Дивовижне перевтілення чилійського "Уачипато", блискуча тренерська робота Рона Янса у голландському "Зволле". А ще перші елітні радощі маленького "Ейбара" і новоспечені чемпіони Азії Ю16 - збірна Північної Кореї.
Уачипато
Про цю команду вже доводилося писати у січні. Тоді її тільки-но очолив Маріо Салас, аби врятувати від вильоту. Вже після першого матчу стало зрозуміло, що «Уачипато» не збирається вибиратися з дна таблиці поповзком. Але у наступних шести поєдинках було здобуто лише одну перемогу, а у сьомому турі «Уачипато» взагалі програв «Універсидад Католіка» 1:7.
Прощання з першим дивізіоном ще не здавалося неминучим, та все-таки оптимізму у шанувальників команди значно поменшало. Спокій зберігав лише Маріо Салас. Він розумів, що кілька перемог зможуть змінити і настрій, і динаміку результатів. У восьмому, дев’ятому та одинадцятому турах «Уачипато» здобув три перемоги. Усі з рахунком 1:0. Кожен із цих матчів міг закінчитися інакше. І тоді Маріо Салас навряд чи залишився б на своїй посаді. Який би яскравий стиль не намагався він прищепити команді, якою б агресивною вона не була.
Варто ж трохи піднабрати впевненості й зовсім інші емоції переповнюють як гравців, так і вболівальників. До фінішу чемпіонату «Уачипато» встиг обіграти «Антофаґасту» 4:1, «Універсидад де Чилі» 5:2 та «Уньйон Ла Калеру» 6:0. Гра команди нарешті наблизилася до того, що умовно можна назвати «ідеалом» для Маріо Саласа.
Цей чемпіонат та перші раунди Копа Судамерикана «Уачипато» проводить не менш переконливо. У національній першості поступилися лише лідерам — «Коло-Коло» та «Універсидад де Чилі», а у міжнародному турнірі обіграли болівійський «Сан-Хосе» та, у домашньому матчі, еквадорський «Універсидад Католика». Під час матчу з еквадорцями добре було чути підказки Саласа своїм підопічним. Стиль спілкування та й навіть лексика тренера теж допомагають зрозуміти, чому попри стартові труднощі «Уачипато» вдалося прийняти методи роботи цього фахівця й додати у грі.
Салас постійно підбадьорює своїх футболістів, закликає їх дбайливо ставитися до м’яча, діяти швидко, не затримуватися у середній лінії. Ціна цієї віри наставника у свої принципи — переконаність, з якою грають його підопічні. Наполегливість та працездатність команди дозволяють комбінувати блискавично й якісно. У матчі Копа Судамерикана навіть з ліку можна було збитися, якщо б захотілося зафіксувати кожну передачу п’ятою.
Хтось із гравців вже був у команді, коли прийшов Салас. Наприклад, найкращий бомбардир поточного чемпіонату Чилі Лукас Сімон. Аргентинець відзначався забитими м’ячами і раніше (7 у 31 матчі). Але зараз у нього 10 влучних ударів у восьми поєдинках.
Значно більше у стартовому складі молодих футболістів, переважно вихованців «Уачипато», яким Салас довірив втілення своїх ідей. Двадцятирічний атакувальний півзахисник Мартін Родрігес навіть отримав виклик від Хорхе Сампаолі на останній товариський матч національної збірної. Опорник Леонардо Повеа (20 років) зіграв при Саласі вже більше матчів, аніж за два попередніх роки. Та й зараз матчів було б більше, якби не травма, через яку він не виходив на поле з січня до травня.
Із цього чемпіонату основним лівим захисником став у Саласа 19-річний Брайян Вехар. У атаці розкривається 22-річний Андрес Вільчес. Він дебютував у першій команді ще у 17 років, але потім виходив вкрай рідко й зрештою два сезони поспіль провів у орендах. У Саласа він забив 5 м’ячів у трьох матчах Кубка країни, 4 — у 8 поєдинках чемпіонату і ще 4 — у трьох зустрічах Копа Судамерикана.
Прогрес команди та окремих гравців під керівництвом Маріо Саласа дозволив забути про страхи, пов’язані з вильотом. Зараз після кожного матчу «Уачипато» формулює для себе нові завдання. Якщо не станеться провалу у Кіто, у наступному раунді Копа Судамерикана чилійському клубу протистоятиме «Сан-Паулу».
Зволлє
Колись у Рона Янса був дуже цікавий «Ґронінген». Після 13-річної перерви він повернув команду до Кубка УЄФА (за цей час було ще три сезони виступів у Кубку Інтертото). Як «Ґронінген», так і наступний його клуб — «Херенвен», обидва ставали зрештою схожими на свого наставника. Янс завжди дарував журналістам справжні перлини під час прес-конференцій, а його оптимізм заряджав футболістів. Сам перехід до «Херенвена», запеклого супротивника «Ґронінгена», теж викликав чимале здивування.
