокко втрачає лідерів, але душить Португалію, Сенегал без Мане став одним з найкращих. Де Лєвандовскі? Де Еріксен? Де де Брюйне?
Ми й зараз говоримо про несправедливий розподіл квот. Але! Африканці виграли 7 матчів на груповому етапі, азійці протягнули 3 команди в 1/8 фіналу. Хто взагалі розчарував, кого ви б не хотіли бачити на цьому турнірі? Гаразд, Катар. Але він і не проходив відбір. Ок, Коста-Ріка.
А так найбільш безликими були саме європейські середняки: Польща, Сербія, Уельс. Вже й не говоримо про провали Данії та Бельгії (ці команди легко кваліфікувалися зараз і кваліфікуються потім), буває. Мова суто про тих, в кого "крадуть" квоти на користь екзотики.
Футбольний світ євроцентричний. Однак тутешні збірні не є гарантією позитивного враження на Мундіалі. На дистанції вони, скоріш за все, покажуть якіснішу гру, але чемпіонати світу не стільки про ривки у півфланги та створення глибини в атаці. На це потрібен час. У когось три матчі, у когось п'ять. Одна помилка – виліт з турніру.
Зіграйте серію з 10 поєдинків, і навіть Шотландія виявиться сильнішою за Японію, не говорячи про Німеччину. Але ЧС прекрасний саме сенсаціями. Футболісти хапаються за унікальний шанс і видають більше, ніж самі від себе очікують.
Чемпіонат світу – це можливість порівняти соккер, футбол і чуггу; це можливість відчути полярні емоції іранців та мексиканців під час гімнів; це можливість дізнатися про голкіпера Саудівської Аравії, який провів матч життя проти Мессі. Ми варимося в єврофутболі, а раз на 4 роки у цей суп підсипають спеції з різних частин планети. Мундіаль в Катарі показав, що розширення на користь футбольної периферії не таке страшне, як здавалося.