Інтерв’ю "Футбол 24" із однокласниками Олександра Зінченка – чемпіона Англії у складі Манчестер Сіті, який зіграє у фіналі Ліги чемпіонів 2020/21.
Як ви можете описати Олександра Зінченка? Універсальний гравець, жартівник, чемпіон Англії. Традиційний набір фраз, чи не так?
"Футбол 24" розшукав людей, які знають українського легіонера ще з дитинства, тож можуть розповісти про нього значно цікавіше. Знайомтеся – Анастасія Можаровська, екс-журналіст 24tv.ua; Микола Дмитрук, студент-заочник, який займається трейдингом, а в недалекому минулому грав у футбол за команду 6-ї ліги Польщі. Усі вони навчалися із Зінченком в одному класі Радомишльської загальноосвітньої школи №3.
"Одного разу розбив м’ячем люстру"
Настя: Дебютне враження від Саші – він був дуже розумний. Пригадую, у першому класі ми проходили техніку читання і Зінченко завжди опинявся серед найкращих. Напевно, не розкрию великої таємниці, якщо скажу, що більшість наших дівчат були закоханими в Сашу. Мені він також дуже подобався – блакитноокий, красивий, розумний. На перших партах його не пам’ятаю. Він зазвичай сидів десь посередині ряду.
Микола: А в мене – ніяких особливих спогадів. У першому класі не надаєш великого значення однокласникам, бо ще нікого не знаєш. Саша, звісно ж, був відмінником. Встигав у всьому. Як і всі хлопці, надзвичайно любив фізкультуру. У нас був дуже спортивний клас.
Настя: Він дуже добре знав математику. Наша вчителька влаштовувала спеціальні вікторини. Ми виконували завдання, і три учні, які першими здали зошити, мали шанс на високу оцінку. Перший зошит – 12 балів, другий – 11, третій – 10. Пригадую, у мене була остання можливість заробити 10 балів і я бігла наввипередки із Сашею до вчительського стола. Звісно, що він виграв!
Олександр Зінченко: Після промови Гвардіоли всі викинули рукавиці та шапки
Я була у відчаї, дуже довго на нього ображалася (Усміхається). Чи лупцювала я Зінченка? Я його не била. Але у нашому класі справді були бойові дівчата, ми тримали хлопців у страху. Інколи дитячі сутички доходили до вирваного волосся. Але не в Саші – його не зачіпали.
Вчителі до нього також дуже позитивно ставилися. Не можу сказати, що він був їхнім улюбленцем. Ніхто йому не казав: "О, ти такий класний. Давай ми тобі піднімемо бали на халяву". Але й не занижували їх. Усе було справедливо.
Зінченко не прогулював уроків. Він встигав і навчатися, і займатися футболом. Саша відвідував футбольну секцію, яка функціонувала неподалік школи. Дуже швидко бігав і здавав фізкультурні нормативи на відмінно. З м’ячем не розлучався. Вже не пригадаю, хто це розповідав – Саша чи його мама, але знаю, що він одного разу м’ячем розбив удома люстру.
Микола: Про конкретні випадки не розкажу, але Зінченко завжди вигадував щось цікаве та нестандартне. Був справжнім заводилою у класі.
Влаштуй незабутній перегляд Ліги Чемпіонів разом із футбольним боксом від Pepsi та Lay's. Спостерігай за грою топових команд, попиваючи смачний напій та насолоджуючись улюбленими чипсами. Футбол смакує краще з Pepsi та Lay’s!
Настя: Якихось неймовірних розіграшів я не пригадаю. Але звісно, що в будь-якому класі є свої приколи. Ми жартували один над одним – на ці жарти не прийнято було ображатися. Сашко мав гарне почуття гумору.
Розкажу одну історію із 5-го класу. Ми із ним сперечалися через щось і я така йому кажу: "Саша, поглянь, які у тебе руки волохаті". Він парирував шедевральною фразою: "Та я ж мужик. Ти на свої подивись – ти ж дівчина" (Сміється).
"Поглянь, на полі – однокласник Насті"
Настя: Шкільна любов? Я не знаю, хто у Зінченка був першим захопленням. Але загалом у класі панували такі серйозні інтриги. У нас навчалася дуже красива дівчинка. Вона проявляла симпатію до Саші, але я не думаю, що він був у неї закоханий, як і вона в нього. Просто собі дитяча симпатія. Зрештою, багато хто з дівчат проявляв до Зінченка схожі емоції – він користувався популярністю. З рук у руки передавали анкети. От чесно не пам'ятаю, чи Саша заповнював мою анкету, але здається, що так. Якби я її зараз розшукала – там було б із чого посміятися.
