Короткий нарис про футбол в умовах війни, а також його героїв.
Минуло понад два тижні з моменту, коли між Азербайджаном та Вірменією спалахнула нова гаряча фаза повномасштабної війни за Нагірний Карабах. У кожної сторони наявний перелік власних аргументів, чому ця війна – священна, а битися потрібно до останнього патрона. Упродовж десятиліть обидва темпераментні народи сформували власні списки із сотнями героїв, антигероїв та мучеників.
В Азербайджані, наприклад, чільну позицію усеможливих патріотичних хіт-парадів посідає офіцер, загибель якого змусила схилити голову у скорботі навіть деяких вірменів. Життя вояки варте цього тексту хоча б тому, що він мав безпосередній стосунок до футболу. Його звали Аллахверді Багіров.
*******
Аллахверді – це, у перекладі, "Подарунок від Бога". Коли у квітні 1946-го в багатодітній сім’ї Багірових нарешті народився син, батько не тямився від радості і в такий спосіб віддячив вищим силам. Чоловіка можна зрозуміти: дружина вже народила йому сімох доньок, а от спадкоємця тривалий час зачати не вдавалося.
Багірови мешкали у 30-тисячному місті Агдам, яке славилося своїми садами і виноробством. Тоді це була територія Азербайджанської РСР. Юний Аллахверді проявив чималий хист у спорті. Його фішки – волейбол, легка атлетика і, звісно, футбол. Він став гравцем місцевого клубу Мехсул (Урожай), попередника теперішнього ФК Карабах. Достеменно невідомо, на якій позиції виступав Багіров, але команда зірок з неба не хапала, змагаючись, в основному, на любительському рівні.
До 30 років Аллахверді зав’язав із м’ячем, перекваліфікувавшись у тренера. Саме він очолив рідну команду у 1976-му, коли вона переживала скрутні часи. Наступного року клуб провів ребрендинг, почавши називатись Шафаг, згодом виступав у Другій лізі.
"Аллахверді навчив нас бути чесними перед футболом, – пригадує його вихованець Мушфіг Гусейнов, багаторічний форвард Карабаха, який і сам став тренером. – Багіров був для нас еталоном, зразком в усьому".
Союз стрімко наближався до краху, а Кавказ – до великої війни. Багіров ще вийшов на поле у пам’ятному матчі ветеранів Карабаха та Нефтчі у 1991-му і забив єдиний гол своєї команди. На той момент він вже очолював добровольчий батальйон самооборони Агдама. У моменти найбільшого пекла, як от Ходжалинська різня, де від рук вірменів та росіян загинули кілька сотень азербайджанських мирних мешканців, Багірову вдавалося врятувати ще чимало життів.
До слова, пліч-о-пліч із командиром азербайджанського спротиву бився Іслам Керімов – зараз він працює дитячим тренером у структурі бакинського Нефтчі. Юнак пройшов війну із автоматом, на прикладі якого був вирізьблений напис "Нефтчі" і футбольний м’яч.
Очевидці переповідають, що Аллахверді неодноразово демонстрував великодушність, відпускаючи вірменських солдатів живими. "При обміні полоненими Багіров несподівано обійняв одного з полонених вірмен і сказав: "Ми багато років грали у футбол за одну команду". Вірменський солдат відповів йому, що дуже сподівається більше не опинитися з ним по різні боки фронту", – писав військовий репортер Емін Емінбейлі.
12 червня 1992 року, перевіривши міст у взятому двома днями раніше селі Нахічеванік, автомобіль із Багіровим та ще чотирма бійцями повертався на базу. Колеса намацали протитанкову міну – Аллахверді і його водій загинули.
"Дізнавшись про його смерть, вірменський командир зв'язався з азербайджанськими солдатами по радіо, попросив їх підтвердити новину, а тоді з докором промовив: "Як же ви не змогли врятувати таку людину?", – пише все той же Емінбейлі.
Попри канонаду і смертельну небезпеку, футбол в Агдамі не зупинявся. ФК Карабах продовжував виступати на покусаному снарядами стадіоні. Почувши про раптову загибель Багірова, футболісти плакали, не соромлячись сліз. Перед наступним матчем вони вшанували свого легендарного полководця хвилиною мовчання. Саме в той момент, коли над ареною запанувала могильна тиша, повітря розітнули вірменські "гради".
"Одна ракета поцілила на поле стадіону. Але жоден із футболістів не поворухнувся. Кожен нерухомо стояв на своєму місці", – пригадує Ельшад Худадатов, хавбек Карабаха 90-х.
*******
Аллахверді Багірова поховали у рідному Агдамі – поруч із могилою брата, який також загинув у цій війні. Наступного року йому присвоїли посмертне звання національного героя Азербайджану. Його іменем названа одна з артилерійських дивізій.
Тодішня боротьба закінчилася поразкою Азербайджану. На спірній території постала Нагірно-Карабахська Республіка, яку досі не визнала жодна цивілізована країна світу. Агдам, де покоїться прах Багірова, став "містом-привидом". У 1993-му вірмени практично зрівняли його із землею. Населення міста скоротилося з кількох десятків тисяч до… кількох сотень осіб. У 2008 році журнал Lonely Planet назвав Агдам "Кавказькою Хіросімою".
Карабах вже давно освоївся у Баку. Клуб-вигнанець став найпотужнішою силою азербайджанського футболу, а також вперше в історії країни зіграв у груповому етапі ЛЧ, де двічі відібрав очки в мадридського Атлетіко. Ультрас "скакунів" регулярно вивішують банери, з яких споглядає мужній бородатий профіль Аллахверді Багірова.
Зараз – новий виток боїв за Нагірний Карабах. Тепер уже азербайджанська зброя, підсилена турецькими соратниками, диктує свої умови. Але потерпає футбол. Надважливий для збірної Азербайджану матч у Лізі націй проти Кіпру завтра прийматиме нейтральне поле в Албанії. Найімовірніше, на чужих стадіонах відіграє Лігу Європи і Карабах. Вільяреал, Маккабі Тель-Авів та Сівасспор отримають солідний гандикап.
"Мама і сестра плакали, а я запитував: "Де тато?" Яким був батько Генріха Мхітаряна