У новітній історії Челсі існує певна дата, яка служить відправною точкою, що ділить існування лондонців на "до" і "після". 2 липня 2003-го клуб було придбано російським мільярдером Романом Абрамовичем, що спричинило величезні інвестиції та підвищену увагу громадськості до нового проекту. Однак і до цієї дати Челсі міг похвалитися визначними досягненнями, особливою історією та симпатичною командою.
У далекому 1896-му футбольний ентузіаст і бізнесмен Генрі Мірс та його брат Джозеф придбали стадіон "Стемфорд Брідж" у Фулхемі, що в західному Лондоні. Зробили вони це з наміром проводити там футбольні матчі. Переговори з місцевим клубом Фулхем про оренду арени завершилися провалом, тому Генрі Мірс зневірився у своїй ідеї та вирішив продати земельну ділянку залізничній компанії, яка б використовували її у якості вугільного складу.
Завдяки долі випадку Генрі розповів про свою ідею колезі Фреду Паркеру, а той дав слушну пораду. Ніякого вугілля – з мрією розлучатися не можна і слід заснувати власний футбольний клуб. Мірс так і зробив. Офіційною датою створення Челсі прийнято вважати 10 березня 1905 року. Сталося це у пабі "The Rising Sun". Оскільки на той момент вже існував клуб з назвою "Фулхем", творці вирішили використати неймінг округу Челсі. Саме цій назві віддали перевагу перед ФК Лондон, ФК Кенсінгтон та ФК Стемфорд Брідж.
В історії англійської Прем"єр-Ліги було чимало знакових команд. Згадуй кумирів дитинства, отримуй незабутні емоції та насолоджуйся футболом разом із BetWinner.
BetWinner – живи грою і відчувай справжні емоції. Реєструйся на сайті та перемагай разом з улюбленими командами.
Стеж за щотижневими бонусами в телеграм-каналі Betwinner Casino – не прогав свій шанс спіймати удачу!
Перший серйозний успіх до лондонців прийшов через півстоліття. Після серії невдач у півфіналах (п'ять поразок за крок до трофею) та програного фіналу у 1915-му, нову главу в історії клубу написав тренер Тед Дрейк. Успішні результати стали наслідком докорінних змін у структурі клубу. Фактично то були перші прояви професіоналізму та відмови від аматорства.
Дрейка було призначено на посаду у 1952-му. Раніше Тед виступав за збірну Англії та вважався легендою Арсеналу. Новий тренер удосконалив тренувальний режим, зокрема, запровадив гру з м’ячем на тренуваннях, що на той час було рідкісною практикою в Англії. Крім того, за ініціативою нового керманича розширили скаутську систему та відмовилися від спонтанних трансферів. Більше того, Дрейк став одним з ініціаторів зміни клубного логотипу – "пенсіонера" змістив "лев".
Тед Дрейк (ліворуч) та журналіст Дензіл Батчелор / фото Челсі
Новаторські методи запрацювали не одразу (команда навіть балансувала на межі вильоту), проте у сезоні 1954/1955 Челсі став найсильнішим клубом Англії. Справжньою зіркою команди був Рой Бентлі, який відзначився 21 голом (легендарний форвард прожив 93 роки і помер у 2018-му). Лише бюрократичні перешкоди завадили Челсі дебютувати у прем'єрному розіграші Кубка європейських чемпіонів.
Друга частина ери Дрейка запам'яталася активним залученням молоді та збірним образом під назвою "каченята Дрейка". Лідером тогочасного Челсі залишався Джиммі Грівз, який у 1961-му перебрався у Мілан.
Томмі Догерті / фото з відкритих джерел
Справу Дрейка продовжив його наступник Томмі Догерті. Разом з тим, клуб лихоманило, наслідком чого став виліт у нижчий дивізіон (новий коуч прийняв команду, яка вже перебувала на дні). Хоча ту епоху не можна вважати провальною. Незабаром "діаманти Догерті" (ще одне прізвисько підопічних нового тренера) виграли Кубок ліги.
Черговий успіх до лондонців прийшов у 1970-му, коли команда здобула Кубок Англії. А вже наступного року на "Стемфорд Брідж" привезли перший євротрофей – Кубок володарів кубків. У фіналі Челсі виявився сильнішим за мадридський Реал (один з вирішальних голів записав до активу легендарний Пітер Осгуд).
Гравці Челсі з першим європейським трофеєм / фото Челсі
Занепад у період 70-х часто пов'язують зі зміною поколінь та економічними факторами. Клуб взявся модернізувати домашній стадіон, утім це спричинило фінансові проблеми (відчувалися наслідки і світової фінансової кризи 1973-го). Челсі знову вилетів у другий дивізіон. А у 1982-му завершилося, здавалося, вічне управління сім'ї Мірсів – новим власником Челсі став Кен Бейтс.
Незабаром формувати нову команду розпочав тренер Джон Ніл. У 1984-му Челсі повернувся в еліту англійського футболу, хоча стабільності не досягнув і через три роки скотився вниз. Пізніше стався черговий підйом у 1989-му і здобуття статусу середняка новоствореної Прем'єр-Ліги до середини 90-х.
Кен Бейтс разом з гравцями святкує повернення Челсі в елітний дивізіон / фото Челсі
Розквіт "синіх" у кінці тисячоліття пов'язують з терміном "італійське відродження". Ви точно пам'ятаєте ці імена: Джанлука Віаллі, Джанфранко Дзола, Роберто Ді Маттео, Франк Лебеф, Густаво Пойєт, Торе-Андре Фло. Команда під керівництвом Руда Гулліта, а потім і Віаллі, закохувала яскравими особистостями та вибуховим футболом. Челсі здобув статус кубкової команди завдяки перемогам у Кубку Англії та Кубку ліги.
Команда Віаллі трохи більше ніж за місяць здобула два трофеї (і це після 27-річного затишшя). До внутрішніх звитяг лондонці додали передостанній в історії Кубок володарів кубків. А наприкінці серпня 1998-го Челсі шокував черговою гучною перемогою – над Реалом в Суперкубку УЄФА, що дозволило лондонцям здобути третій кубок за п'ять місяців.
Гулліт та Віаллі / фото Челсі
Ми хотіли перемогти, – згадував капітан команди Денніс Уайз. – Це єдиний спосіб заглушити розмови про чудовий Челсі 70-х. Нам постійно ставлять у приклад ту команду, а я хочу піднятися за Кубком по сходах "Уемблі" і сказати: "Добре, а тепер поговоримо про 90-ті".
На жаль, сімейна атмосфера переможного Челсі була швидко зруйнована. Більшість гравців пов'язували це зі змінами у характері Віаллі. Усе це завершилося призначенням чергового італійського менеджера – Клаудіо Раньєрі. Незабаром розпочалися фінансові проблеми у Кена Бейтса. Попри це, Челсі повернувся у Лігу чемпіонів, а невдовзі клуб перейшов у нові руки. Велика епоха добігла кінця.