Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Сергієм Титарчуком. На перетині 90-2000-х цей український нападник демонстрував шалену результативність у дублі Шальке, згодом виступав за Фортуну із Дюссельдорфа, а зараз робить кар'єру фінансового консультанта.
Якщо ти майже все життя присвячуєш футболу, то після прощання з великим спортом знайти себе вкрай складно. Тому історії футболістів, які залишають улюблену справу, є особливо цікавими та показовими. Наш герой на певному етапі взагалі поєднував футбол і бізнесову діяльність, а згодом з головою занурився в економіку та фінанси.
Сергій Титарчук був одним з десятка футболістів, які у ранньому віці поїхали підкорювати Німеччину. Здавалося, що хлопець зможе пробитися в основну команду Шальке, проте обставини виявилися сильнішими. Зараз його шлях за межами футбольного поля видається навіть цікавішим. Знайомтеся, Сергій Титарчук – фінансовий консультант і аналітик, який повністю перезавантажив своє життя.
"Відбір у секцію не пройшов, адже був дуже маленьким"
– Сергію, ви перебуваєте у постійному русі – працюєте і багато подорожуєте.
– Поміж побутовими клопотами намагаюся не забувати про футбол. Нещодавно відвідав матч Динамо – Ювентус, трохи раніше спостерігав за грою Колоса на стадіоні у Ковалівці. Футбол завжди був і залишається надзвичайно важливим для мене. Навіть зараз серед моїх клієнтів є чимало футболістів. Наприклад, тісно спілкуюся з Андрієм Вороніним. Також зідзвонююся з Андрієм Полуніним та Сергієм Коробкою, який у ранньому віці поїхав з Києва у Нант, а потім виступав у німецькому Ваттеншайді. З останнім ми ще й співпрацюємо у певних моментах.
– Як для себе визначаєте, де ваш дім?
– Однозначної відповіді не маю. Домом називаю Кьольн, Київ та Відень. Така специфіка мого нинішнього життя.
– Ви народилися у Володарці, невеликому селищі на Київщині. Футболом почали займатися саме там?
– У нас відкрилася футбольна секція, проте потрапити туди було непросто. Я не пройшов відбір, адже був дуже маленьким. Щоправда, через тиждень повідомили, що шукають другого воротаря. Я виявився єдиним, хто мав воротарські рукавиці. Втім використовував їх недовго – вже за два тижні грав у полі (Усміхається).
– Вашою першою професіональною командою стала Рось із Білої Церкви, де ви дебютували у 16 років.
– Переживань сильних не було. У своїй голові дорослим я став рано – у 12-13 років їздив з Володарки на рейсовому автобусі у Білу Церкву. Практично 40 кілометрів щодня долав сам, без батьків.
– Ваші батьки – вчителі за освітою. Не переконували вас, що треба зосередитися на навчанні?
– Я був третім сином у сім’ї. Вдячний батькам за довіру і підтримку. Це важливо, що вони не забороняли рухатися у напрямі, який я обрав сам. Згодом ми зважилися на ще більшу авантюру – молодого хлопця без знання мови батьки відпустили у Німеччину.
– Початок 90-х, Друга ліга. То були спартанські умови?
– Дійсно, у Білій Церкві не було належних умов для тренування, хоча сам стадіон вважався хорошим. Ми не дивилися на те, скільки заробляємо. Грали з душею. Найбільше запам’ятався матч, у якому я відзначився хет-триком. Рось приймала Локомотив із Керчі – я вийшов на заміну, забив тричі, а незабаром вирушив у Німеччину.
– Ви часто проводите семінари і публічні виступи. Під час одного з них ви згадали про свої дитячі мрії. Вам вдалося їх реалізувати?
– Повністю – сьогодні я маю цікаве та насичене життя. Я багато подорожую, отримую задоволення від того, чим займаюся. Мені завжди хотілося реалізувати себе у футболі і мати можливість жити так, як я хочу. Футбол допоміг у цьому.
"Майже забув українську мову, довелося вчити її ледь не спочатку"
– Як хлопець з Другої ліги може витягнути щасливий квиток і отримати шанс проявити себе у Німеччині?
– Менеджер Андрій Головаш вийшов на мого брата – повідомив, що є такий варіант. Я не роздумував ні хвилини.
– Приблизно у той самий час Головаш допоміг виїхати за кордон кільком українським хлопцям, серед яких був Руслан Валєєв. Він згадував момент, коли отримав екіпіровку менхенгладбахської Борусії, то не знімав її півроку і навіть у відпустці по Дерибасівській у ній ходив.
– Для дітей таке середовище справді виглядало незвично. Хоча у мене певна підготовка була – мій брат працював у Німеччині посадовою особою. Вперше я відвідав цю країну у 1991-му і мене вразила Баварія. Тому я очікував, що Гельзенкірхен схожий до Мюнхена. Але там я не побачив зелені чи квітів – тільки типове шахтарське містечко, де все димить. Здивувався також, коли приїхав на тренування у шестишипових бутсах, а бігати довелося на гаревому полі. Перша думка – куди я потрапив? Шальке у той момент якраз починав стрімко розвиватися і я зростав разом з клубом.
