Шлях Валентини Цербе на вершину Олімпу – гідний екранізації, адже він був не просто важким, а й містив у собі елементи фантастики. Українській біатлоністці у Ліллехаммері-1994 вдалося зробити неможливе: без належних умов, без підготовки і всупереч всьому наша спортсменка завоювала бронзову медаль.
Прем’єрна для України Олімпіада не вселяла величезного оптимізму, однак на кілька медалей ми все ж могли розраховувати. Чи не головна українська надія у Ліллехаммері – фігурист Віктор Петренко. Не дивно, що за подіями на гірськолижному стадіоні "Біркебейнерен" спостерігали лише фахівці, а керівники української делегації вирушили на виступ фігуриста. Відтак, вони пропустили неймовірну спринтерську гонку на 7,5 кілометрів з двома вогневими рубежами. Гонку, яка назавжди увійшла в історію нашої держави.
"У нас є не тільки Чорнобиль"
На мене ніхто не ставив, – каже Валентина Цербе-Несіна (після одруження біатлоністка взяла прізвище чоловіка). – Єдиним українцем на моєму нагородженні був двоєборець із Ворохти Олександр Просвірін, товариш мого тренера. На щастя, він захопив із собою український прапор.
Валентина Адамівна згадує цікавий діалог з перекладачем, який перед церемонією сухо попередив: "Валю, говори що попало. Перекладу – як треба". "Мене почали розпитувати про Україну. Я сказала, що у нас є не тільки Чорнобиль. Згодом запитали про розпад СРСР. Звернула увагу на те, що на п’єдесталі опинилися відразу дві представниці пострадянських країн: білоруска Парамигіна і я. "Якщо була б одна країна, то потрапити на змагання нам було б вкрай важко", – додала я. Після цього перекладач підійшов до мене і попросив пробачення за слова на початку. А Парамигіна віджартувалася: "Ти виступала українською для того, щоб я нічого не зрозуміла?"
Насправді Валентина Цербе і не повинна була брати участь у спринті, що став для неї бронзовим. Однак в останній момент замість Олени Петрової тренери зробили ставку на 25-річну уродженку Житомирської області.
Напередодні Олімпіади я перебувала на самопідготовці – їхати на змагання не збиралася. Прибула у грудні на відбір, двічі виграла гонку. Тренери хитали головою: "Випадково". Мовляв, коней на переправі не міняють, у склад мене не візьмуть. Хтось дивувався і вигадував, начебто я чогось наїлася – натякали на допінг, – згадує Цербе-Несіна.
Перший етап Кубка світу приймав німецький Рупольдинг. Спогадів і вражень у Валентини Адамівни – безліч. "Я перелякана, навколо інше суспільство: іноземна мова, нова культура, все чисто і незвично. А ще біжиш по розкішній трасі. З тобою стартує еліта, на кшталт Уші Дізль, яку я раніше бачила по телевізору. На дистанції оглядалася і переживала чи не заважаю їм. Справжній шок!"
Наступний етап Кубка світу відбувався в італійській Антерсельві, де Цербе бігла естафету. "Мене поставили на перший етап, я передала п'ятою з хорошим часом. Начальник команди, який спочатку не бачив мене у складі, полегшено видихнув: "Ура! Ми маємо стартера", – пригадує Валентина Адамівна.
У Міністерстві молоді та спорту спрогнозували, що на Олімпіаді-2020 в Токіо ми можемо розраховувати на 13-15 медалей. Партнери проекту Parimatch при цьому дають 40% на те, що як мінімум 4 нагороди України будуть найвищого гатунку.
Parimatch – головний драйвер розвитку спорту в Україні!
"Твій суперник – стрілка секундоміра"
Таким чином, своє законне місце в естафеті на Олімпіаді-1994 Валентина Цербе завоювала. Утім, один з лідерів нашої команди Олена Петрова провела не найкращу індивідуальну гонку. Попри це, 22 лютого Цербе готувалася до естафети, яка була запланована аж через три дні.
"Приходжу виснажена після важкого заняття, а мені кажуть: "Ти завтра біжиш замість Олени". Висловлюючись мовою біатлоністів, мене поставили "подивитися", без особливих сподівань. До того ж тренер Василь Карленко попередив: "Лижі не їдуть – стріляємо "нулі". Гвинтівка погана – стріляємо "нулі". Те, що я і зробила – пройшла два вогневі рубежі без промахів", – розповідає спортсменка.
Олена Петрова та Валентина Цербе / фото з архіву Валентини Цербе-Несіної
Безперечно про успішний виступ Цербе у спринті не йшлося. Хоча її особистий наставник Микола Зоц, який залишився вдома, не раз наголошував підопічній: "Твій суперник – стрілка секундоміра. Вона біжить, а ти повинна її наздогнати і перегнати". І українці це вдалося. У підсумку лише дві біатлоністки з топ-10 фінішували без промахів. У тому числі, і Цербе.
