Коментатор "Футболу 24", спортивний журналіст та вболівальник Андрій Соколовський – про "успіхи" збірної України.
Можете критикувати, закидати тухлими яйцями, але рідна збірна мене не розчарувала. Напередодні Євро-2016 зовсім не вірив в успіх підопічних Михайла Фоменка. Все стало зрозуміло після кваліфікаційного відбору – нуль забитих голів в чотирьох ключових матчах проти словаків та іспанців… Жах! Шок! Нічний кошмар!
Напередодні старту турніру в конкурсі прогнозистів, який проводить «Футбол 24», вангував «синьо-жовтій» дружині поразки від німців та північноірландців – 0:2 та 0:1. Хлопці О'Ніла навіть «перевиконали» мої сподівання. Повірте, я би радий був помилитися у власних прогнозах, але реалії євровідбору, і не тільки, задихаючись кричать про зовсім інше.
Тижнів зо два тому, за філіжанкою кави, мав тривалу розмову з Володимиром Диким, легендарним форвардом луцької «Волині». Так от, Володимир Петрович бачив перспективи нашої збірної в сіро-блідому кольорі, а точніше кажучи, він їх не бачив зовсім. У 1989 році «Волинь» виграла другу союзну лігу, або ж чемпіонат України. Після невдалих матчів лучан того чемпіонського сезону в роздягальні билося скло, розбивалися обличчя, на гравцях виднілися синці – ні, це не брутальний Віталій Володимирович давав волю кулакам – це самі футболісти не стримували гарячих емоцій. А нині, якщо вірити ворожій буржуйській пресі, в роздягальні збірної натрапили не на плями крові чи вибиті зуби, а на дещо інше…
Тепер з вашого дозволу кілька слів про рідні клуби «Динамо» та «Шахтар». Кину з своєї дзвіниці камінець на адресу киян. Легіонери «Шахтаря», звісно, виступають за донецький клуб не з почуття любові до України. Однак не тільки космічна зарплатня змушує донеччан демонструвати свої найкращі футбольні риси – ну дуже бразильцям та вірменам кортить спробувати сили у потужних колективах Старого світу. Виконавці «Шахтаря», після кількох років перебування на теренах нашої неньки, опиняються в «Баварії», «Мілані», «Манчестер Сіті», дортмундській «Борусії», «Челсі». А скільки киян протягом останніх років потрапило до клубів топ-чемпіонатів? Певно не вистачило пальців рук та ніг, аби порахувати? Можливо, потенційних покупців відлякують необґрунтовані суми в десятки мільйонів доларів, які на футболістів вішають власники топ-клубів УПЛ? Шановні президенти команд, ціна на гравця піднімається не після вдалих матчів з Сан-Марино чи «Маккабі», а після феєрії проти «Манчестер Сіті», збірних Іспанії, Словаччини! Скромної Північної Ірландії, врешті-решт! Вважаю, якщо українські футболісти справді показуватимуть якісну гру – європейські гранди за ціною не постоять. Гучні трансфери від ПСЖ та «Манчестер Сіті» тому приміром.
Роздумуючи про перспективи вітчизняних футболістів з українських грандів, напрошується паралель з радянською епохою. У ті далекі часи, коли кордон перебував на міцному замку, вершиною мрій було потрапити до лав київського «Динамо» або ж московського «Спартака» – не усім же поталанило, як Ференцу Пушкашу, втекти із соціалістичної країни до капіталістичного Мадриду. Сьогодні перед українськими гравцями відкриті всі кордони, але футболісти свято та наївно вірять, що виступають за мегапотужні клуби, а вони своїми талантами, як мінімум не поступаються Ліонелю Мессі. Це одна сторона медалі. З іншого реверсу чи аверсу, скажіть на милість, навіщо їм щотижня по кілька разів викладатися на повну? Навіщо змагатися проти найкращих оборонців планети, коли одним давно відомим фінтом вдається пошити в дурні захист «Говерли» чи запорізького «Металурга» (нехай мене пробачать вболівальники обох клубів)? Навіщо отримувати зарплатню з безмірних кишень шейхів, коли в Україні, навіть «гріючи» лаву для запасних, можна отримувати шалені гроші?
Не секрет, що чимало африканських футболістів, як і наших вітчизняних, «ліплені». Але талановиті вихідці з Чорного континенту, на відміну від українських, в молодому віці опиняються у відомих європейських командах, закономірно вважаючись майбутнім світової "пілки ножної". Шановні діячі жахливого, облаяного, тричі купленого-проданого, але улюбленого та рідного футболу, можливо в дитячо-юнацькому футболі головне не перемоги, а головне – підготовка якісних кадрів для дорослого футболу?
P.S. На матч проти поляків поставив на результативну нічию – 1:1. Чесно кажучи, не бачу за рахунок чого ми вирвемо очко з не надто мотивованою «кадрою». Можливо, лідер роздягальні Тимощук, довівши, що МІФ взяв ветерана недаремно, скаже щось на кшталт: «Камон плей, пацани!», і пацани заграють? Не тільки ж перебувати Анатолію Олександровичу в ролі фотографа збірної. Ох, хочеться вже нарешті побачити єдину світлу цятку на чорному тлі.