Він тренував на п'яти поспіль чемпіонатах світу. Підкорював континенти, вражав відкритістю і не залишав байдужим. Згадуємо унікального та неповторного Бору Мілутіновіча і його п'ять Мундіалів.
У вересні 1944-го у містечку Баїна-Башта, яке дуже сильно постраждало у часи Другої світової війни, на світ з'явився Велібор Мілутіновіч. Війна забрала у нього батька, а незабаром через туберкульоз відійшла у вічність і мама. Велібор, його сестра та двоє братів виховувалися тіткою: "Нас виховала тітка, вулиця і футбол", – згадував через багато років Бора. Старші брати Бори, Мілорад та Мілош, також стали футболістами і виступали за белградський Партизан та грали у збірній Югославії.
Мілорад, Мілош та Бора Мілутіновічі / фото з соцмереж
Професійна кар'єра Бори розпочалася наприкінці 50-их, а вже у 1960-му він став гравцем Партизана, де вже виступав Мілорад. У той час Мілош грав за мюнхенську Баварію. Взагалі футбольний шлях трьох братів поєднали два белградські клуби – кожен з Мілутіновічів виступав за Партизан та ОФК.
Бору важко було назвати ключовим виконавцем "гробарів", хоча у складі цієї команди від ставав чемпіоном Югославії. У 1966-му Партизан пробився до фіналу Кубку чемпіонів, де поступився Реалу 1:2, щоправда, на той момент Бора вирушив у ОФК.
Шаленій від футболу разом із HLIBNY DAR! Підтримуй збірну України у відборі на Чемпіонат світу-2022 і радій перемогам з улюбленим брендом українців. Насолоджуйся футболом разом з HLIBNY DAR!
Згодом наймолодший з братів Мілутіновічів вирушив у швейцарський Вінтертур, а тоді перебрався у Францію, де грав за Монако, Ніццу та Руан. Завершував кар'єру футболіста Велібор у мексиканському УНАМ Пумас, де у 1977-му розпочав тренерську діяльність у 32-річному віці. Разом з "пумами" Бора виграв чемпіонат та Кубок країни. У 1983-му він очолив свою першу національну команду – Мексику.
Спроба №1 – Мексика (1986)
Прем'єрна спроба сербського фахівця виявилася найбільш успішною. На домашньому чемпіонаті мексиканці пробилися до чвертьфіналу. В остаточну заявку від Мілутіновіча потрапили шість екс-підопічних з УНАМ Пумас. Єдиним легіонером у складі Мексики виявився нападник мадридського Реала Уго Санчес. У першому турі мексиканці перемогли Бельгію під керівництвом Гі Тіса (2:1), згодом втратили перемогу в битві з Парагваєм (1:1) і здолали Ірак (1:0).
Бора у Мексиці / фото з соцмереж
1/8 фіналу мексиканського Мундіалю запам'яталася драматичним вильотом СРСР в дуелі з Бельгією. Того ж дня кількома годинами раніше команда Мілутіновіча перемогла Болгарію 2:0. У чвертьфіналі Мексика лише в серії пенальті програла ФРН – Тоні Шумахер потягнув два удари мексиканців. Німецька машина зупинилася лише у фіналі, де програла Аргентині.
"Серби та мексиканці – це те саме", казав Бора. – Однакові відчуття та атмосфера. Я більше мексиканець, ніж югослав". До речі, Мілутіновіч начебто розлучився з першою дружиною через те, що тій складно було адаптуватися у новому середовищі. У 1986-му друга дружина подарувала Борі доньку, яку назвали на честь його мами – Дарінка.
Спроба №2 – Коста-Ріка (1990)
Марафон Мундіалів знайшов своє продовження через чотири роки. Мілутіновіч очолив збірну Коста-Ріки за кілька місяців до турніру і одразу розпочав з кардинальних рішень – залишив за межами заявки шістьох ключових виконавців, зокрема, і капітана. Це при тому, що для цієї збірної той чемпіонат світу був дебютним. Крім того, в Італію, де відбувався турнір, Мілутіновіч з командою прибули за кілька тижнів до старту. І це дало результат – в групі костариканці фінішували слідом за Бразилією. Натомість і Шотландію, і Швецію підопічні Бори перемогли.
