Як вибір на користь молоді сенсаційно привів скромний клуб у Серію А.
Тексти культового італійського кантауторе з надривним голосом Ріно Гаетано провокативні і парадоксальні. Ось так він розповідав про людей, які, як його брат, не вміють мріяти: «Mio fratello è figlio unico perché è convinto che Chinaglia non può passare al Frosinone», «Мій брат – єдиний син, тому що він упевнений, що Кінальї не може бути у «Фрозіноне». Адже у 1970-х роках бомбардир «Лаціо» Джорджо Кіналья був однією з найяскравіших зірок кальчо, а скромний клуб з регіону Лаціо виступав у аматорській Серії D. Пройшло майже 40 років – і у «Фрозіноне» не тільки навчилися мріяти, але й здійснювати свої мрії. Несподівано здійснювати, бо минулий сезон команда Роберто Стеллоне розпочинала як типовий новачок ліги з чітко окресленою метою – зберегти прописку у Серії В. Ну, трохи перевиконали.
Від Риму Фрозіноне відділяють лише 75 кілометрів. Не дивно, що 50-тисячне містечко перебувало і перебуває у затінку столиці Італії, особливо, якщо врахувати той факт, що з туристичної точки зору нічого цікавого у ньому немає. Що, до речі, можна легко пояснити: під час Другої світової війни Фрозіноне зазнало значних руйнувань у результаті бомбардувань. Взагалі, у ті страшні роки на цій території було дуже неспокійно, що можна побачити у старому фільмі «Чочара» за романом Альберто Моравіа, у якому головну роль зіграла Софі Лорен. Чочара – це жінка з Чочарії, культурно-історичної області без чітко визначених кордонів у межах регіону Лаціо, центром якої за традицією вважають Фрозіноне.
"Бидло з Фрозіноне, якому не місце у Європі" :-)
«Чочари», тобто селяни, що носили лапті з віслючої шкіри, – так називають гравців та вболівальників цієї провінційної команди, яка вперше в історії відчує присмак еліти разом з «близнюками» з «Карпі». Президент «Фрозіноне» Мауріцио Стірпе не оминув увагою скандал, викликаний оприлюдненням приватної розмови Клаудіо Лотіто про привабливість Серії А з такими маловідомими новачками, і після вирішальної перемоги над «Кротоне» іронічно пожартував: «Зрештою, можна назвати його пророком, адже він дуже добре знається на футболі і тому усе правильно спрогнозував…» А також запросив Лотіто на святкову вечерю, бо у глибині душі розуміє його як бізнесмена, хоч і постійно наголошує, що футбол, заснований лише на фінансово-економічних показниках і позбавлений фантазії і мрій, нічого не вартий.
Проте протягом усієї 87-річної історії «Фрозіноне» до небес не рвався. Клуб, переважно, курсував між любителями і професіоналами, а серед відомих гравців міг похвалитися хіба що Сандро Чьйотті, який, проте, більше прославився як коментатор та оглядач, ніж досягненнями у полі. Проте доля «Левів» (ще одне прізвисько!) почала не кардинально, але потроху змінюватися, коли у 2003 році його власником став Мауріцио Стірпе. Це бізнесмен, який займається виробництвом пластику для автомобілів, мотоциклів та електричних приладів і має значні потужності не тільки у Європі, а й у Китаї та США. У футбол його привели сентименти – він сам народився у провінції Фрозіноне, а його батько Беніто у 1960-х роках був президентом місцевого клубу.
Клуб Стірпе розпочав поступовий шлях угору, хоч і не демонстрував надмірних амбіцій. Так, у 2006 році «Фрозіноне» вперше в історії піднявся до Серії В, де зіграв проти самого «Ювентуса» після Кальчолі – саме у Чочарії Дель П'єро забив 200-ий гол у кар’єрі. Тіфозі насолоджувалися грою таких достатньо відомих виконавців як Едер, Лоді, Марджотта, а також відсвяткували не одну перемогу у дербі проти ненависних сусідів з «Латини». Але потім знову прикрий виліт у Лігу Про. Проект закрито? Не зовсім.
Задумавшись про майбутнє, Стірпе прийняв геніальне рішення – зробити ставку на молодь. І тут постає інша знакова фігура – Роберто Стеллоне. Цей різноплановий форвард більше 4 голів за сезон у Серії А не забивав, але неодноразово добивався підвищення у класі разом зі своїми командами. Завершивши ігрову кар’єру у складі «Фрозіноне», Стеллоне розпочав роботу з молодіжкою. Його призначив новий генеральний директор клубу Ернесто Сальвіні, який раніше очолював дитячо-юнацький сектор. І, звичайно, не помилився. Уже перший сезон нового тренера виявився трімфальним: команда Стеллоне сенсаційно виграла чемпіонат Берретті (2011-12) – аналогу чемпіонату Прімавера серед клубів Ліги Про.
