Блогер "Футбол 24" Віталій Усик - як Vox populi за мотивами вчорашнього матчу на "Стемфорд Брідж".
Після закінчення матчів чергового туру Ліги чемпіонів близько опівночі я зазвичай не сплю. Я починаю роздумувати, аналізувати матч, який тільки-но переглянув, робити свої висновки.
Це у будь-якому разі краще, ніж продовжувати сидіти перед телевізором, слухаючи колишніх відомих футболістів, а тепер так званих експертів. Ліпше вже самому розворушити мозок, бо від тих «знавців» рідко можна почути щось конструктивне.
Ну ось лише вдумайтеся, «Динамо» зараз у хорошій формі. Таку тезу неодноразово доводилося чути по ТБ, читати в Інтернеті та у різних ЗМІ. Мовляв, команда біжить, чудово фізично підготовлена, все їй вдається. А в протистояннях з ким це проявилося? З «Металістом», який дихає на ладан, з першоліговим «Оболонь-Броварем». Оцінити об’єктивно функціональний стан футболістів у таких іграх неможливо. Але ж оцінюють! Експерти!
Остання справді хороша гра динамівців датована четвертим жовтня (перемога над «Ворсклою» 4:0) – місяць без якісного футболу. Та й до того моменту все йшло не дуже гладко, загалом, не було стабільності. Хоча перемоги були, бо… Кому в нашому чемпіонаті може поступитися «Динамо»? Лише «Шахтарю». Так, власне, і сталося. На європейські арені взагалі жодного(!) вдалого виступу цьогоріч у киян не було. З головними конкурентами за вихід у плей-оф зіграли невдало: дві домашні нічиї з «Порту» та «Челсі», поразка у Лондоні. А щоб здобути звитягу над «Маккабі» на виїзді, великої сили не треба – нехай не ображаються на мене ізраїльтяни. Ба, навіть з тель-авівцями часто виникали проблеми, які могли трансформуватися в не один гол у наші ворота.
Від людей, які хоча б трохи розуміються у футболі і висловлюються не лише аби щось сказати, зараз звучать коментарі, що вже після першого кола групового етапу ЛЧ на успіх розраховувати не доводилося. І це чесно, хоча й доволі песимістично…
А навіщо «Динамо» виходити до плей-оф Ліги чемпіонів? Аби вже в 1/8 фіналу безславно поступитися іменитішому опоненту? Якщо рак не залізе на гору, не запхне свої клешні до рота і гучно не свисне, то так все і станеться. Точніше – не станеться, бо до наступного етапу кияни не кваліфікуються. Звичайно, потрапити до 16-ки кращих команд Європи це престижно. Щодо фінансів, мабуть, також вигідно. Однак у Лізі Європи є хоча б якісь шанси на успіх, на відміну від головного турніру Старого світу.
У цих невдачах (інакше такі результати і не назвеш) не слід звинувачувати саме динамівську дружину або Сергія Реброва. Неможливо просто грати більшість часу в дворовий футбол, а потім – раз, і почати громити досвідчених суперників. Перепрошую за різке висловлювання: професійний український футбол наразі настільки слабкий, що запекліші баталії можна побачити у дворах чи у аматорських змаганнях. Відповідно, у серйозних європейських турнірах вітчизняні гранди будуть хлопчиками для биття до тих пір, поки не відчують справжньої конкуренції на внутрішній арені. Доки не боротимуться у кожному матчі, віддаючи всі сили та емоції, цим самим загартовуючись.
Порівняйте, для прикладу, Ярмоленка чемпіонатівського і лігочемпіонівського. Два різні гравці: зірка і посередність. В Україні Андрій відверто куражиться, «пачками» один в один обігрує захисників, віддає гольові передачі на будь-який смак, досхочу забиває сам. А в ЛЧ – це що? Цьому вінгеру потрібно якомога скоріше втікати з «Динамо», з нашого занепавшого чемпіонату, адже разом із турніром занепаде і сам гравець, який має величезний потенціал. Погляньте на Вілліана. В чому Ярмоленко кращий за бразильця? Ні в чому, проте перспективи для цього є. Сильнішим можна стати, змагаючись лише із сильнішим суперником. У Ярмоли і Ко такої можливості немає.
Ось і маємо результат. Вкотре повертаємось до питання безгрошів’я, тяжкого життя, війни. Світла в кінці цього жахливого тунелю не видно. А може, це насправді не тунель, а глибока яма, об дно якої ми скоро розіб’ємося. Що б там не було, ми повинні адекватно оцінювати свої сили і в житті, і у футболі. А не говорити, що «Динамо» «на ходу» і зможе обіграти гранда світового футболу, нехай і у кризовому стані. Зараз варто просто заспокоїтися і припинити будівництво повітряних замків. Давайте разом сподіватися на світле майбутнє, але тверезо розуміти, що воно може і не настати.