У поєдинку 1/8 фіналу збірній Чехословаччини таки вдалося здолати костариканців з рахунком 4:1 завдяки хет-трику Томаша Скухрави (це при тому, що до 63-ї хвилини зберігався рівний рахунок). Попри виліт, прем'єра Коста-Ріки на Мундіалі виявилася доволі непоганою.
Спроба №3 – США (1994)
Наступний чемпіонат світу знову не обійшовся без Мілутіновіча, який тренував "домашню" країну – Сполучені Штати приймали Мундіаль. Кажуть, Мілутіновіч переїхав у США за протекцією Франца Бекенбауера. Одне з перших суперечливих рішень Бори у новій команді – вимога зрізати волосся, яку він висунув колоритному захиснику Алексі Лаласу.
Бора був надзвичайно важливим для мене, тому що він вірив у мене і давав мені можливості, але він перевіряв нас по-різному. Зрізати волосся? Я розлютився. Я кричав і говорив про Америку та індивідуальність. Як ви могли змусити мене це зробити? Але я так сильно хотів бути в команді, що постригся. Коли тренер подивився на мене, то не сказав жодного слова і взагалі ніколи більше не казав нічого про моє волосся. Це був лише його спосіб перевірки речей, – згадував Лалас.
Мілутіновіч у збірній США / фото з соцмереж
За регламентом третя позиція у групі виходила до наступного етапу – і команда Мілутіновіча пролізла у вушко голки. Нічия зі Швейцарією, перемога над Колумбією (з клятим автоголом Андреса Ескобара) і поразка Румунії вивела господарів турніру на Бразилію. Мінімальна поразка майбутнім чемпіонам світу через гол Бебето 0:1 – прикрий, втім пристойний результат, що став величезним стимулом для розвитку соккеру у США.
Спроба №4 – Нігерія (1998)
Пілігрим Бора врешті-решт опинився в Африці. А в його руках опинилася надзвичайно талановита збірна, де виблискували Бабаяро, Олісе, Окоча, Кану, Бабангіда та інші молоді зірки. У той час тренера критикували за надмірний прагматизм, однак він знав свою справу.
На подив усім нігерійці виграли свою групу з Парагваєм, Іспанією та Болгарією. Щоправда, в 1/8 фіналу команда Мілутіновіча все ж капітулювала – поразка 1:4 від Данії. Разом із "суперорлами" Бора востаннє зіграв у плей-оф чемпіонату світу.
Бора у Нігерії / фото goal.com
Спроба №5 – Китай (2002)
Перша і єдина збірна, з якою Чудотворцю, як згодом називали Мілутіновіча, не вдалося вийти з групи. Китай не просто програв усі матчі у групі, а ще й не забив жодного м'яча. Однак це не завадило Борі стати улюбленцем китайських вболівальників. До того ж у кваліфікації збірна Китаю виступила надзвичайно вдало (12 перемог у 14 матчах) і вперше пробилася на Мундіаль.
У нас були проблеми з кількома травмованими гравцями. Я не люблю виправдовуватися, та у нас не було всієї команди. Важко досягти очікуваних результатів, якщо у вас немає повного складу, – пояснював Бора.
Екзотична тренерська кар'єра Мілутіновіча продовжувалася у Гондурасі, Ямайці та навіть Іраку – Бору ніколи не зупиняли труднощі. Втім із жодною з цих команд унікальний тренер на Чемпіонаті світу вже не грав.
"Я не знаю, мандрівник я, чи ні. Безумовно, правда в тому, що серби за своєю природою – кочівники. Добре подорожувати і пізнавати світ. Прожити життя, повне пригод. Пригоди, які, на щастя, у моєму випадку, були вдалими. Я відчував себе щасливим у всіх країнах, де побував у своєму житті. У всіх з них я зміг зробити відмітку. Це важливо для мене", – сказав одного дня Бора Мілутіновіч.