Перший сезон у «Херенвені» склався не надто вдало, але вже у другому команда з Басом Достом, Нарсінґхом, Ассаїді та Ван Ла Паррою була однією з найяскравіших у Голландії. Що, здавалося б, можна подумати, якщо хтось програє «Аяксу» 1:5 та 0:5, «Твенте» вдома 1:5, та ПСВ двічі 1:5? На яке місце можна претендувати? А «Херенвен» в усіх інших матчах зазнав лише однієї поразки, піднімався до чільної трійки, звичайно ж, пробився до Кубка УЄФА і навіть у розгромних поразках вбачався свій шарм. «Херенвен» наче «принципово» не програвав, доки не отримував 5 м’ячів.
Після не надто вдалого досвіду у Бельгії, коли Янса звільнили зі «Стандарду», вже у жовтні він повернувся до голландського чемпіонату й очолив «Зволлє». Треба розуміти, куди саме прийшов Янс. 2012 року «Зволлє» повернувся до першого дивізіону після восьми років відсутності. Та й до 2002-го «Зволлє» не було в еліті з кінця 1980-х. Баннер, що зараз можна побачити на стадіоні: «The boys are PEC (абревіатура з повної назви клубу) in town», якнайкраще відображає настрої уболівальників. Вони щасливі, що команда знову грає проти найсильніших клубів країни.
Янс додав до цього ще одну «дрібничку». Минулого сезону «Зволлє» у фіналі Кубка обіграв «Аякс» з рахунком (чи могло бути інакше?) 5:1 й взяв перший серйозний трофей у своїй історії при всій повазі до трьох чемпіонств у Ерсте. Цього літа «Аякс» обіграли ще й матчі за Суперкубок.
Рон Янс
І у цих двох зустрічах, і на старті нового чемпіонату особливо приваблювала взаємодія футболістів «Зволлє» під час переходу в атаку. Під впливом цих комбінацій формувалося абсолютно суб’єктивне враження, але воно настільки сильне, що позбутися його не вдається і зараз, коли «Зволлє» став одним із лідерів чемпіонату.
Клуб абсолютно не пристосований психологічно вести боротьбу за чемпіонство. Кожен тур поруч з ПСВ чи кимось іншим на верхніх щаблях таблиці є ще однією мандрівкою у невідоме. Але «Зволлє» вміє радіти кожній хвилині. Це і вплив Рона Янса, і фанів команди, що відчайдушно підтримують своїх, навіть якщо на полі немає «спектаклю». Це ще один штрих до портрету команди.
«Зволлє» не «виносить» суперників навіть у домашніх матчах. «Вітессу», наприклад, взагалі могли програти, настільки інертно виглядали упродовж першої години гри.
«Зволлє» взагалі поки що не забив у чемпіонаті жодного м’яча у перші півгодини. Хоча у матчі з ПСВ у Люкокі та Дроста були чудові нагоди відзначитися саме у цей проміжок часу. Новий парадокс «Зволлє». Команда не відмовляється від активних дій на початку зустрічі. Але може «відкласти» взяття воріт суперника як через його дії, так і через власну слабку реалізацію.
«Зволлє» не назвеш командою надзвичайно швидкою, та варто партнерам почати запускати м’яч на фланг Джоді Люкокі й враження складається зовсім інше.
Беззастережно чітким та певним є інше враження. Фірмові командні маневри «Зволлє» є саме тим, заради чого варто зараз стежити за підопічними Рона Янса. Дбайливі короткі чи середні передачі генерують необхідну динаміку атак. Адресат займає хорошу позицію для нової, ще гострішої передачі, й ця вервечка зрештою виходить настільки охайною, що перервати комбінацію суперник не може.
«Зволлє» нагадує в’язальницю, що ретельно працює дротиком і неквапливо, із задоволенням, виконує свою роботу. Ці «вироби», може, й не потягнуть на «єврокубкову» якість чи на постійне місце у чільній трійці. Але й «Зволлє» не той клуб, що звик до таких здобутків. Саме тому кожна хвилина серед лідерів є додатковим приводом порадіти добре зробленій справі.
Ейбар
Для маленької команди, що вперше опинилася у рафінованій компанії елітного дивізіону, найбільшою помилкою є відмова від свого єства. Адже потрапляють до кола обраних завдяки цілком конкретним ігровим рисам й мінятися чи то через те, що «засміють» через недостатню вишуканість, чи ще з якоїсь причини зовсім не обов’язково. Особливо у матчах з тими, хто ще вчора був суперником у дивізіоні рангом нижче.
