Як за рік перетворити єврокубкового невдаху у фіналіста Ліги чемпіонів.
Знаєте, що є спільним у майже всіх єврокубкових фіналістів? Те, що не минуло й року, як уболівальники, а подекуди навіть гравці «Барселони», «Дніпра» та «Ювентуса» морщили носи при згадці про своїх же наставників. Луїс Енріке ніяк не міг налагодити «хімію» «Барси»; дніпропетровці, вилетівши з ЛЧ, пасли задніх у груповому турнірі Ліги Європи, а в Турині… В Турині вистачило лише призначення Массіміліано Аллегрі, щоби обурити tifosi. Авто наставника закидали яйцями вже при прибутті на клубну базу у Веново.
Причин декілька. Дехто вважав скудетто, здобуте тренером із «Міланом» випадковим – мовляв з таким-то складом його міг виграти будь-хто. Інші пригадували йому відмову від послуг Пірло, який в підсумку, власне в «Юве» і переживає ренесанс. Массіміліано називали боягузом, закидали любов до інтриг. Після Антоніо Конте, який став легендою клубу ще будучи гравцем, призначення Аллегрі виглядало щонайменше незрозумілим.
Все почало прояснятися впродовж сезону. На зміну залізобетонним 3-5-2 Конте, від яких теперішній керманич збірної Італії, як не старався (а чи старався?), не міг відступити ні на крок, прийшла нова схема. Ба, навіть не так – схеми. Аллегрі виявився гнучким тактиком, готовим перелаштовувати команду, залежно від ситуації. І, як виявилося, саме такого наставника «Ювентусу» й бракувало.
В півзахисті новий тренер «Юве» побудував свій улюблений ромбик, який приносив йому успіх ще в «Мілані». Нижній кут ромбика – Андреа Пірло. Його неймовірне бачення поля і дозволяє організовувати всі конструктивні дії команди. Ця схема виглядає як 4-3-1-2, де Пірло – центральний і трійці. Поруч із ним – Погба та Маркізіо («меццала»), попереду «треквартіста» – Перрейра або Відаль.
Вже сама наявність стількох термінів, фактично для кожної позиції на полі, дає нам зрозуміти наскільки великої уваги в Італії приділяють тактичним побудовам. У тамтешній пресі не втомлюються малювати схеми, а будь-яка зміна в них стає об’єктом детального аналізу. Таким він є – італійський футбол. І лише пірнувши в глибини цієї примудрості, наставник зуміє створити успішну італійську команду. Конте створив незмінного чемпіона Італії, Аллегрі пірнув глибше і от ми маємо фіналіста Ліги Чемпіонів.
Головним досягненням Массіміліано є те, що побудовані, ефективні та успішні 4-3-1-2 він не зробив чимось недоторканим чи священним. Погба часто висувається вперед, Маркізіо залишається. І от ми маємо вже 4-2-2-2. Коли треба було збити атакувальний запал «Наполі», Аллегрі вдався до 5-3-2, що завершилося впевненою перемогою. Коли Тевес з вістря повертається «під нападника» отримуємо надзвичайно дієві 4-3-2-1 та 4-2-3-1. Таке різноманіття, якщо кожен із варіантів ретельно пропрацьований, діє на суперника просто вбивчо. Навіть на «Реал». До слова, головна «ромбикова» схема «Юве» в матчах проти мадридців, коли чемпіони Італії оборонялися, зненацька перетворювалася на 4-4-2 – схему коли всі півзахисника грали в лінію. Такого в кальчо туринці, наскільки я пам’ятаю, не практикували взагалі.
Однак одною тактикою навіть в Італії ситим не будеш. Аллегрі зумів налагодити атмосферу в роздягальні. В першу чергу слід було знайти спільну мову з Пірло – недоброзичливці так і потирали руки в очікуванні продовження в Турині міланського конфлікту. Однак Андре, як виявилося, мудрість проявляє не лише на футбольному полі. Можливо трохи важче в Тевесом – пристрасті там значно більше, ніж розважливості. На полі це помагає – Карліто гасає мов божевільний (в доброму значенні цього слова, якщо воно існує) і забиває гол за голом. Але от, скажімо в першій грі проти «Реала» заміни Аллегрі аргентинця засмутили. В другому таймі, за рахунку на користь «Ювентуса» наставник випустив зайвого захисника. А згодом замінив і самого Тевеса. Той, покидаючи поле, спересердя назвав тренера боягузом. Однак навіть якщо такі інциденти і трапляються, ми повинні пам'ятати дві речі. Перше – саме Тевес, зміщуючись і чітко виконуючи настанови, дає «Ювентусу» його найгрізнішу зброю – різноманітність. Друге – Карлос зібрався додому, тому, втримавши його у вузді весь рік, Аллегрі із завданням упорався. Із гравців, професійних і класних, він створив передусім Команду. А Команда завжди перемагає, навіть якщо у хлопців у білому «зірки» дорожчі та яскравіші.
І справді, захисту в матчах проти «Реала» «Юве» приділяв чимало уваги. Кожного разу, коли «стара синьйора» висувалася в атаку, за лінією м’яча перебувало по сім гравців – туринці остерігалися суперника. Концентрація оборонців була неймовірною, а помилок – обмаль. Однак особисто я дозволю собі не погодитися з Тевесом. Аллегрі не грав проти «Реала» боягузливо. Погодьтеся, він не будував «автобусів». Спокійно грав у два форварди, які створювали моменти і наносили удар за ударом. Чого вартий лише перший гол у Турині – результативна атака налічувала 27 влучних пасів! «Реал» просто позбавили м’яча!!
А головне – Стефано Стураро. Молодий хлопець, який виростав, мріючи потренуватись із Пірло чи бодай раз пробити по воротах Буффона. Гравець, який у березні вперше зіграв за «Ювентус», а в квітні провів єдину гру в Лізі Чемпіонів. Так, у тренера не було Погба, але в нього були інші варіанти. Він вибрав Стураро і півзахисник, стикнувшись віч-на-віч з Кросом, Бейлом та Хамесом, встояв, відіграв на рівні. А хіба боягузи йдуть на такі ризики?
Подейкують, «Ювентус» уже запропонував Аллегрі новий контракт. 3,5 млн. євро за сезон замість двох, які були досі. Але нова угода, повірте, не головне досягнення наставника. Макс створив команду, з якою йому буде комфортно працювати і яка допомагатиме йому сягати висот знову та знову. Тому що перший фінал Ліги Чемпіонів за 12 років – це не просто одноразове досягнення. Це – символ повернення «Ювентуса» до європейської еліти. Як наслідок – трансферні чутки, пов’язані з «зебрами», що поповзли пресою. Топових гравців, як-от Ібрагімовіча чи Кавані, Фалькао чи Ван Персі сватають до Турину. І тепер, за гроші виручені за Погба, їх можна буде запросити. Бо «Юве» - це вже не просто команда, що йде за N-ним скудетто. Тепер це фіналіст (переможець?) Ліги Чемпіонів, Команда, яка в Європі не хилиться ні перед ким.
І на завершення. Якщо Аллегрі в кінці року не претендуватиме на тренерський золотий м'яч, я залишаю за собою право вилити на ФІФА два відра помиїв. Одне, з використанням міцних слівець, в неформальній обстановці. Інше, з використанням виключно цензурної лексики, в поважному товаристі – тут, у блозі на Футбол24 ;)