Валентина Адамівна згадує, як незадовго до фінішу один з українських тренерів по-особливому підбадьорював біатлоністку: "Валю, спокійно. Молодець! Дійди до фінішу, економ сили на естафету". Про медалі у ту мить ніхто і не задумувався.
У підсумку, все вирішили секунди. Олімпійською чемпіонкою стала фаворитка – канадка Міріам Бедар. Другою фінішувала білоруска Світлана Парамигіна. Цербе програла крихітні 1,2 секунди Бедар і 0,1 секунди Парамигіній. Четвертою завершила гонку казашка Інна Шешкіль, яку українка випередила на 3,9 секунди. Перед самим фінішем Шешкіль не пощастило – палиця потрапила поміж лижі, Інна не втримала рівновагу і впала.
Я теж ледве не злетіла на одному повороті. Все через дерев'яні загороджувальні трикутники. На автопілоті на віражі ледве не в'їхала туди лижею. Врятували міліметри, – розповідає Цербе-Несіна.
Не сприяла спортсменкам і погода – термометри показували майже -18°С. При тому, що лижі Валентини Цербе були розраховані тільки на 5 градусів морозу. "Вони не допомагали, але й не заважали. Це зараз перебирають 30 пар лиж, а я не мала жодних. Добре, що позичила одні у молодшої колеги Ніни Лемеш. Поки всі бігли на "Мерседесі", я бігла на "Запорожці". Те саме з чоботами: якщо всі мали високі чоботи, то я – стару модель. Брала їх у нашої лижниці Марини Пестрякової, оскільки у Лемеш були завеликі для мене", – каже Валентина Адамівна.
Цербе і Лемеш / фото з архіву Валентини Цербе-Несіної
"Комбінезон впав на камін – довелося просити про допомогу"
Підготовку до одного з головних турнірів у житті Цербе проводила у Тисовці на Львівщині в умовах аномально теплої зими. Сніг невпинно танув, тому тренери ухвалили вольове рішення – першими відбір на Олімпіаду проводять лижники, а лише потім – біатлоністи. Якщо у біатлоні виправити ситуацію можна на стрільбищі, то втрата снігу для лижників прирівнюється до катастрофи.
Лижниця Пестрякова бігла гонку, а потім давала свої двокілограмові чоботи мені. Я засовувала туди газети, фен… За півгодини трохи просушувала, однак вони все ще залишалися страшенно важкими. Перед самим відбором я ще й зіткнулася з лижником – коліно набрякло. Проте тренеру Миколі Зоцу нічого не сказала і у такому стані бігла на Олімпіаді, – розповідає Цербе-Несіна.
Збірна України з біатлону у Тисовці на відборі / фото з архіву Валентини Цербе-Несіної
Утім, проблеми виникли не лише з чоботами, лижами і коліном. До переліку нездоланних перешкод додався ще й комбінезон. "У Тисовці на відборі я збиралася виступати у старому радянському ковзанярському комбінезоні. Пристрілялася перед спринтом, пішла у готель. У номері мешкали по четверо осіб, холод страшенний. Ми використовували нелегальні обігрівачі. Той ковзанярський комбінезон з капюшоном підперла палками – так і сушила. Моя сусідка по кімнаті зачепила цю конструкцію, комбінезон впав на камін. Зранку довелося в екстреному порядку просити про допомогу колегу Іру Корчагіну (Меркушину) – вона дала свою амуніцію", – згадує Валентина Адамівна.
У день гонки Цербе пристрілялася у старому комбінезоні. Біатлоністка пояснює: "Коли спортсмен пристрілюється, то ліктьовий ремінь має бути зафіксований. На нього, умовно кажучи, дихати не можна – він вже пристріляний. А я що зробила? Тишком-нишком пристрілялася, побігла у табір і переодягнулася. Зокрема, зняла із зап'ястя ліктьовий ремінь. Тобто порушила поправку – вона вже була не ідеальною. Проте це не завадило відстрілялися на "нуль".
Валентина Цербе / фото з архіву Валентини Цербе-Несіної
Цінність бронзи Валентини Цербе зростає, якщо врахувати ще один малесенький факт. Міріам Бедар, яка випередила українку на 1,2 секунди, у Ліллехаммер взяла з собою власного кухаря, не кажучи вже про інші більш важливі деталі. У той час українка вела постійну боротьбу з обставинами.
Після успішної гонки на Цербе чекала одна дрібна, зате страшенно приємна деталь. Валентина отримала телеграму, яка складалася лише з 5 букв. "Вітаю", – написав чоловік Анатолій, військовий за професією, який у той час перебував у госпіталі. Спортсменка привезла чоловікові з Норвегії кілька подарунків.