Напередодні матчу з «Депортиво» Ґаіска Ґарітано зізнався, що чимало шанувальників «Ейбара» запевняють його, що «з «Депором» розберемося без проблем». Перемога у першому турі, гідний виступ у виїзному матчі з чемпіоном — схоже, що від таких малих досягнень у декого запаморочилося в голові.
Якщо хтось і розуміє, наскільки «Ейбар» може бути небезпечним, то це якраз команди, що піднімалися з ним із Сегунди. Та й у Прімері вистачає клубів, що мають щосезону вести виснажливу боротьбу за виживання й не сподіватися на щось більше. Вони й будуть найскладнішими суперниками для «Ейбара». І якщо про це забувають вболівальники, це одне. Якщо ж бодай на мить подібне станеться з гравцями, вийде матч проти «Депора».
Суперник вміло обмежив «Ейбар» у першому таймі й цього емоційного збурення вистачило, щоб у другому лише пару спалахів Дані Ньєто натякнули на поліпшення гри «Ейбара» в атаці. І нехай після матчу Ґарітано стверджував, що його команда «домінувала», є підозра, що з футболістами розмова була іншою.
"Ельче" - "Ейбар"
Принаймні в Ельче на полі з першої секунди був значно більш звичний «Ейбар». Маневреність, динаміка, впевнений розвиток атак повернулися до гри команди. Якщо у попередньому матчі центральні захисники «Ейбара» змушені були ставати плеймейкерами, то зараз це «щастя» підопічні Ґарітано подарували Ломбану та Роко. «Ельче» здебільшого мучився, загострити атаку пристойним пасом вдавалося дуже рідко. А гості натомість йшли вперед із непохитною впевненістю. Перший тайм «Ейбар» виграв за явної переваги і по перерві залишалося лише уникнути «самознищення».
Навряд чи можна говорити, що «Ейбар» ніколи більше не повторить помилок матчу проти «Депортиво». Очевидно лише, що Ґарітано поки контролює психологічний стан команди й може досить швидко повернути її до тями після невдачі. І йдеться насамперед про невдачу не стільки за результатом, скільки за грою.
Кубок Азії U16
У Азії першими визначили учасників чемпіонату світу Ю17, що пройде наступного року у Чилі. До фіналу дійшли збірні обох Корей. І якщо команда КНДР у чвертьфіналі (Іран) та півфіналі (Австралія) перейшла на значно практичнішу, аніж до цього гру, то збірна Республіки Корея ставку робила на атаку й на свою зірку Лі Син У. У чвертьфіналі, щоправда, довелося потерпіти поки Лі отримав шанс проявити себе у всій красі. Збірна Японії атакувала досить наполегливо й відкрили корейці рахунок наприкінці першого тайму. Той гол Лі Син У теж продемонстрував деякі його характеристики, та все ж фірмовим можна назвати другий. Індивідуальний рейд проти суперника такого рівня (не менш ефектно він раніше забив малайзійцям), рейд зі швидкістю, технікою, миттєвою оцінкою ситуації — це якраз те, що помітили свого часу у «Барселоні». І якщо б років двадцять тому перспективний кореєць міг лише мріяти про інтерес з боку каталонського клубу, у наш час Лі вже є футболістом «Барси».
У фінальному матчі суперники добре розуміли, кого саме слід зупинити у першу чергу. Полювання на Лі Син У футболісти збірної КНДР розпочали дуже швидко. Нерішуче, поблажливе суддівство іракця Мохаммада Касіма лише заохочувало грубіянів. Апогеєм став епізод у другому таймі, коли за зрив виходу віч-на-віч з голкіпером Кім Ві Сон отримав жовту, а не червону картку.
У складі збірної КНДР сподобалися форварди, особливо Хан Кван Сон. Наполегливий, пробивний, постійно шукав свій шанс. Знайшов на початку другого тайму й впевнено скористався помилкою оборони. Не менш метким виявився і Чхве Сон Хьок. Варто було Пак Мьон Су раптом пропустити нескладний м’яч за спину, як Чхве потужним ударом вивів свою команду вперед.
Можливо, збірна Республіки Корея була більш гнучкою тактично (упродовж турніру використовували схеми і з трьома, і з чотирма захисниками), активніше працювала на атаку й саме у її складі був безумовно найкращий гравець турніру. Команда КНДР натомість вміло використовувала помилки усіх суперників по плей-оф, досить грамотно захищалася. За футболістами з цієї країни взагалі цікавіше стежити саме у цих вікових категоріях. Потім вони здебільшого перестають прогресувати у місцевому чемпіонаті, а за кордон, зрозуміло, можуть потрапити хіба що у складі збірної на час проведення міжнародних турнірів.
Перемога з рахунком 2:1 забезпечила збірній КНДР другий у історії континентальний титул Ю16. Окрім фіналістів, на чемпіонат світу також потрапили збірні Австралії (цілком прогнозовано) та Сирії (а ось це вже справжня несподіванка).
Дмитро Джулай