Наскільки важливою була та перемога стає зрозуміло, якщо додати, що саме з хлопців Берретті постала команда, якій судилося за три роки зробити потрійний стрибок: з Ліги Про у Серію В (2013-14), а потім відразу в еліту (2014-15). Зокрема, досі залишаються в команді і приносять користь півзахисник Мірко Горі та вінгер Лука Паганіні. Захисник Лоренцо Ранеллі та півзахисник Енріке Крешенці теж у складі, тренуються і чекають на свій шанс.
Також Сальвіні підшукував інших талановитих виконавців, наприклад, таких, як центральні захисники Леонардо Бланшар (французьке прізвище від дідуся, який закохався у дівчину з Тоскани і переїхав до неї) та Адріано Руссо, працьовитий лівофланговий Роберто Крівелло, харизматичний капітан з Австрії у центрі поля Роберт Гухер, креативний вінгер Даніло Соддімо та забивний тандем Даніель Чьофані і Федеріко Діонізі, які на двох наколотили 26 м’ячів. Варто відзначити, що усі ці гравці, крім Діонізі, прийшли з Ліги Про і довели, що навіть Серії В їм замало. І, як і у випадку «Карпі» у Серії А ніхто не збирається ламати команду і ліпити щось з нуля, запрошуючи незрозумілих персонажів за шалені гроші. Кістяк буде збережений, і ще чоловік 5-6, ймовірно, зі збанкрутілої «Парми», прийдуть, їм допомагати.
37-річний Стеллоне належить до тих тренерів типу Гвардьйоли, яким відсутність досвіду не стала перешкодою. Однак перший сезон у Лізі Про з абсолютним молодняком виявився не таким легким для спеціаліста – вдалий старт і лише сьома сходинка. Пізніше Роберто зізнався, що тоді, справді, боявся, що не складеться. І тільки потім, коли додалися футболісти, котрі уже проявили себе на цьому рівні, розпочалося різке сходження з кульмінацією у Серії А. І визнанням, звичайно, адже римський алленаторе отримав приз Panchina d’Oro («Золота тренерська лава») разом з Конте і Саррі.
Стеллоне розпочинав працювати з популярної атакувальної схеми 4-3-3, але регулярно дозволяв собі вбивчо неприємні для суперників сюрпризи як-от 3-4-1-2. У плей-офф алленаторе зупинився на класичних 4-4-2 з надійною обороною і двома чистими форвардами, що принесло підвищення у класі. Тому так і продовжили у Серії В: крайні півзахисники (зазвичай Паганіні та Соддімо, котрі періодично міняються флангами) у атаці забезпечували чисельну перевагу (свого роду 4-2-4), проте встигали повертатися і відпрацьовувати в обороні. Іноді Роберто повертався до 4-3-3, наприклад, так була здобута перемогу на виїзді у «Катаньї», або ж використовував здатність найзапеклішого фана «Фрозіноне» серед усіх футболістів Массімільяно Карліні зіграти не тільки справа на фланзі, але й на позиції треквартісти – 4-3-1-2. Одним словом, зрозуміло, що гнучкість серед характеристик молодого тренера присутня.
Типовий варіант складу (4-4-2): Дзаппіно; Дзанон, Руссо, Бланшар, Крівелло; Паганіні, Горі, Гухер, Соддімо; Чофані, Діонізі.
Гарна новина – новачку не доведеться шукати стадіон у іншому місті для виступів у Серії А, що значно полегшить життя вболівальникам. На жовтень заплановане відкриття сучасного «Стадіо Казалено», будівництво якого розпочали ще у 1980-х, але не могли завершити через скандали щодо проекту, невдалий період у історії клубу та й банальну відсутність коштів. До цього часу «Фрозіноне» виступатиме у центрі міста на звичній арені з промовистою народною назвою «Матуза», тобто «Стариган». За присутності десяти тисяч тіфозі (і ще трішки на балконах ближніх будинків – розташування дозволяє :-)) цей стадіон перетворюється на маленьку «Бомбонеру», де минулого сезону ніхто, крім «Тернани», не зумів здобути перемогу. Фрузінаті, жителі Фрозіноне, вірять, що й у Серії А також нікого з їх гостей не чекатиме легке життя.