Після коротких висновків по командам іспанської Примери, що після двох турів посідають 11-20 місця, переходимо до першої десятки.
А з першою частиною тексту можна ознайомитися за цим посиланням.
Реал Мадрид
Карло Анчелотті не звикати працювати з дивакуватими президентами, які вважають, що команда грає лише завдяки їхньому генію. Ось і зараз на початку сезону у нього висмикують двох важливих виконавців. Висмикують лише тому, що сеньйор президент купив нові іграшки, вони йому подобаються більше, а про колишніх улюбленців вже можна забути.
Анчелотті любить говорити про пошук балансу у грі й минулий сезон не став винятком. Коли ж необхідного балансу вдалося досягти, «Реал» видав кілька блискучих матчів. Не лише два трофеї, здобуті у протистояннях з головними суперниками, є ще одним підтвердженням кваліфікації Анчелотті, а й той пошук, який він, без скандалів та звинувачень у невдачах усіх інших, провів упродовж сезону.
Поразка у Сан-Себастьяні повертає Анчелотті до початку того самого пошуку балансу. Якими б яскравими не були новачки, їх треба зробити частиною командної гри не тільки з м’ячем, а й без нього. Такі знайомі по стартових матчах минулого чемпіонату сцени роздратувань Серхіо Рамоса та Пепе повторилися на «Аноеті». Даремно вони благали партнерів повертатися в оборону швидше й допомагати більше. А це означає, що Анчелотті знову доведеться спокійно та вдумливо розбиратися зі складом, що натягав до Мадриду занадто екзальтований президент.
Вільярреал
Команда не втратила жодного ключового гравця, зберігає знайомий стиль, що приваблює навіть шанувальників інших клубів, що ж може завадити ще одному хорошому сезону? Можливо, славлена гра «на два фронти»? «Вільярреал» повертається до єврокубків вже через рік після повернення до Примери. Чи не запаморочиться у голові? Але у цьому клубі завжди міцно стояли на землі, а не заносились у хмари. Навіть коли команда грала у півфіналі Ліги Чемпіонів. Синдром «другого сезону»? І ця хвороба-кліше навряд чи загрожуватиме підопічним Марселіно. Хіба що наставник захопиться кадровими експериментами і у якийсь момент ризикуватиме втратити контроль над ситуацією.
«Вільярреал» настільки позитивний у всіх аспектах клуб, що після поразок у минулому сезоні й навіть після вильоту до Сегунди не зникало відчуття того, що там все роблять правильно, і рано чи пізно результати повернуться. Традиціям «Вільярреала» не так вже й багато років, але це водночас є запорукою того, що їх ніхто найближчим часом не повинен забути.
Реал Сосьєдад
Неймовірний матч із мадридським «Реалом» відобразив усі чесноти і вади сан-себастьянців на старті сезону. Болісний виліт з Ліги Європи ще може виявитися прихованим благословенням, поки ж Яґоба Аррасате має зрозуміти, що є причиною таких різних виступів. Від мобільних якісних колективних маневрів команда незрозуміло швидко переходила до зовсім іншого стану і ставала схожою на групу людей, що кілька хвилин тому зустрілися вперше у житті.
Атлетик
«Головними» матчами інші проголосили протистояння з «Наполі», а Ернесто Вальверде і у поєдинках чемпіонату ставив бойовий склад. Його команді потрібна динаміка, невпинний рух. У Малазі команда не настільки погано зіграла, щоб зазнати поразки, та ще й чистий гол Ґорки не зарахували. З «Леванте» було простіше, бо суперник виявився надто кволим.
Після втрати Еррери суттєвих кадрових змін із відомих причин бути не могло. Вальверде прагнутиме зберегти систему гри й ту жагу перемоги, яку «Атлетик» демонстрував у минулому сезоні. Особливо на своєму полі. У найближчі тижні баскам знадобляться невичерпні запаси енергії. Якщо і є команда, здатна підживлюватися від кожного подиху свого стадіону, то це, звичайно ж, «Атлетик».
Атлетико
Найзрозуміліша і найзагадковіша команда сезону. Сімеоне працює далі, а це означає збереження суті. Втрата найкращого голкіпера і просто найкращого означає, що чинному чемпіону доведеться перероджуватися. Певною мірою це мало б відбутися і з Куртуа та Костою у складі. Без них «Атлетико» має знову віднайти спосіб не лише бути поруч із вершиною, а й нахабно зіштовхувати звідти тих, хто вирішив, що вершина ця їм належить ексклюзивно.
Поки що гра «Атлетико» занадто сіра. Лише ефективність стандартів допомогла переграти «Ейбар». У поєдинку з «Райо» дії в атаці з плином часу ставали дедалі невиразнішими. Заспокоювати себе тим, що брати очки у матчах, в яких гра «не йде», це риса чемпіонів, можна деякий час, та якщо гра «не йтиме» й надалі, це може призвести до слухняного занурення у зовсім інші настрої. А команду Сімеоне хочеться бачити зухвалою та злою, хай би там як не складалося на полі.