– Люди, які інтегрувалися у німецьке середовище, розповідають про особливу пунктуальність місцевого населення. Позиції Сергія Діхтяря у Шальке підірвало запізнення на командні збори, а Анатолій Мущинка швидко влився у колектив, бо відповідально ставився до дисципліни.
– Так, це звичні речі. Дотепер не сприймаю запізнень чи порушень домовленостей. Тому планування – запорука успіху у будь-якій справі. Дрібниці відіграють важливу роль. Чи був ти на дискотеці, на якому авто приїхав… Своє перше BMW я придбав у 18. Знаєш, якою була реакція тренера? "Ти що, з глузду з’їхав?" У такі миті ти повинен вміти розпоряджатися грошима і думати про майбутнє.
– У молодіжній команді Шальке ви грали разом з воротарем Тоні Тапаловічем. Зараз він не лише відповідає за підготовку воротарів Баварії – Мануель Нойєр називає хорвата своїм близьким другом.
– Я товаришую з Тоні дуже давно. Він є моїм клієнтом, а ще я можу назвати його своїм другом. З перших днів перебування у Німеччині я жив у його батьків. Тапаловіч завжди був харизматичним, мав сильний характер і залишався хорошим воротарем.
– Андрій Воронін від німецького паспорта відмовився, ви – ні. Не вірили, що зможете грати за збірну України?
– Мені пропонували грати за обидві команди. Я обрав німецький футбол, оскільки мав справу з німцями. Майже вся моя кар’єра пов’язана з тамтешнім футболом. Зізнаюся, я практично забув українську мову, тож довелося вчити її ледь не спочатку.
"Українці в очах місцевих виглядали стереотипно"
– Мабуть, головним талантом молодіжної команди Шальке ваших часів вважався Майк Ханке. Він виграв бронзу чемпіонату світу зі збірною, однак міг замахнутися на більше?
– Майк трохи молодший, але ми довго грали разом. Ханке не один такий талановитий. Той же португалець Сержіу Пінту став зіркою Ганновера. Коли я згодом виступав за Фортуну з Дюссельдорфа, то мене вразив Андреас Ламберц. Справжня ікона для міста, адже провів за Фортуну майже три сотні матчів. До речі, зараз він мій клієнт і товариш. Ламберц – єдиний футболіст, який пройшов з однією командою чотири ліги і піднявся з Фортуною від регіональних змагань аж до Бундесліги.
– Яким було ставлення до вас, як до українця?
– Ситуація не сильно змінилася з того часу, як Ігор Бєланов поїхав у Німеччину. Українці в очах місцевих виглядали стереотипно: приїхали, заробили гроші, напилися і втекли. Мені потрібно було боротися з цим уявленням німців. Коли хтось чув, звідки я, то одразу змінювався у відносинах – очікували якогось негативу.
– Зараз нас сприймають по-іншому?
– На жаль, все те саме. Хороші, харизматичні хлопці з потенціалом і шансами, але не пунктуальні і часто не використовують свої аванси. Не розписуватимуся за всіх, проте часто це справді так і є.
– Головною перешкодою у вашій німецькій кар’єрі стала важка травма коліна.
– У матчі за юнацьку збірну Німеччини мені зламали ногу. Далі наклали гіпс, я півроку не міг ходити, кістка неправильно зрослась. Сухожилля рвалося під час бігу, тому для мене виготовили спеціальне взуття від Adidas. Однак стати собою я більше не зміг. У Фортуні я лікувався протягом року, а тоді зрозумів, що футболом не зможу заробити на життя. Ще виступав у третій-четвертій лігах, та, скоріше, був просто присутнім на полі, ніж давав ефект.
– Зараз відчуваєте наслідки травм?
– Також не можу бігати повноцінно. Недавно знайомі хлопці запропонували попрацювати суддею. Я одразу погодився – думав, що подужаю. Проте в одному з епізодів хотів спіймати м’яч і знову порвав сухожилля (Усміхається). Частково я сам винен – у молодості не казав, що не готовий грати, не казав, що не варто давати мені різноманітні уколи.
"1 липня 2015 року я постав перед питанням "Як жити далі?"
– У дублі Шальке у вас фантастична статистика. У певний період ви забивали практично у кожному матчі. Чому так і не дебютували в Бундеслізі?
– Я мав хороші відносини з тренером "молодіжки" Клаусом Тойбером, та головну команду очолював Хуб Стевенс. Все просто – він не бачив мене у складі, йому не подобався мій стиль гри. Я навіть не отримав жодного шансу.
– Спробувати сили в іншій команді не хотіли?
