"Футбол 24" на пальцях пояснює хронічну проблему чемпіона з берегів Дніпра.
Безбарвний виліт «Динамо» із Ліги чемпіонів, а тепер ще й із Кубка України кардинально змінив тональність висловлювань на адресу команди Реброва. Якщо наприкінці 2015-го «динамівців» практично одноголосно хвалили (і, зазначимо, небезпідставно), то зараз наввипередки озброюються камінням, щоб жбурнути у розбалансований колектив. І тренер не такий («попередні успіхи – заслуга не Реброва, а Ріанчо»), і «половину складу потрібно міняти». Ребров уже взяв відповідальність за фіаско в Олександрії на себе, вибачившись перед вболівальниками. Ми ж зробимо «розбір польотів» в одному з проблемних аспектів «Динамо», на якому поки що критики не акцентують увагу. А дехто, може, просто не помічає.
От ви зможете, особливо не замислюючись, назвати сезон, коли форвард «Динамо» востаннє ставав найкращим бомбардиром у Прем’єр-лізі? Доведеться напружитись. Це трапилося ще у 2010-му, в епоху Юрія Сьоміна, коли Артем Мілевський настріляв 17 «брамок». Опісля ж п'ять сезонів – «повз касу». Фактично вже шість, адже навряд чи Ярмоленко у п’яти матчах, що залишилося зіграти, наколотить 12 голів і наздожене Алекса Тейшейру, який за першу частину чемпіонату відзначився неймовірну кількість разів – 22.
Ситуація виглядає таким чином:
Сезон 2010/11. Найкращий бомбардир – Євген Селезньов («Дніпро») – 17 м’ячів. Найкращий серед «Динамо» - Андрій Ярмоленко – 11.
Сезон 2011/12. Євген Селезньов («Шахтар»), Майкон («Волинь») – по 14. «Динамо»: Браун Ідейє, Андрій Ярмоленко – по 12.
Сезон 2012/13. Генріх Мхітарян («Шахтар») – 25. «Динамо»: Браун Ідейє – 17.
Сезон 2013/14. Луїс Адріано («Шахтар») – 20. «Динамо»: Дьємерсі Мбокані – 13.
Сезон 2014/15. Алекс Тейшейра («Шахтар»), Ерік Бікфалві («Волинь») – по 17. «Динамо»: Артем Кравець – 15.
Тобто, що у нас виходить? Останні чотири роки найкращими снайперами ставали хлопці із «Шахтаря» (двічі туди вклинювалися самородки із «Волині», віднайдені неймовірним носом Віталія Кварцяного). Один раз – випадок, два – збіг, три – тенденція, чотири – закономірність. Символічно, що регулярних поразок на бомбардирських фронтах динамівці зазнають при культових форвардах, які пересіли на тренерське крісло – Олегу Блохіну і Сергієві Реброву. Гірка іронія долі.
Трійка найкращих снайперів «Динамо» у цьому сезоні УПЛ має такий вигляд: Ярмоленко – 10 м’ячів, Гусєв – 8, Мораєс – 6. Два з трьох – вінгери. А от з форвардами в команди Реброва – біда чорна. На трьох вони відзначилися лише 10 разів (Жуніор – 6, Теодорчик -2, Кравець, який прагне перебратися у «Штутгарт» на постійній основі, - 2). Цифри, м’яко кажучи, не вражають.
Усе пізнається у порівнянні, і для цього ми знову звернемося до прикладу «Шахтаря». На «банці» у Луческу сидить «джокер» Едуардо. Так ось, з’являючись переважно на заміну, він без надзусиль забив 8 м’ячів. П’ять хвилин на полі бразильському хорвату вистачило, щоб засмутити «Говерлу». «Волині» забив на 19-ій хвилині свого ігрового часу, а «Зорі» упродовж 11 хвилин поклав «дубль».
Є чотири основні причини, чому «Динамо» програє бомбардирський батл практично в одні ворота. Найпростіше пояснення – в Україні перевелися забивні класичні центрфорварди, а класні снайпери з-за кордону до нас зараз не поїдуть. І це правда. Був Євген Селезньов – та й той спакував валізи.
Звідси отримуємо другу причину: прорахунки кадрової політики. Досвідченого форварда хорошої якості (нехай і вікового), який зіграний із багатьма динамівцями завдяки виступам у збірній України, прогавили. Зате поповнили склад Олександром Яковенком, який виступав на серйозному рівні настільки давно, що це більше скидається на сон. У тих небагатьох часових відрізках,що відводилися Яковенку-молодшому на полі, він розчаровував.
Третя причина вже давно набила оскому. Це відсутність у складі «Динамо» вмілого диспетчера, ідеолога атаки, який відточеними ювелірними передачами викладає форварду м’яч, мов на тарілочці. Після прекрасних епох Юрія Калітвінцева і Валентина Белькевича киянам роками не вдається відшукати «архітектора» аналогічного рівня майстерності. Якщо Мораєс не позбавлений техніки, отже може створити собі момент самотужки, то ось Теодорчик відчуває гостру потребу у вмілій подачі «снарядів».
Є ще один момент: якесь дике і хронічне невміння працювати з легіонерами. Ідейє і Мбокані добре розпочинали у Києві, але потім, в якийсь момент, впадали у депресію. Марко Рубен, найкращий снайпер минулорічного чемпіонату Аргентини, узагалі не заграв. Кількість високоякісних кадрів, які у "Динамо" не розкрилися, а потім, перейшовши в інший клуб, знову чарували своєю грою, просто зашкалює. Це тема для окремого матеріалу.
Тож у підсумку «Динамо» нагадує вершника без голови. В атаку біжить стрімко, але далі, наткнувшись на оборону суперника, губиться, не знаходячи іншого варіанту, аніж доставити м’яч на один із флангів, або й узагалі відпасувавши назад. У часи Віктора Леоненка все було трохи інакше. Тому не дивуйтеся, коли почуєте свіжу порцію критики щодо немочі динамівської атаки. На правду ображатися не варто.
Олег Бабій, Футбол 24
"Динамо" - "Шахтар". У кого більше шансів на чемпіонський титул?