Севілья
Звикання до відсутності Ракитича. Скільки на це піде часу? Унаї Емері ще минулого сезону пропонував своїм футболістам зовсім різні методи ведення гри (бувало, що вони губилися у цьому різноманітті), але незмінним залишався один фактор — вплив хорватського півзахисника. З ним зрозумілішими, чіткішими ставали будь-які схеми Емері.
Фігури рівноцінної у півзахисті в «Севільї» зараз немає, компенсувати втрату Ракитича доведеться іншими способами. Унаї Емері, заохочений першим серйозним титулом у тренерській кар’єрі, має чітко визначити увесь ігровий інструментарій, необхідний саме для цього складу. Інакше можна заплутати не стільки інших, скільки своїх власних підопічних.
У двох матчах у «Севільї» були цікаві відрізки, з хорошою колективною роботою, були й значно невиразніші фрагменти, з метушливим переходом до атаки й надмірними втратами м’яча.
Гранада
«У перерві Капаррос витягнув з рота жувальну гумку», — ця фраза Кіко Нарваеса з коментарю матчу «Гранада» – «Депортиво» може стати класичною. Суворий Хоакін Капаррос несподівано провалився лише у «Мальйорці», а усі інші його команди досить швидко засвоюють ідеї севільського тренера. «Ми вийшли від дантиста, нехай заходить наступний», — пожартував Капаррос після поразки його «Леванте» від «Барси» у першому турі минулого чемпіонату. Насправді ж відчуття схожі до перебування у кріслі дантиста часто охоплюють саме суперників команд Хоакіна.
У перерві гри з «Депором» йому справді довелося нагадати футболістам «Гранади», чого він від них очікує, й результат не забарився. Як це буває майже завжди у Капарроса. Команди у нього можуть бути середнього рівня, але для деяких із них цей середній рівень є справжнім щастям й вийти на «інший» вони навряд чи зможуть.
А якщо розібратися з тим, як саме прагне грати Капаррос, зрозуміти усі нюанси цього зовні непривабливого стилю, то можна отримувати неабияке задоволення, спостерігаючи, як вони розбираються з черговим суперником, який планував поживитися у поєдинку з «посередністю».
Сельта
«Нас точно готують до футбольного сезону?», — здивовано перепитували футболісти «Сельти» під час підготовки до сезону. Навантаження нового тренерського штабу на чолі з Едуардо Беріццо приголомшили навіть найбільш досвідчених. Зрозуміти, заради чого треба було так «знущатися» над собою, гравці «Сельти» могли вже у перших матчах. Якщо вибирати команду, що справила найбільш цілісне враження у перших двох турах, «Сельту» назвеш майже автоматично.
Мобільність у переходах від оборони до атаки і навпаки, хороший контроль м’яча, маневри по всій ширині поля. Беріццо не міняв тактичну схему й спробував дати команді новий поштовх. Він вимагає інтенсивності «від першої до останньої хвилини». Це, звичайно, ідеал. Неймовірно інтригує, як «Сельта» прагнутиме його досягти.
Зараз у чудовій формі перебуває Ноліто. Дону Вісенте Дель Боске нічого радити ніби й не треба, та все ж трохи дивно, що атакувальний півзахисник «Сельти» не отримав виклик до збірної на останні матчі. Ноліто створює моменти для інших (який пас він віддав Ларрівею у матчі з «Хетафе»!) і забиває сам. Його гра відповідає усім канонам стилю іспанської збірної.
«Сельта» ж прагнутиме засвоїти канони гри за Марсело Б’єльсою, помічником якого Беріццо був у збірній Чилі. А це ніколи не буває нудно.
Валенсія
Формально продаж клубу Пітеру Ліму оформили нещодавно, тож є сподівання, що трансфери будуть більш логічними. Поки ж «радник» Ліма, легендарний Жорже Мендеш, перетворює «Валенсію» на прихисток для своїх друзяк та клієнтів.
Ганебне звільнення Хуана Антоніо Піцци ще можна було б зрозуміти, якби замість нього прийшов тренер із більшим досвідом, серйознішими досягненнями. Замість цього Мендеш притягнув до Валенсії Нуну Ешпіріту Санту. Нічого поганого про нього наче й не скажеш, тільки чому це має бути підставою для роботи з таким клубом, як «Валенсія»?
Усі сумніви португалець має розвіяти максимально швидко. Шанувальників «Валенсії» (і справа не лише у появі Пітера Ліма) навряд чи задовольнить місце у середині таблиці під постійне бубоніння про те, що «слід викладатися на полі у кожному матчі».
Барселона
Скільки часу минуло від першого удару по м’ячу, коли пролунало: «А що ж змінив Луїс Енріке?» Якщо йдеться про «Барсу», це все одно що запитувати: «А що змінилося у Великій Китайській стіні, коли ми поклали згори ще одного камінчика?» Монументальність «Барселони» висуває специфічні вимоги до нових тренерів. Матчі, після яких насправді оцінюватимуть Луїса Енріке, команда гратиме у березні-травні. Тоді, коли вирішуватиметься доля трофеїв, без яких навряд чи довго терпітимуть навіть найвідданішого принципам клубу наставника.
Дмитро Джулай