– Тойбер не відпускав. Лише у 2002-му тренер залишив Шальке, а я перебрався у Дюссельдорф. Я тренувався з основою у Стевенса, розмовляв з ним. Тойбер його переконував, однак це нічого не змінило. Зате я мав честь тренуватися з великими футболістами. Олаф Тон, наприклад, запам’ятався щирою і товариською людиною. Він багато мене навчив. Відзначу також Майка Бюскенса та Андреаса Мюллера. То була крута команда.
"Бюскенс переламав мені кістки". Він забив перший гол в історії українських чемпіонатів
– Спочатку ви не проходили у склад, згодом отримали травму. У який момент зрозуміли, що треба серйозно шукати альтернативу футболу?
– Я ніколи не підписував 5-річні контракти, тільки на рік. Коли почав колекціонувати травми, то зрозумів, що маю думати про напрямок бізнесу. Ідея прийшла швидко – я грав, паралельно вчився і працював.
– Чому ви захотіли отримати економічну освіту?
– Якби у мої 15-16 років хтось мене проконсультував так, як я це роблю тепер, то я уникнув би великих помилок. Футболіст – специфічна професія. Ти можеш заробити багато грошей за короткий проміжок часу, втім вони мають властивість швидко закінчуватися. Знаю чимало хлопців, які попрощалися з футболом і займаються такими роботами, які не відповідають їхньому попередньому стилю життя. Тому хочу застерегти, поділитися досвідом і випередити проблеми.
– В Україні футболісти теж отримують освіту, однак у більшості випадків "для галочки". Ви встигали поєднувати футбол і навчання?
– Мене завжди приваблювала тема грошей. Це був свідомий вибір. Хоча повноцінну освіту і знання я отримав вже тоді, коли вирішив працювати у теперішній сфері.
– Дональд Трамп розповідав, як шість разів його бізнес банкрутував. У вас були помилкові рішення, які призводили до чогось схожого?
– Звичайно. Я добре запам’ятав той день – 1 липня 2015 року я постав перед питанням "Як жити далі?" Заробітної плати у мене більше не було, мій бізнес не розвивався, але щомісячні витрати у розмірі 20 тисяч євро нікуди не зникли. Отже, я мав щось робити – відчув, що життя буває різним. Важливо не жити минулим, а дивитися у майбутнє.
"Використовуючи старі методи, ми не зможемо змінити державу"
– Ваш перший бізнес був оригінальним – доставка булочок. Як це працювало?
– Я виступав за Фортуну, коли вирішив, що можна поєднати футбол і кейтеринг. Це сніданковий онлайн-сервіс на 2500 клієнтів. Люди замовляли випічку додому і отримували від мене автограф-картку. Запровадив акцію – три дні безкоштовно дарував булочки і свою автограф-картку. У Німеччині це нормальна практика. Таким чином я поєднував сніданок і впізнаваність свого імені у певних колах.
– Зізнаюся чесно, я не є прихильником усіх цих накопичувальних систем з благодійними внесками. Як відрізнити якісну фінансову консультацію від фінансової піраміди?
– Особисто я гроші не беру – я є лише посередником між клієнтом і великим фінансовим ринком. Я показую людині, як за допомогою фінансових інструментів, а це банки, страхові та інвестиційні компанії, агентства нерухомості та податкові пільги, можна отримати користь. Отже, я будую план дій, пояснюю, як користуватися цими можливостями, щоб досягнути своєї цілі.
– Як це виглядає практично?
– Умовно ти кажеш, що хочеш придбати будинок. А я тобі розписую детальний план і розповідаю, що тебе може очікувати на цьому шляху. Пояснюю, що може від тебе витребовувати держава і що ти можеш у неї просити.
– Рейтинг України у DoingBusiness, індекс легкості ведення бізнесу, постійно зростає. Проте пережитків минулого, декларативних і непотрібних речей у процесі заняття підприємництвом у нас чимало. Вам, як людині з європейським досвідом, складно працювати в Україні?
– Люди самі не розуміють, як вони працюють, і банально використовують старі методи. А якщо ми це робимо і так живемо, то змінити державу ми не зможемо. Це як взяти батіг, сісти у Порше і гукати "Давай, поїхали!" Пересічний українець не володіє фінансовою інформацією і не хоче себе змінювати. Нам бракує фінансової освіти. Хоча бізнес в Україні сильно виріс за останні роки. На жаль, ми ласі до пірамід, швидких грошей. А довгострокова перспектива більшості не цікава. Це психологія, яку треба змінювати. Зрештою, я бачу трансформацію, бачу позитив.
– У вас багато знань у цій сфері і ви даєте поради навіть у сфері біткоїнів. Звідки все це черпали?
– Це правильна освіта. Також за мною стоїть величезний концерн, який всю цю інформацію фільтрує. Щотижнево у п’ятницю я отримую необхідні дані з першоджерел. А взагалі це щоденне навчання і велика праця. Певною мірою це схоже на футбол – ти постійно працюєш і викладаєшся для підсумкового результату. Випадковостей не існує, все залежить від роботи, яку ти виконуєш.