Саша не хуліганив – він був чемним хлопчиком. Та й взагалі у нашому класі не було явних бешкетників. Якщо виникали якісь певні історії, то Саша зазвичай тримався від них осторонь і спостерігав.
Які у нас були інтереси? Ми обговорювали серіал "Всі жінки – відьми". Це справжній шедевр! Ну а з хлопцями про що можна було поговорити? Тільки про якісь футбольні матчі, спорт. Але це ж усе було так несерйозно – на рівні 3-4 класу (Сміється). На перервах грали у "Вожатого" – дві шеренги навпроти. Учасник однієї команди розбігається і намагається розірвати руки гравців суперника. Пам'ятаєш? У "Козаків-розбійників" грали, у "Піонербол".
Після 5 класу наші шляхи розійшлися. Саша поїхав грати у футбол на серйознішому рівні – в Одеську область. Я також виїхала з Радомишля. До останнього моменту перед розлукою ми товаришували – перебували із Сашею у спільній компанії. Запрошували один одного на Дні народження.
Микола: Ми із Сашею не були великими друзями. Просто однокласники, між якими панували хороші відносини. Це зараз Зінченко – Зіна. Ми ж його називали "Зіня".
Настя: Потім я завжди вітала його зі святами у "ВКонтакте" – тоді це ще не заборонялося робити. Якось так розговорилися з ним – це був 2014-й, коли ми всі поступили після школи. Запитувала його: "Саша, які в тебе плани на майбутнє?" Він відповів, що хотів би стати відомим тренером. І те саме запитав мене. Я сказала, що хочу бути відомою журналісткою і запропонувала: "Можливо, якось візьму у тебе інтерв'ю, як у відомого тренера?" Саша засміявся: "Спочатку візьмеш інтерв'ю, як у відомого футболіста". З того часу я мрію про нашу розмову на диктофон і готуюся до неї.
Про що б хотіла його запитати? Багато про що. Як це все розпочиналося у нього; звідки така любов до футболу; коли він зрозумів, що стане футболістом, а не економістом чи програмістом. А ще б поцікавилась, чому він так рідко приїжджає в Україну. (Після паузи) Востаннє йому писала після того, як ПСВ взяв його в оренду. Але Саша мені так і не відповів – здається, навіть не побачив мого повідомлення.
Микола: Ми підтримуємо зв'язок досі, хоча спілкуємося вкрай рідко. Я намагаюся не турбувати Сашка, бо чудово розумію, що у нього небагато вільного часу. Попри виступи за Ман Сіті і збірну України, Зінченко не зазвіздився. Усім по змозі намагається приділити час.
Востаннє ми бачилися 9 жовтня 2016 року у Кракові. Я не зміг купити квиток у касі, бо все розкупили онлайн. Що робити? Написав Зінченку і ми домовилися зустрітись у готелі, де зупинилася наша збірна. Він вийшов, ми поспілкувалися – згадали про школу, обговорили хто, де і що. Саша розповів про свій перехід у Ман Сіті, поділився враженнями від Гвардіоли. Наприкінці дав мені тікет, тож наступного дня я переглянув матч проти Косово із трибуни.
Стежу за його виступами постійно. Шкода, що Саша здебільшого залишається у запасі. У нього є величезний потенціал. Потрібно більше практики в офіційних матчах.
Настя: Не можу сказати, що я дивлюся кожен матч за участю Зінченка. Але намагаюся при першій же нагоді переглянути і повболівати за свого знаменитого однокласника. Пригадую, матч Україна – Німеччина на Євро-2016 я дивилася у гостях свого коханого. І от мій хлопець каже своєму батькові: "Поглянь, на полі – однокласник Насті". У той момент я відчувала таку гордість! Дуже рада, що Зінченку вдалося так влаштувати своє життя і він має можливість займатися тим, що йому до вподоби.
Якою є перша реакція людей на те, що я – однокласниця Зінченка? Спершу вони не вірять. Потім заперечують. Зрештою – приймають цю реальність. "А як це так? А до якого класу? А який він?" Усі – дуже здивовані. Таке враження, що я маю стосунок до чогось надприродного.
Микола: Усі мені кажуть: "Чувак, це круто!" Я пишаюся тим, що мій однокласник із маленького невідомого містечка не просто став професіональним футболістом, а й зумів піднятися на такий високий рівень.
*Матеріал вперше опублікований 20 квітня 2018 року.