Срібна призерка Світлана Парамигіна, чемпіонка світу на той момент і велике ім’я у біатлоні, запропонувала: "Валю, йдемо в "Адідас", там вечірка". Ми прийшли у спеціалізований магазин, нам дали по шкіряній куртці і якісь футболки розміру XL. Віддала це все чоловікові. Коли повернулася в олімпійське селище, усі вже спали, – каже Цербе-Несіна.
Проте у колективі до історичної медалістки почали ставитися по-іншому. "Наші спортсмени мали один телевізор на усіх – подивитися щось своє нереально. Переважно перед голубим екраном засідали стрибуни-двоєборці. Коли я виграла медаль, відчула ставлення, ніби до цариці: "Валю, сідай, будь ласка. Який канал тобі ввімкнути?" – з посмішкою пригадує Валентина Адамівна.
"На зустріч з Кравчуком залишилася без "низу": ні штанів, ні спідниці"
Якщо на Олімпіаді Цербе зіткнулася з серією проблем, то сам шлях спортсменки у біатлоні також видався непростим: "Я прийшла у біатлон "бабцею" – у 18 років відвідала секцію у Прилуках. На Чернігівщину приїхала з Житомира, там влаштувалася на меблевий комбінат. Чому обрала на біатлон? Було нудно. Пригадую, як прийшла на лижну базу, познайомилася з тренером. Коли робила першу "укатку", то оглянулася. Поруч були 5-6-класники Деркач та Лемеш, які згодом стали відомими постатями".
Валентина Цербе / фото з архіву Валентини Цербе-Несіної
Не менш відомою на Батьківщині стала і сама Валентина. Коли через кілька днів після її бронзи, золоту медаль завоювала Оксана Баюл, обом присвоїли звання "Заслужений майстер спорту України" і нарешті урочисто привітали.
Ми не знали чи потрапимо на прийом до Президента Кравчука. Але ж американських тріумфаторів Білл Клінтон приймав, тому і Леонід Макарович з нами зустрівся. Хоча очікування у готелі тривало майже добу. На зустрічі з Кравчуком спортсмен мав говорити українською, тому слово Баюл перейшло до мене, – каже Валентина Адамівна.
Пригоди спортсменки продовжилися ще й на території України. "В аеропорту мене зустрічав чоловік – віддала йому багаж. Відтак, залишилася без "низу": ні штанів, ні спідниці. Тільки піджак. Прийшла до подруг із Сум і попросила: "Дайте хоч штани". Відмовили. Тому на урочистому фото з Кравчуком – я у джинсах в дудочку. Добре, що один київський тренер дав чобітки своєї дружини, нехай і на два розміри більші", – зізнається Цербе-Несіна.
Марка, приурочена до Олімпіади у Ліллехаммері
У подарунок від Президента України обидві спортсменки одержали великі дерев’яні шкатулки. "Я часто їжджу на зустрічі з дітьми, тому завжди з теплом зберігаю усі подарунки і малюнки. Бережу і ту шкатулку. Після 8-го класу я здобула фах швеї-мотористки 3-го розряду. Тому згодом придбала професійну швейну машинку. Шкатулка стала у пригоді – там зберігаю кольорові нитки", – каже біатлоністка.
Від держави Цербе отримала 5 тисяч доларів, з яких мала заплатити 1500 доларів податку. Хтось із представників української діаспори таємничо сплатив за Валентину відсотки. Саму медаль бронзова призерка зберігає вдома і часто з нею подорожує.
Не шкодую її зовсім – беру із собою і показую усім дітям. Так затерла її, що навіть олімпійські кільця відлетіли – довелося на суперклей їх "садити". Тканина теж посипалася – ніби ножем порізали. Треба йти до ювеліра, щоб зібрав мою медаль. У майбутньому хотіла б свою нагороду віддати у музей Сергія Назаровича Бубки. Інші цінні речі також бережу: шапочку з нагородження, гольфик, штани, кросівки, палки. А свій номер №10 подарувала раніше у музей, – розповідає біатлоністка.
Валентина з чоловіком Анатолієм / фото з архіву Валентини Цербе-Несіної
Єдина втрата – ті самі фартові лижі від Ніни Лемеш. Під час одних змагань у палатці для переодягання перебувало чимало спортсменів. Там лижі, що фактично стали культовим експонатом, непомітно зникли.
Після прощання з великим спортом Валентина Адамівна продовжувала працювати у біатлоні і навіть футболі. Протягом тривалого часу обіймала посаду віце-президента футбольної школи "Європа", що у Прилуках. Втім через пандемію секцію довелося закрити. Зараз Валентина Цербе-Несіна продовжує активно цікавитися біатлоном і відвідує майже всі всеукраїнські спортивні змагання.